Основні аспекти та напрями державної інформаційної політики

Міністерство  культури і туризму України

Київський національний університет  культури і мистецтв

 

Інститут державного управління і права

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Державна інформаційна політика»

Основні аспекти  та напрями державної інформаційної  політики

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ІV курсу

групи ДМ-19

Шкрабій Наталія

 

 

 

 

 

Київ 2013

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Поняття та особливості інформаційної політики держави……….4

Розділ 2. Загальні аспекти зарубіжного досвіду регулювання інформаційної сфери…………………………………………..………………………………….6

Розділ 3. Напрями державної інформаційної політики………………………9

Висновки…………………………………………………………………………11 Список використаної літератури……………………………………………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні  Україна переходить від індустріального суспільства до інформаційного. На сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється в умовах, коли концепція інформаційного суверенітету перебуває на стадії формування. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни й потребує особливої уваги, тому на сьогодні дослідження теми державної політики є актуальним. На розвиток і захист свого інформаційного середовища та створення позитивного іміджу своїх країн у світі розвинені держави виділяють чималі кошти. У нас же ця галузь значною мірою перебуває на периферії суспільного розвитку. Нині, як ніколи, потрібно не тільки досліджувати й вивчати інформаційну галузь України, а й вживати конкретних заходів щодо відновлення та розбудови інформаційного середовища та приведення національного законодавства у відповідність зі світовими нормами.

У сучасних вітчизняних  дослідженнях окремі теоретичні та практичні  аспекти інформаційної політики розглянуті В.Івановим [11], О.Литвиненком [13], А.Москаленком [14], Г.Почепцовим [15], С.Чукут [15] та ін. Проте основні завдання державної інформаційної політики в Україні потребують подальшого дослідження й розроблення. Мета реферату – розглянути головні напрями та способи державної інформаційної політики в нашій державі.

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації.

Поняття та особливості  інформаційної політики держави

 Під інформаційною політикою держави розуміють діяльність держави в інформаційній сфері, спрямованої на задоволення інформаційних потреб людини і громадянина через формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Основною метою політики інформаційної безпеки держави є управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою створення необхідних умов для задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Відтак, державна політика інформаційної безпеки України - діяльність державно-правових інституцій щодо управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Таким чином, інформаційна політика України та державна політика інформаційної безпека співвідносяться як ціле та частина, а тому дещо проаналізуємо особливості інформаційної політики в Україні.

Слушними є пропозиції Арістової І.В., яка зазначила, що для реалізації національних інтересів в інформаційній сфері слід переглянути пріоритети державної політики, розробити нові концептуальні підходи щодо регулювання ринку інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційної та інвестиційної політики, розвитку інформаційного законодавства і забезпечення інформаційної безпеки. Для вирішення даного завдання доцільно зважати на наступні моменти.

1. Створення умов для  зростання інформаційної індустрії  - підтримка розвитку комплексу  галузей, які виробляють різноманітні  інформаційні продукти та надають  послуги в інформаційній сфері  шляхом залучення інвестицій приватного сектору, створення збалансованого конкурентного середовища і розвитку інформаційної інфраструктури українського ринку інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Покращення доступу  населення до інформаційної інфраструктури  та мережевих послуг шляхомрозвитку бібліотечної мережі, покращення довідково-інформаційного обслуговування населення та створення відповідних соціально сприятливих умов для використання інформаційно-комп'ютерних технологій (ІКТ).

3. Створення умов для  розвитку базових навичок щодо використання можливостей, які надаються інформаційним суспільством, через забезпечення використання мережевих технологій у бібліотеках, вузах, школах, сприяння підвищенню комп'ютерної грамотності населення, його поінформованості щодо можливостей та ресурсів Інтернета, засвоєння переваг інформаційного обміну у всіх сферах діяльності людини та суспільства.

4. Підтримка наукових  досліджень та соціально значущих  застосувань ІКТ шляхом підтримки  перспективних вітчизняних досліджень  та розробок в галузі ІКТ, стимулювання інноваційних застосувань ІКТ у всі сфери життя, покращення доступу до ризикового фінансування, реформування структури наукових організацій і формування дослідницьких центрів світового класу.

5. Розвиток інформаційно-телекомунікаційних систем та формування інформаційних ресурсів в інтересах державного управління шляхом покращення доступу до державної інформації, удосконалення процедур надання послуг, підтримки державних інформаційних центрів, розвитку електронної взаємодії між органами державної влади на центральному, регіональному, місцевому рівнях і створення інтегрованої, орієнтованої на користувача, системи державних інформаційних послуг на основі інформаційно-телекомунікаційної системи державних структур, тобто забезпечення доступності комп'ютерної інформації через комп'ютерні мережі, створення загальнодоступних сайтів та підключення до мережі відкритих суспільно-значущих державних інформаційних ресурсів.

Загальні аспекти зарубіжного  досвіду регулювання інформаційної  сфери

Передусім слід зазначити, що в цьому розділі акцентуватиметься  увага на основних напрямках здійснення інформаційної політики зарубіжних країн щодо побудови інформаційного суспільства. Термін "інформаційне суспільство" широко вживається закордонними політичними діячами різного рівня. Саме з таким суспільством пов'язують майбутнє своїх країн більшість лідерів держав світу. Якщо цей процес розпочинався під керівництвом таких розвинених країн світу, як США (передусім у вигляді формування національної інформаційної інфраструктури), країн Європейського Союзу (побудова інформаційного суспільства), Канади (побудова інформаційної магістралі) тощо, то наразі ми можемо спостерігати масове усвідомлення потреби у зазначених процесах. Свідченням цього стали відповідні програми розвитку багатьох країн світу – Китаю, Сінгапуру, Малайзії, Філіппін, Норвегії, Індії та інших. Слід зазначити, що перетворення, які відбуваються у сучасному світі, пов'язані передусім зі впровадженням інформаційних і комунікаційних технологій практично в усі сфери життя. Саме тому цей процес має контролюватися і спрямовуватися в інтересах усього суспільства. Зробити це може держава лише разом з усіма зацікавленими колами, насамперед приватним сектором.

Отже, починаючи з 1994 року пріоритетним напрямом державної інформаційної політики багатьох країн світу став курс на побудову інформаційного суспільства, зокрема на розвиток національних і глобальних інформаційних інфраструктур. Активізація цього процесу зумовлена проведенням спеціального Конгресу фахівців Міжнародного союзу електрозв'язку (Буенос-Айрес, березень 1994 року), зокрема з історичною промовою віце-президента США А. Гора, в якій було запропоновано план розвитку Глобальної інформаційної інфраструктури, а також сформульовано її п'ять фундаментальних принципів:

1) заохочення приватних  інвестицій;

2) сприяння розвитку  конкуренції;

3) створення рухомої  регулюючої структури для підтримки  темпів технологічного і ринкового  розвитку;

4) забезпечення відкритого  доступу до мережі усіх провайдерів;

5) створення універсальної служби та організація універсального обслуговування.

Ці принципи було покладено в  основу Буенос-Айреської декларації, прийнятої на конгресі. Було вирішено, що глобальна інформаційна інфраструктура має складатися з місцевих, національних і регіональних мереж. Як "мережа мереж" вона буде сприяти глобальному використанню інформації, взаємозв'язку і комунікації, створюючи єдині глобальний інформаційний простір та інформаційну ринкову площу.

Сучасний аналіз зарубіжної практики регулювання інформаційної  сфери суспільства дає змогу  виділити низку напрямів:

· заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом (передусім  державний контроль за концентрацією  засобів масової інформації);

· забезпечення права і технічних можливостей для доступу до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення;

· дотримання свободи  слова;

· захист інтересів національних меншин, підростаючого покоління  в інформаційній сфері;

· захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурної експансії інших країн;

· забезпечення інформаційної  безпеки;

· охорона інтелектуальної  власності, боротьба з піратством;

· боротьба з комп'ютерними і злочинами, пов'язаними з високими технологіями;

· впровадження електронного уряду;

· правове регулювання  мережі Інтернет.

До найбільш значущих тенденцій у зарубіжній інформаційній  індустрії останніх років можна  віднести перегляд встановлених раніше правил її регулювання:

· дерегуляцію ринку  телекомунікацій, яка дає змогу  кабельним, телефонним, стільниковим, супутниковим та іншим компаніям конкурувати на ринках один одного;

· послаблення контролю за концентрацією власності в  різних засобах масової інформації. У результаті відбувається як вертикальна, так і горизонтальна інтеграція ринків інформації і засобів її передачі.

За кордоном спостерігається  тенденція злиття найбільших інформаційних  компаній світу у великі об'єднання, які в подальшому контролюватимуть ринок створення і поширення  масової інформації. Ці перетворення є відповіддю провідних інформаційних компаній на можливості, створювані новими технологіями і змінами в системі регулювання інформаційної індустрії. Оскільки цей процес надзвичайно динамічний, в України є всього декілька років для того, щоб зайняти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин.

Збереження конкуренції, боротьба з монополізмом окремих  виробників або фірм, що надають  послуги, є наріжним каменем державного регулювання. У сфері телекомунікацій  об'єднання різних компаній на національному  і міждержавному рівнях відбувається обов'язково з дозволу відповідних органів, у США це Федеральна комісія зв'язку і Міністерство юстиції, які визначають чи не призведе об'єднання двох або більше компаній до виникнення монополії, що усуне конкуренцію і як наслідок з часом знизить якість і зменшить різноманітність послуг, які надаються діловому світу і населенню, а також призведе до зростання цін. Усі великі американські компанії, такі як AT&T, Майкрософт, IBM, телевізійні компанії, які зараз шукають партнерів на своїх і чужих ринках, перебувають під пильною увагою цих органів.

Напрями державної інформаційної  політики

Відповідно до вищевикладеного, виокремлюють напрями державної  інформаційної політики. До основних з них належать.

1. Удосконалення законодавства  та правового регулювання у інформаційній сфері (в галузі створення та використання інформаційних ресурсів та технологій, реалізації інформаційних прав громадян і прав на результати творчої праці (інтелектуальна власність), регулювання функціонування українських сегментів глобальних інформаційних мереж (Інтернет), охорони прав користувачів інформаційних послуг та продуктів, захист молодого покоління від шкідливого впливу певних видів інформації та послуг, визначення балансу між потребою у вільному обміні інформацією та припустимими обмеженнями на її поширення, регулювання питань захисту державної та комерційної таємниці).

2. Забезпечення інформаційної  безпеки та захисту інформації (розвиток нормативного регулювання  в галузі захисту даних у  телекомунікаційних мережах; покращення та поширення процедур надійної ідентифікації та аутентифікації; стимулювання використання надійних систем криптографії операторами мереж, особливо на ризикованих ділянках (супутниковий або мобільний зв'язок); використання стандартів безпеки для ключових або громадських функцій, у тому числі введення (там, де це необхідно) обов'язкового контролю якості інформаційних процесів; розробка превентивних технічних засобів для забезпечення надійності телекомунікацій; розробка мінімальних стандартів безпеки для операторів та постачальників телекомунікаційних послуг).