Етапи залучення банківського кредиту

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          РЕФЕРАТ

 

                На тему: «БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2013р.

Зміст

Вступ

1.Поняття кредитування.

2. Етапи залучення банківського кредиту.

Використана література

 

Вступ

Актуальність. Якісне кредитне забезпечення суб’єктів господарювання є дієвим способом виходу економіки із кризи. Економіка країни й досі перебуває в тому стані, коли її розвиток гальмується відсутністю чітко визначених, пріоритетних програм розвитку підприємництва, у тому числі програм розвитку за допомогою кредиту. Кредит є обов’язковою умовою розширеного відтворення, важливою складовою діяльності державних, акціонерних та приватних підприємств, надійним інструментом, який опосередковує процес виробництва і реалізації продукції. Кредит сприяє науково-технічному прогресу, є джерелом капітальних вкладень, виступає інструментом стимулювання виробництва.

Поставка завдання. Метою реферату є оцінка теоретичних та практичних питання банківського кредитування підприємницької діяльності України за умов ринкової трансформації економіки, висвітлення його місця та визначальної роль у системі кредитного ринку України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.У сучасних умовах банківський кредит – провідна форма кредиту, а вітчизняні банки є основними фінансовими посередниками в умовах ринкової трансформації економіки, оскільки, по-перше, питома вага активів комерційних банків у сукупних активах фінансових посередників перевищує 80%, по-друге, ринок банківських кредитів переважає ринок боргових цінних паперів, що пояснюється наступним: ринок банківських кредитів більш розвинений, ніж ринок цінних паперів в Україні; ринок банківських кредитів представляє найбільш просту й швидку форму запозичення капіталу порівняно з ринком боргових цінних паперів; ринок банківських кредитів має більш гнучкий підхід до суб’єкта кредитування; цей ринок має більш доступний і масовий характер.

Категорія “кредит” як в теоретичному, так і практичному аспекті явище без сумніву цікаве. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

Феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Тривалий час кредит розглядався як мінова операція, розділена у часі, заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано увагу на досліджені механізму зв'язку кредиту з економічним середовищем. Проте справді наукового підходу до вивчення категорії кредит та його ролі в процесі відтворення це явище отримало 18-19 ст.ст., що пов'язують з виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої виступили класики наукової економічної думки: А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго, Дж. Міль.

Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями:

Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;

Кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

 

Позичковий капітал є реальним капіталом;

Банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;

Пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу був властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту у процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж.Ло, Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс, М.Фрідмен.

Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями:

Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин.

2. Важливе значення має розробка ефективної політики залучення банківського кредиту. Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється у сім етапів. Визначення цілей використання банківського кредиту – етап перший. Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства у позичкових коштах, цілі його використання витікають з загальних цілей залучення позичкового капіталу, які були розглянуті раніше [3].

Другий етап - оцінка власної кредитоспроможності. Розроблена підприємством політика залучення банківського кредиту повинна кореспондуватися за основними своїми параметрами з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про умови кредитування, воно повинно заздалегідь оцінити рівень своєї кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить з двох основних критеріїв: рівня фінансового стану підприємства та характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів — як відсотків, так і основного боргу. Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою раніше розглянутих фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності [4].

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

·        хороший, якщо заборгованість з кредиту і відсотки за ним виплачуються у визначені терміни, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на рік на термін не вище 90 днів;

·        слабкий, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків за ним);

·        недостатнім, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів без виплати відсотків за ним.

З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності отримання кредиту у вітчизняних банках.

Третій етап - вибір необхідних видів залученого банківського кредиту. Відповідно до встановленого переліку видів залученого кредиту підприємство проводить вивчення та оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких банків проводиться лише за привабливістю їх кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, у такому випадку не є визначальним і може служити лише додатковим орієнтиром при його оцінюванні.

Ефективність використання короткострокового банківського кредиту на збільшення фонду оборотних коштів є визначення оборотності цих кредитів і порівняння швидкості їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів. Якщо підприємству протягом року неодноразово отримує кредит банку в оборотні кошти і має сталу заборгованість за короткостроковими кредитом, то швидкість їх обороту (Обккр) визначається за формулою [2]:

 

                                           Обккр = (ЗЗкрс ∙ Т) / Пкр, де                                                     (1)

 

ЗЗкрс – середньоденний залишок заборгованості за банківським кредитом;

Т – тривалість в періоді;

Пкр – повернення короткострокового кредиту у звітному періоді.

Вивчення та оцінка умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів – четвертий етап. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різноманітності оцінюваних умові здійснення численних розрахунків.  

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні такими видами обов'язкових економічних нормативів:

·        максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників);

·        максимальний розмір великих кредитних ризиків;

·        максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм акціонерам або пайщикам;

·        максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм інсайдерам.

Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності, кожен комерційний банк встановлює, зазвичай, власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.

Вид кредитної ставки відіграє суттєву роль у визначенні вартості банківського кредиту. За застосовуваними видами розрізняють відсоткову та облікову кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то підприємством повинна бути надана перевага відсотковій ставці, оскільки в цьому випадку його виплати по обслуговуванню боргу будуть меншими. Умови сплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: сплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; сплати суми відсотка з кредиту рівномірними частинами; сплаті всієї суми відсотка у момент погашення основної суми боргу. При інших рівних умовах підприємству слід надати перевагу третьому варіанту.

Форми забезпечення кредиту визначають, в основному, його вартість — чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижчий рівень його вартості при інших рівних умовах за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір використовуваних кредитних засобів. Мова йде про вимоги банку тримати без використання певну частину отриманого кредиту (зазвичай, у розмірі 10 % ) у вигляді компенсаційного залишку грошових активів на розрахунковому рахунку підприємства. У цьому випадку не тільки збільшується реальна вартість банківського кредиту, але, відповідно, зменшується на розмір компенсаційного залишку суми використовуваних підприємством кредитних коштів [1]

П’ятий етап - "вирівнювання" кредитних умов у процесі складення кредитної угоди. Термін "вирівнювання" характеризує процес приведення умов конкретної кредитної угоди у відповідність з середніми умовами купівлі-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку.

Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту – шостий етап. скільки банківський кредит являє собою, в сучасних умовах, один з найбільш дорогих видів залученого позичкового капіталу, забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають такі умови [1]:

·        рівень кредитної ставки з короткострокового банківського кредиту повинен бути нижчим рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;

·        рівень кредитної ставки з довгострокового банківського кредиту повинен бути нижчим коефіцієнта рентабельності активів.

Сьомий етап - організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту.

У результаті аналізу підходів до визначення сутності банку та його ролі у кредитуванні з’ясовано, що банк є фінансовим посередником, який здійснює на підставі ліцензій регулюючих органів діяльність з приводу акумулювання тимчасово вільних коштів, їх розміщення на свій розсуд та ризик, а також розрахунково-касового обслуговування економічних суб’єктів з метою отримання прибутку.

З метою адекватного розгляду банківського кредиту рис.1 класифікація банківських кредитів [2].

 

 

Рисунок 1 – Класифікація банківських кредитів

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові можуть надаватись для формування основних фондів.За цими обставинами для суб’єктів підприємницької діяльності довгострокові кредитні вкладення банків є досить важливим джерелом формування фінансових ресурсів, позаяк саме вони забезпечують розвиток підприємства у перспективі [3].