Історія зарубіжної науки про документ

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ

 

 

Кафедра документознавства

 

 

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ НАУКИ ПРО ДОКУМЕНТ

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

студентки ІІ курсу

групи ДМ – 07

Захарченко Наталії

Олександрівни

_________________

 

Науковий керівник

к. політ. н., доцент

Лисенко О. М.

_________________

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2009

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. НАУКА ПРО ДОКУМЕНТ..................................................................6

     1.1 Понятя «документ», його функції, класифікації та ознаки......................6

     1.2 Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура...................11

     1.3 Звязок документознавства з іншими науками.........................................15

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В РІЗНИХ КРАЇНАХ..........19

     2.1 Діловодство у контексті державного управління Російської імперії 19 ст. як чинник народження документознавства...................................................19

     2.2 Наука про документ в Бельгії (П. Отле)...................................................26

     2.3 Роль США в розвитку документознавства...............................................31

ВИСНОВКИ...........................................................................................................38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................42

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність теми дослідження. Перші документи з’явилися в 4 тисячолітті до нашої ери, в час виникнення перших централізованих держав. Уже тоді люди прагнули якось «організувати» та «упорядкувати» суспільне життя, взаємовідносини. Вони розуміли, що для цього потрібно скласти певні правила поведінки, яким повинен підкорятися кожен. Для цього потрібно їх зафіксувати, адже як говорить нам відомий вислів – слова відлітають, написане – залишається (Verba volant, scripta manent).

Йшов час, все поступово змінювалося, розвивалося, вдосконалювалося. Виникли перші навчальні заклади. Освіта набула популярності. З розвитком писемності кількість документів збільшувалась, а отже поставала необхідність у їх обробці, систематизації, уніфікації та збереженні.

Поступово з рідкісного явища і дорогої речі документ перетворився на звичайний засіб спілкування людей. У ході історичного розвитку складались і вдосконалювались правила, норим оформлення документа, його зовнішній вигляд, інформаційна та матеріальна складова.

Становлення документознавства як самостійної галузі знання починається наприкінці 19 – на початку 20 століття. На початковому етапі розвитку науки про документ мала своє місце проблема визначення ролі документа в житті суспільства. На сьогоднішній день відомо, що документ з’явився у відповідь на потреби людини і поширився на всі сфери її життя та діяльності (соціальну, політичну, економічну, технічну та ін.). Особливо велику роль у розвитку документа і науки про документ відіграє вдосконалення державної влади, управління, виникнення нових наукових дисциплін та створення новітніх технологій.

Сучасне документознавство базується не лише на власних теоретичних напрацюваннях, а й послуговує науковим здобуткам інших галузей знання. Світові тенденції розвитку документознавства сьогодні більше спрямовані на прикладні дослідження з залученням наукових напрацювань з інших галузей, таких, як інформатика, економіка, менеджмент, бібліотекознавство, архівознавство, юриспруденція та інші.

Щодня людина потребує отримувати певний масив інформації для повноцінного існування та функціонування. На сьогоднішній день це не є проблемою, оскільки інформація лине звідусіль.

Отже документознавство є актуальним в наш час, оскільки незалежно від того в якій країні проживає людина, в якій галузі функціонує, вона щодня стикається з величезним масивом інформації який треба піддати ряду операцій.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження становлення документознавства, як явища, його розвитку в зарубіжних країнах.

Завдання:

1) визначити що таке «документ», та його особливості;

2) з’ясувати сутність документознавства, та його зв’язок з іншими науками;

3) дослідити діловодство в контексті  державного управління Російської  імперії 19 ст. як чинник народження  документознавства;

4) дати характеристику внеску  бельгійського вченого Поля Отле  в становлення науки про документ;

5) проаналізувати роль США в  розвитку документознавства.

Об’єкт дослідження: Документознавство як наука.

Предмет дослідження: Історія зарубіжної науки про документ.

Ступінь дослідження теми. Над даною проблематикою працювали багато дослідників різних часів і країн світу. Найбільш відомі з них в Україні це: Кулєшов С.Г., Сокова А.Н., Кушнаренко Н.М., Швецова-Водка Г.М., Бездрапко В.В., Гончарова Н.І., Мітяєв К.Г., Палеха Ю.І., Слободяник М.С., Поль Отле та інші.

Джерельна база роботи. При виконанні роботи було використано навчальні посібники, підручники, статті періодичних видань, повідомлення з інтернету.

У цих джерелах висвітлені питання документознавства як наукової дисципліни, його теоретичні засади, питання класифікації, типологізації, систематизації, уніфікації документів та науки про документ, історичні витоки, розглянуті окремі аспекти керування документацією за кордоном та багато іншого.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів: «Наука про документ» та «Історія зарубіжної науки про документ», шести підрозділів: «Поняття «документ», його функції, класифікації та ознаки», «Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура», «Звязок документознавства з іншими науками», «Діловодство у контексті державного управління Російської імперії 19 ст. як чинник народження документознавства», «Наука про документ в Бельгії (П. Отле)», «Роль США в розвитку документознавства», висновків та списку використаних джерел (12 примірників). Загальний обсяг роботи складає 44 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1

НАУКА ПРО ДОКУМЕНТ

 

 

 

1.1 Понятя «документ», його  функції, класифікації та ознаки

 

Документ з’являється у відповідь на суспільні потреби людини і поширюється на її діяльність у соціальній, політичній, технічній та інших сферах [1, с. 3]. У ході історичного розвитку давалося багато тлумачень поняття «документ», складались і вдосконалювались певні правила, що регулювали інформаційне наповнення та зовнішній виглял документа. Поступово з рідкісного явища і дорогої речі документ перетворився на звичайний засіб письмового спілкування [2, с. 43].

Поняття «документ» є цетральним і фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки насправді існуючих предметів, які слугують обєктами практичної діяльності зі створення, збирання, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.

Це поняття розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності – бібліотечній, музейній, архівній справі і бібліографії. Багатозначність поняття ускладнює спілкування і взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери. Виявлення загального значення поняття «документ» є завданням теоретичного документознавства, яке ще можна назвати документологією[4, с. 135].

На міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Це визначення розроблене і затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності. Інформація може бути записана будь-яким способом фіксування, з допомогою не тільки знаків письма, але і зображень, звуку і т.п. Таке визначення дозволяє додати до документів всі матеріальні обєкти, які можуть бути використані для передачі інформації в суспільстві (архітектурні памятки, музейні експонати та багато іншого) [5, с. 19-20].

У цитованому багатьма підручниками з ділової мови «Універсальному довіднику-практикумі з ділових паперів», укладеному в 1997 році, документ визначається як засіб фіксації інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Ця фіксація має певні канони й здійснюється на основі спеціальних матеріалів.

Визначення поняття «документ» у ряді новітніх навчальних посібників, є майже ідентичним: «Документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом уніфікації чи відповідною формою» [5, с. 23].

Документ – писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом [6, с. 108].

Поняття «функція» має різні значення (суспільне, математичне, фізіологічне, лінгвістичне). Оскільки документ – це об’єкт, створюваний суспільством, до нього застосовують суспільне значення поняття «функції»: «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль», або «діяльність, обов’язок, робота, призначення» [7, с. 63].

Головною функцією документа є соціально-комунікаційно-інформаційна функція. Ця функція випливає з визначення документа як єдності інформації та матеріального носія, що використовується як канал передавання інформації в суспільстві. Похідними від головної функції є функції, обумовлені матеріальною формою документа, до них можна віднести:

1. фіксування інформації;
2. збереження інформації.

Загальні функції документа:

1. пізнавальна (когнітивна);
2. меморіальна;
3. культурна;
4. управлінська;
5. функція свідчення (документ – засіб доказу).

Окрім загальних функцій, які притаманні всім документам існують також і спеціальні функції документа. Серед спеціальних функцій можуть бути перелічені загальні, якщо вони стають головними для документів певного виду. Наприклад, для документальних джерел наукової інформації головною є пізнавальна функція; для документів, що створюються в процесі управління для його реалізації – управлінська [8, с. 89]. Для документів, що підтверджують певні правові відносини, головною є правова функція. Меморіальна функція більш яскраво виражена в документах, які є історичними пам’ятками, що зберігаються в музеях та архівах. Культурна функція є головною для документів, у яких відображається художня творчість.

Перелік спеціаьних функцій документа не визначений цілком повно. Спеціальні функції виявляються при характеристиці окремих видів документів, причому в того чи іншого виду може бути кілька спеціальних функцій [9, с. 89].

Класифікація є одним зі способів теоретичного пізнання будь-якого об’єкта. Для пізнання документа теж потрібно його класифікувати, тобто визначити види документа і ознаки, за якими вони розрізняються.

Крім наукового значення класифікація документів має і практичне спрямування: вона допомагає у практичній діяльності з виявлення, відбору, організації збереження та використання документів [9, с. 146].

Існує багато класифікацій документів. Розглянемо класифікації документа за ознаками, що характеризують знакову систему запису інформації.

1. За способом запису інформації (способом створення документа):

• рукописні (рукотворні);

• друковані;
2. За характером знакових засобів передачі інформації:
• символічний;
• іконічний;
3. За належністю знаків запису до певних знакових систем:
• текстові (писемні);
• нетекстові (зображувальні, нотні);
• технічно-кодовані;
• комплексні;
4. За характером мовної знакової системи, в якій втілено інформацю:
• вербальні;
• зображувальні;
• комплексні (поєднують дві чи більше мов);
5. За формою запису інформації:
• лінійні (одновимірні);
• двовимірні (площинні);
6. За призначенням до сприйняття інформації:
• людиносприймані;
• машиносприймані;
• людино-машиносприймані;
7. За каналом сприйняття інформації людиною:
• візуальні (розраховані для сприйняття зором);
• аудіальні (сприймаються слухом);
• аудіовізуальні;
• комбіновані;
8. За способом декодування інформації людиною: 
       -   призначені для читання;