Значення писемності. Способи та засоби документування

У виробництво входить  наука. З’являється наукова документація. З’являється держстандарт.

Вводиться різниця між приватною та державною інтелектуальною власністю.

З’являються звіти, рецензії та узгодження.

На сьогоднішній день ми маємо технічний комплекс научної  документації, який складався у всіх сферах життя.

Графічна документація: плани, креслення, схеми.

Текстова документація : держстандарти, технічні описання, технчні умови і т.д.

Картографічна і гідрографічна: карти, географічні, геодезичні і т.д.

Основний засіб  - технічна графіка.

У IV столітті до н.е. Євклід створив працю „Оптика”, де вперше формулює правила виготовлення точного технічного малюнка, створення малюнка на площині.

У XVI ст. Декарт і Ферма розробляють теорію аналітичної геометрії.

З’являються методи проектного зображення предметів.

Схематичні плани залишаються  кресленими, вони відрізняються більшою точністю зображення.

В кожній галузі виникають  креслені майстерні (18-19ст.) 1798р. - рік  народження інженерної графіки.

Створюється комп’ютерна графіка.

4 Документування - це створення документа з виконанням різних методів, способів, засобів фіксувати інформації на матеріальні носії.

Метод документування  - це захід або сутність прийомів фіксування

Кодування інформації - це спеціально вироблена система прийомів (правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код, мова, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і часі.

Код – це   набір знаків, які упорядковані відповідно до визначених правил тієї чи іншої мови, для передачі інформації.

Знак  - це позначка, предмет, та позначення чогось. Наприклад, може бути цифра або літера. Коли знак  поєднується зі своїм значенням, він стає символом. Код повинен однозначно сприйматися, відтворюватися і передаватися, тобто бути  незмінним, однотипним і визначним . Повинен бути зрозумілими відправнику і одержувачу. Кодів існує набагато більше, ніж матеріальних носіів.

Розрізняють наступні види кодів:

• алфавітні – система літер;
• цифровий  - система цифр;
• алфавітно-цифровий – змішана система алфавитних і цифрових кодів;
• рельєфно – точковий – система випуклих точок (шифр Брайля);
• матричний  - система поглиблень або отверстій та інші.

 

Використовує  у якості коду літери, можна фіксувати слова на різних мовах, отже використовуючи різні коди.

 Вибір коду залежить  від матеріального носія, чим  коротше код, тим довше буде  текст і навпаки. Наприклад,  китайські ієрогліфи. Вироблення  коротких кодів  постає одним  із важливих завдань перед науковцями.

Вивченням знаків займається семіотика. Семіотика (від грецького semion – знак, признак) – наука, яка вивчає спільні якості знаків, їх системи і ситуації  у людському суспільстві. Семіотика вивчається на трьох різних  ступенях:

1. синтактика;
2. семантика;
3. прагматика.

Синтактика розглядає  способи поєднань знаків, які ведуть у кінцевому результаті до формування текстів. Семантика аналізує поняття, значення і смисл. Знак не тільки позначає який-небудь предмет або явище, але має і своє смислове і експресивне значення. Прагматика займається  відношеннями „людина - знак”.

Класиком семіотичної  науки є американський вчений Ф. де Соссюр (1857 - 1913). У нашій країні увага до семіотики виникла у 60-70 роки.

У широкому розумінні  знак – це будь-яке фізичне явище , яке має загальну або суб’єктивну  інтерпретацію, яка залежить від навколишнього середовища.

1. в документознавстві знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет (явище або дія) , який виступає у якості представника другого предмета, якості або відношення і використаний для фіксування, придбання, зберігання, переробки і передачі повідомлення. Знак являє собою свєобразний «атом» соціальної інформації. Повідомлення може складатися  з одного або сукупності знаків. Але повідомлення менш одного знаку не може бути , бо воно не буде мати  змісту.

Знак має  такі  ознаки (особливості) :

1. матеріальне вираження;
2. значення;
3. інформує про щось відмінне від цього;
4. використовується для передачі інформації;
5. функціонує у певній знаковій ситуації.

Знак має зовнішню і внутрішню структурні сторони. Зовнішня сторона – це матеріальна оболонка знака. Предмет, який виступає у ролі знака, обов’язково володіє певною формою, щоб бути сприймаємим, здатним фіксувати і передавати інформацію у просторі і часі. Жест, світло світлофору, морський прапорний код,  звук мовлення не можуть слугувати знаками для документа. Внутрішня сторона знаку  - це його значення. Цим відрізняється від інших матеріальних  знаків.

Між знакам і означаємим предметом, як правило, немає спільності. Зв’язок між знаком і предметом виконує людина. Люди в багатьох випадках условлюються у тих або інших знаків і знакових систем. Знак використовується для передачі і зберігання інформації, використовується засобом комунікації. І тому значення знаків повинно бути зрозуміло  усім учасникам комунікаційного процесу. Доки знаки не зрозумілі (не розшифровані) реципієнтом, повідомлення не може бути сприйнято, а , значить, документ, не може зробити свою сущну функцію – бути джерелом інформації і засобом комунікації.

Знак існує  у певній знаковій системі. Будучи вилученим  з неї, він може втратити або поміняти своє значення.

Класифікація знаків   - це їх перегрупування за певними ознаками.

Існує багато класифікацій знаків, розроблених у семіотиці. И. С. Пірс виділив знаки – копії, знаки – ознаки і знаки –символи.

Знаки-копії – це відтворювання, репродукція, більш-менш східні с означуємим (фотографії, фільми, картини, знаки піктографічної писемності).

Знаки - ознаки – пов’язані з відтворюваними предметами , як подія зі своїми причинами (те, що інакше називається симптомом, прикметами і т.д.)

Знаки-символи у силу заключного у них наглядного образу використовуються для вираження деякого, часто дуже значного і відхильного змісту (наприклад, зображення давньогрецької театральної маски, як символ сучасного театру.) Слово „символ” вживається і просто у змісті „знак”. Оскільки у документоведені викоритовуеється поперед всього знаки, які можуть виконати роль засобу обміну документної обміну інформації між людьми, найбільш прийнятною є їх групіровка за характером походження і формою існування, розробленою С.Г. Курмиловим та А.В. Соколовим.

Розрізняють знаки мовні  і немовні.

Знак мовний  -  одиниця  мови (людина, слово, словосполучення, пропозиція), яка слугує для позначення предметів або явищ дійсності, а  також відношення між елементами мови у тіксті. Знак мовленевий двосторонній, він складається з позначающого та позначаємого.

До немовленнєвих знаків віднесені символи, товарні знаки, музейні експонати, фотографії, звуки  порід, історичні реліквії, також  знарядді праці, архітектурні пам’ятники.

Частіше всього серед немовленневих знаків використовуються знаки – зображення існуючих або условних об "Всемирные торговые организации и Украинское ожидание реальной перспективы вступления"єктів, які містять їх схематичне позначення. Вони поділяються на знаки – „пікчери”, вироблені і речовини.

Знаки  - „пікчери” (від  англійського „pikture”  - картина, малюнок, кінофільм, кадр хз фільму ) – це витвір живопису, у тому числі графіки, художньої вишивки, художньої різьби по дереву, металу, фотографії (включаючи кінофільм). Їх прийнято називати іконічними (тобто знаками зображення) До них, крім об’єктів  живопису, які фіксують на носії, можна віднести і скульптуру, хоча вона є речовим знаком.

Емблемні знаки –  різноманітня емблематика (аоена, спортивна, торгово-фірмова, міфологічна, дорожна і т.п.)

Форма знака  - символа може бути різною: буква, цифра, отверстіє, точка, лінія, рельєф та інші спеціальні знаки або коди. Вони створені для фіксування і передачі соціальної інформації. Одни з них подбні  зображеному, други несуть цілевий характер і не схожі на відображаємий предмет або явище.

Перші створюються за допомогою більш-менш чіткого копіювання реальних об’єктів або явищ. Вони несуть іконічні немовленеві знаки, подібні за формою назначаємим об’єктам.

Це малюнки, фотографії, кінофільми, відеофільми. На відміну від іконічного, знак-символ не повинен мати схожості з тим предметом або явищем, яке він позначає. Для того щоб зрозуміти (розшифрувати) інформацію, людина повинна заздалнгідь вивчити значення знаку. До документів, використовуючи мовленневи знаки – условні позначення, відносяться  вербальні (словесні)  документи (книги, брошури і т.д.)

 

5 Висновки

      Таким чином значення писемності в людській культурі дуже велике. Завдяки сукупності факторів - географічних, соціальних та економічних і виникнення листи з'явилися перші цивілізації. Причому, в даних умовах людина вже не міг обходитися без писемності. Мені здається, що писемність може існувати тільки в умовах цивілізації, в той час як цивілізація також не може існувати без листа.

      Значення винаходу листа не можна переоцінити. Оскільки на можливості читати і писати будується вся культура, а знання не губляться в часі. Завдяки цьому вони доходять до майбутніх поколінь через століття і тисячоліття. У результаті у людства копиться досвід, зростає знання.

      Я думаю, що навіть зниклі зараз з лиця Землі писемності мають величезне значення для людства. Частково тому, що колись впливали на розвиток культури, а також тому, що послужили основою для подальших писемностей. Завдяки писемності ми маємо можливість «заглянути» в стародавні часи та дізнатись про життя людей в самих перших державах, про те, якими були їхні закони і розуміння життя. У той час, як без писемності більшість досягнень людської думки і майже весь життєвий досвід попередніх поколінь зникли б безслідно.

 

 

 

6 Список використаних  джерел:

1. Гельб І.Є. Досвід вивчення листи М.: Радуга, 1982. - С. 30 - 223.
2. Жириновський В., Синицин Є. Історія російської культури IX - XIX століть, 2004. - С.92 - 191.
3. Давньоруські письмові джерела X - XIII ст. / Под ред. Я.М. Щапова. М.: «Наука», 1991. С.26.
4. Кузнєцова Т.В. Діловодство (документальне забезпечення управління). М.: ЗАТ «Бізнес-школа« Інтел-Синтез », 1999. С. 11.
5. Авдиев В.І Історія стародавнього сходу / В.І. Авдиев. 2-е вид. М.: Вища школа, 1970. С. 29.
6. Історія стародавнього Сходу / під ред. В.І. Кузищина. М.: Вища школа, 2001. С. 17.
7. Кузнєцова Т.В. Діловодство (документальне забезпечення управління). М.: ЗАТ «Бізнес-школа« Інтел-Синтез », 1999. С. 5.
8. Істрін В.А. Виникнення і розвиток письма / В.А. Істрін. М.: Наука, 1965. С. 141.
9. Павленко Н.А. Історія письма / Н.А. Павленко. Мн.: Вишейшая школа, 1987. С. 20.
10. Соцкультурное дослідження, 2004. - С. 51-54.
11. Власов В.Г. Слов'янська абетка і слов'янські просвітителі. М.: Знание, 1989. - С. 6 - 62.