Поняття “документ”: історія розвитку його значень

У 1980-х  – на початку 1990-х років використовується і більш широке тлумачення, згідно з яким документом можна вважати будь-який матеріальний об’єкт, що є носієм інформації: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до виробів промисловості та техніки (годинник, автомобіль, гвинтівка) і т.д. Межі поняття стали розмиті, що ускладнило його використання. За образним висловом О. Соколова, документом почали іменувати навіть слона у зоопарку.

Тому  спочатку книгознавці та документалісти, а потім й інформатики вдалися до обґрунтування нового широкого значення терміну “документ”, пов’язаного з поняттями “інформація” та “комунікація”. Істотний внесок в уточнення і розвиток поняття документ як одного з провідних у документознавстві, інформатиці, документалістиці, бібліотекознавстві та бібліографознавстві зробили Г. Воробйов, Р. Гіляревський, О. Коршунов, А. Михайлов, О. Соколов, Ю. Столяров, А. Чорний, Г. Швецова-Водка та ін.

Документалісти  та інформатики першими відмовились  від більш широкого значення документа, обмеживши його зміст обов’язковими  атрибутивними елементами: наявність  інформації та матеріального носія (Г. Воробйов). У 1960-ті роки А. Михайлов, А. Чорний і Р. Гіляревський, окрім названих, запроваджують функціональну ознаку документа. Згідно з їх визначенням, документ – це матеріальний об’єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі у просторі та часі. Це визначення було поширене у 1960 – 1970-ті роки.

Близьке до цього відомого визначення тлумачення документа міститься у ДСТУ 16487-83 “Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення”, згідно з яким документ – це матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною засобом для передачі у просторі та часі.

У Росії  на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи зміст поняття “документ”, О. Коршунов (бібліографознавство), О. Соколов (інформатика), Ю. Столяров (бібліотекознавство) запропонували трактувати його як матеріальний об’єкт − носій соціальної інформації. У цей час в Україні вивчали обсяг і зміст поняття “документ” С. Кулешов і Г. Швецова-Водка. Вони дійшли висновку, що документи – це матеріальні об’єкти, які спеціально створюються з метою зберігання і поширення (передачі) у просторі та часі осмисленої соціальної інформації, створеної людиною для використання у суспільній діяльності. Завдяки вченим, документ почав розглядатися як один із найважливіших джерел інформації і засобів соціальної комунікації.

Багато  книгознавців (М. Куфаєв, Є. Немирівський та ін.) не вбачали потреби у введенні узагальнюючого терміну “документ” і пропонували використовувати у такому значенні поняття “книга”. Проте з появою різних типів і видів носіїв (джерел) інформації, що функціонують у документно-комунікаційній сфері діяльності, поняття “книга” та “література” з метою уникнення термінологічної плутанини вже не можуть використовуватися як узагальнюючі. Краще за все підходить термін “документ”. Дискусія з приводу співвідношення понять “книга” і “документ” тривають по цей день.

Таким чином, за тривалий історичний період значення поняття “документ” постійно змінювалось. І тепер використовуються визначення, які то розширюють, то обмежують його до конкретного виду документа. Оперуючи поняттям “документ”, необхідно постійно уточнювати, яке саме значення мається на увазі, для розв’язання теоретичних і практичних завдань.