Історія зарубіжної науки про документ

      -   призначені для роздивляння;

      -   призначені для слухання;

      -   призначені для комплексного відтворенняінформації [9, с. 157].

Є ще класифікація документа за ознаками, що характеризують матеріальний носій документа, класифікація документа за його інформаційною складовою, за сферою виникнення інформації та об’єктом відображення, за обставинами побутування документа у зовнішньому середовищі та інші.

 Крім функцій та класифікацій, для характеристики документа виділяють ще «ознаки». Ознака – це «показник, прикмета, знак, за якими можна впізнати, визначити щось». Ознаки документа безпосередньо випливають з його функцій та властивостей, іноді навіть термінологічно збігаються.

Ознаки, за якими можна відрізнити документи від недокументів, залежать від трактування сутності документа, його функцій та властивостей.

Головні ознаки документа:

1. Наявність соціальної інформації.

2. Фіксованість інформації.

3. Призначеність документа для передавання інформації.

  Від цих ознак похідними є такі:

1. Речовинність.

2. Семіотичний і семантичний характер [9, с. 100].

 

Характеристика функцій документа є важливим доповненням до дефініцій документа. Серед функцій документа слід розрізняти головну функцію, загальні, спеціальні і конкретні функції.

Кожний документ є поліфункціональним об’єктом, тому що виконує кілька функцій.

Визначення ознак документа випливає з його функцій та властивостей, а також залежить ві трактування документа.

Загалом визначення функцій, властивостей та ознак документа належить до дискусійних питань теорії документа і різними авторами вирішується по-різному.

  

 

1.2 Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура

 

Існують різні трактування поняття «документознавство», однак жодне з них не стало загальнопринятим. Взагалі то, як і поняття «документ». І це закономірно, оскільки «документознавство» - термін багатоаспектний, структурно-розгалуджений, що стосується різних сторін документа і документно-комунікаційної діяльності – явищ не менш тяжких і різнопланових. З цього приводу термін мало піддається однозначному поясненню, тим більше – короткому визначенню.

Документознавство – це наука про документ і документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення і функціонування документів, що розробляє принципи і методи діяльності документно-комунікативних систем.

Документознавство вивчає документ, як джерело інформації і засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ і документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному, прогностичному планах процеси створення, розповсюдження, використання документних джерел інформації в суспільстві [3, с. 148-149].

Становлення документознавства як самостійної галузі знання починається наприкінці 19 – на початку 20 ст. Діловодство розвивалось разом із становленням і зміцненням державності і відбивало її трансформації на шляху до більш складних форм управління. Документознавчі дослідження різних наукових шкіл спрямовуються на вдосконалення самого документа як інструмента управління, джерела інформації, підставного доказу тих чи інших дій.

Сучасне документознавство базується не лише на власних теоретичних напрацюваннях, а й послуговується науковими здобутками інших галузей знань [1, с. 6].

 Розуміння об’єкта і предмета документознавства залежить від того, як трактується документознавство, як визначається його структура.

Н.М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Об’єктом загального документознавства вона вважає «комплексне вивчення документа як системного об’єкта». Предмет документознавства визначається як «створення наукового знання про документ...». Структура загального документознавства включає: теорію документа, історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву – «документологія». Разом із тим сам підручник, який очевидно, відображає зміст загального документознавства, має розділи:

«Теоретичні основи документознавства», «Характеристика окремих видів і типів документів», «Документи на новітніх носіях інформації». Отже, реально загальне документознавство тут складається з теоретичних основ і характеристики основних видів і типів документів [9, с. 188].

Крім загального документознавства, Н.М. Кушнаренко виокремлює «особливе документознавство» і поділяє його на «спеціальне» та «часткове».

До «спеціального» належать дисципліни, які вивчають «особливості документів, що є об’єктами бібліотечної, архівної, музейної справи», але в переліку цих дисциплін названо не конкретні дисципліни, що вивчають «особливості документів», а галузі знань, які за самовизначенням мають істотно ширші об’єкти вивчення.

Предметом  часткового документознавства є «окремі види та різновиди документа», серед яких названі: «книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.ін.». Відповідно, часткове документознавство формується у «частковонаукові» дисципліни: книгознавство, патентознавство, картознавство і т.ін. У більшості перелічених дисциплін предметом вивчення є не тільки особливості відповідного вида документа.

У наступних публікаціях авторки наука «документознавство» поділяється вже не на три, а на чотири частини:

1. Документологія. Це – теорія  і методологія документознавства.

2. Загальне документознавство. Охоплює  «історію формування документної  комунікації, а також методику та організацію роботи з документом» або «історію, типологію, класифікацію документа, технологічні основи життєвого циклу документа».

3. Часткове документознавство, до  складу якого входять наукові  дисципліни, «що вивчають окремі  найважливіші процеси роботи з документом», а саме: «теорію та технологію складання документів, їх редагування, тиражування, розповсюдження, захист, обробку, облік, кумулювання, зберігання, використання». Серед відповідних дисциплін названі: документна лінгвістика, теорія і практика редагування, діловодство, організація та технологія видавничої діяльності, бібліополістика, документна статистика, інтелектуальне право, аналітико-синтетична обробка документів, теорія і технологія збирання документів, електронний документообіг,повнотекстові бази даних. Але належність всіх названих дисциплін саме до документознавства, хоча б і часткового, ще не доведена. Тобто не все книгознавство, бібліотекознавство, архівознавство тощо проголошуються документознавчими дисциплінами.

4. Спеціальне документознавство. Включає  дисципліни, що виокремлюються як  за видами документів, так і  за «сферами практичної діяльності».

Певна особливість структури документознавства полягає у тому, що тут ідеться не суто про науку, а про цикл навчальних документознавчих дисциплін, що виокремлюються в процесі підготовки фахівців спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» [9, с. 190].

На думку С.Г. Кулешова, документознавство поділяється на загальне (документологія) і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Зміст загального документознавства С.Г. Кулешов визначає доволі чітко: «документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису, еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхньього створення і роботи з ними».

Найбільш розвинутим напрямом спеціального документознавства Кулешов визначає управлінське документознавство.

Щодо інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів, що розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів, жанрів тощо, то їх об’єднання у межах документознавства наврядчи можливе [9, с. 192].

 

 

1.3 Звязок документознавства  з іншими науками

 

Документознавство має зв’язки з багатьма науковими дисциплінами, що зумовлено його складною історією і багатогранним об’єктом дослідження – документом. Але найчастіші його зв’язки з дисциплінами, пов’язаними з походженням документознавства.

Зокрема, є тісний зв’язок документознавства з інформатикою (соціальною), яка вивчає загальні проблеми інформаційних процесів. Загальне документознавство тісно контактує також з книгознавством, зокрема із загальною теорією книги.

Основні положення і висновки документознавства активно використовуються бібліотекознавством і бібліографознавством. Точніше, можна сказати так: основні проблеми загального документознавства досліджуються переважно бібліотекознавцями і бібліографознавцями.

Крім того, документознавство має зв’язки з дисциплінами історичного джерелознавства, архівознавством,  теорією справочинства (діловодства), а також із багатьма науковими дисциплінами, які вивчають різні галузі діяльності, в яких створюються, функціонують і використовуються документи (наприклад, теоріями менеджменту, бухгалтерського обліку, банківської спраси тощо) [9, с. 199].

Документознавство – це метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу [10, с. 156]. Документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов’язане зі справочинством, книгознавством, бібліотекознавством, бібліографознавством, архівознавством, інформатикою тощо. Всі ці дисципліни входять до складу  «особливого документознавства» [10, с. 154].

За більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки, але в самій «структурі документознавства» цих наук немає [10, с. 156].

Місце загального і спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характиризується С.Г. Кулішовим, як їх зв’язки з цілим рядом наук. Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія [11, с. 50].

Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознавство, технологія справочинства, теорія науково-інформаційної діяльності, інформатика, інформологія, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія, теорія комунікацій, історичне джерелознавство тощо. «Зв’язки» означають спільність об’єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо [11, с. 124].

На думку Н.Б. Зінов’євої, зв’язки документознавства з іншими науками, обумовлені перш за все походженням документознавчих концепцій, зокрема, з книгознавства, фондознавства, науково-інформаційної діяльності, бібліографознавства, науки про управлінську діяльність. Вона вважає, що документознавство становить «органічну єдність» з наукознавством, архівознавством, бібліотекознавством, книгознавством, бібліографією, інформатикою, патентознавством, справочинством тощо [12, с. 167]. Із цими науками документознавство збігається лише у певних межах, тобто перетинається [12, с. 168].

Н.Б. Зінов’єва відзначає складні взаємозв’язки документознавства з історичними науками: історичні документи є об’єктами дослідження історіографії, текстології, палеографії, філігранології, сфрагістики, археографії [12, с. 172]. До суміжних із документознавством наук вона відносить також комплекс природничих дисциплін, що досліджують проблеми збереженості документів [12, с. 173].

Все сказане вище дає можливість запропонувати ще один погляд на місце документознавства в системі наук. У чомусь він спирається на вже наявні досягнення, але не обмежується ними, додає нові нюанси.

Місце документознавства в системі наук треба розглядати в різних комплексах наукових дисциплін. Зокрема, по-перше, серед дисциплін, які вивчають сферу інформаційної комунікаційної діяльності суспільства; по-друге, серед дисциплін, які вивчають окремі види чи типи документів, їх функціонування в суспільстві; по-третє, серед дисциплін, які вивчають знакові системи і мову зокрема [9, с. 201].

Перелік дисциплін можуть доповнити: музичне документознавство, образотворче документознавство, інші дисципліни, присвячені конкретним видам або типам документів. Усі названі дисципліни практично існують і в них проводяться дослідження, але не завжди в межах конкретної дисципліни і навіть не завжди в межах документознавства [9, с. 204].

Отже, навчальна дисципліна «Документознавство» (або комплекс навчальних дисциплін) має бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається [9, с. 206].

Погляд на структуру документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін спрямований на те, щоб інтегрувати позитивні моменти різних концепцій і, по можливості, зняти чи зменшити негативні риси, що викликали зауваження. Але, безумовно, він потребує подальшого обговорення поряд з іншими пропозиціями [9, с. 207].

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

В першому розділі відбувається знайомство з документознавством, як наукою. Дослідивши науку про документ з’ясували, що поняття «документ» є цетральним і фундаментальним в документознавстві. Є багато варіантів визначення поняття «документ». Це поняття розуміється по-різному в різних галузях науки. На міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Характеристика функцій документа є важливим доповненням до дефініцій документа. Серед функцій документа слід розрізняти головну функцію, загальні, спеціальні і конкретні функції. Кожний документ є поліфункціональним об’єктом, тому що виконує кілька функцій. Загалом визначення функцій, властивостей, класифікацій та ознак документа належить до дискусійних питань теорії документа і різними авторами вирішується по-різному.