Роль і місце бюджету у фінансовому механізмі держави

Стаття 2 Бюджетного кодексу дає наступне визначення доходів бюджету -- це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Доходи бюджету -- це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм Бюджетний кодекс України [19].

Узагальнюючим джерелом доходів  державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету.[14]

Формування  бюджету, а також регламентація  доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція  України

2. Бюджетний  кодекс України 

3. Закон про  Державний бюджет на поточний  рік

4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини;  нормативно-правові акти Кабінету  Міністрів України; нормативно-правові  акти центральних органів виконавчої  влади; рішення органів Автономної  Республіки Крим, місцевих державних  адміністрацій, органів місцевого  самоврядування.

      Класифікація  доходів  бюджету   визначена  Постановою  Верховної   Ради

України”  “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка  була  прийнята 12 липня 1996 року. Згідно з цим документом  доходи  групуються  наступним чином:

    > Податкові надходження:

• податки    на   доходи,   податки   на   прибуток,   податки    на
• збільшення ринкової вартості;
• податки на власність;
• платежі за використання природних ресурсів;
• внутрішні податки на товари та послуги;
• податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ;
• інші податки.

    > Неподаткові надходження:

• доходи від власності та підприємницької діяльності;
• адміністративні     збори     та      платежі,      доходи     від
• некомерційного та побічного продажу;
• надходження від штрафів та фінансових санкцій;
• інші неподаткові надходження.

    > Доходи від операцій з капіталом:

• надходження від продажу основного капіталу;
• надходження від продажу державних запасів товарів;
• надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

    > Офіційні трансферти:

• від органів державного управління інших рівнів;
• із-за кордону;
• з недержавних джерел.

    > Державні цільові фонди:

• Фонд  для    здійснення    заходів    щодо   ліквідації   наслідків
• Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
• Пенсійний фонд України;
• Фонд соціального страхування України;
• Фонд сприяння зайнятості населення України;
• Державний інноваційний фонд України;
• Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;
• інші фонди.[8, 53]

      Таким чином, під системою доходів  Державного  бюджету  можна   розуміти взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи.

 

 

 

 

 

2.2. Видаткова частина

Видаткова частина державного  та  місцевих  бюджетів  відображає  витрати держави на здійснення своїх завдань і функцій, а також на  утримання  самої держави (органів законодавчої, виконавчої, судової влади та ін.).[13, 37]

   Звідси випливає і структура державних видатків, яка залежить в  кінцевому підсумку від завдань і функцій, які стоять перед державою  і  її  апаратом. Останні, в  свою  чергу,  юридично  зафіксовані  в  Конституції  і  законах України.

   Суть держави і  державного  бюджету  полягає  в  тому,  щоб  задовольняти загальносуспільні інтереси і потреби. Тому ст.95 Конституції  України,  яка має багатогранне значення, встановлює, що “виключно законом  про  Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави  на  загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків”.

  Загальні начала правового регулювання   видатків  бюджетів  встановлені   в

розділі  3  Закону  “Про  бюджетну  систему  України”.   В   ст.18   Закону

встановлено, що кошти Державного бюджету України  витрачаються лише на  цілі і в межах, затверджених Законом про Державний  бюджет  України.  Відповідно кошти  республіканського  бюджету  Автономної  Республіки  Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Витрати державного бюджету можна класифікувати  за такими типовими ознаками (за призначенням):

• витрати на соціальні послуги : охорона здоровя, освіту, соціальну допомогу, субсидії місцевим бюджетам (40 - 50 %);
• видатки на господарські потреби (у вигляді державних кредитів, дотацій, державних субсидій, гарантій замовлень і закупівель , прямого державного фінансування державних програм), капіталовкладення в інфраструктуру, дотацій державними підприємствами, субсидії сільському господарству, видатки на здійснення державних програм (10 – 20 %);
• видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10 – 20 %);
• адміністративно-управлінські витрати на  утримання державних органів, міліції, юстиції і т.д. (5 – 10 %);
• обслуговування і платежі з державного боргу (7 – 8 %).[15, 154]

   Видатки бюджетів усіх ланок групуються за предметною  ознакою  відповідно до бюджетної класифікації України. Але ст.18 Закону “Про  бюджетну  систему України” визначає функціональний поділ видатків всіх  бюджетів  на  поточні видатки і видатки розвитку.[3]

   Поточні видатки – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на  початок  бюджетного  року,  а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення  та  інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

   До складу видатків розвитку належать  витрати бюджетів  на  фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування  капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування  структурної перебудови господарства України, субвенції та  інші  видатки,  пов”язані  з розширеним відтворенням.

   При розподілі видатків між окремими  ланками  бюджетної  системи  Українизагальними,   принциповими   положеннями   є   значимість,   підвідомчість,підпорядкованість тих чи  інших  об”єктів  фінансування,  їх  територіальнерозміщення та інші. Закон України “Про бюджетну систему України”  в  ст.19, 20  встановлює   перелік видатків   основних   ланок бюджетної    системи України.  Цей перелік разом з бюджетною  класифікацією  є  основою  структури  видатків щорічного Закону про Державний бюджет України.[3]

   У  складі  Державного  бюджету  України  передбачається  резервний   фонд Кабінету Міністрів України  у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків державного бюджету.

   Отже, можна зазначити, що політика державних видатків, як елемент державної фінансової політики, допомагає здійснити структурні перетворення, реалізувати розподільчу функцію, стимулювати, формувати і коректувати сукупний суспільний попит, а через нього виробництво та зайнятість, згладжувати регіональні і галузеві диспропорції.

 

 

 

 

3. Бюджетний дефіцит

Державний бюджет може характеризуватись  трьома станами: збалансований бюджет, дефіцитний бюджет, профіцит ний бюджет.[15, 156]  При збалансованому бюджеті видатки бюджету дорівнюють доходам. Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми боргу.      Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.   При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного, поточного чи структурного. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу. [8, 63]        Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами: Дефіцит = Видатки – Доходи.        Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Основні фактори зростання  дефіциту бюджету:

• Збільшення оборонних видатків.
• Зростання виплат по державному боргу.
• Збільшення трансфертних платежів.
• Зниження податків.                   Основні причини, що є передумовами дефіциту бюджету а також можливі шляхи зниження бюджетного дефіциту наведені на рис. 2.1. [24]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Причини дефіциту бюджету  та заходи його зниження.

Для населення  наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у  поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків. Бюджети в Україні можуть затверджуватись  з дефіцитом лише при наявності  обґрунтованих джерел його фінансування. Граничний розмір державного боргу  не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення  зазначеної межі уряд має вжити негайних заходів до приведення цієї величини у відповідність з необхідною нормативною..

 

 

 

 

4. Сучасний стан та аналіз виконання державного бюджету.

Розглянувши і проаналізувавши Показники виконання Державного бюджету України за 2008р. , та Показники виконання Зведеного бюджету України за 2008р., що наведені у  Додатку Д та Додатку Е відповідно, можемо сказати наступне. [20]

Економіка України протягом 2008 року перебувала під впливом різноспрямованих тенденцій  розвитку на зовнішніх та внутрішньому ринках товарів та капіталу. Якщо у  січні–липні цей вплив був  позитивним, то, починаючи з серпня, ситуація змінилася на протилежну (відсутність  доступу до зовнішніх ринків капіталу, різке падіння світових цін та попиту на українську експортну продукцію  в умовах накопичення значних  валютних ризиків та дисбалансів  у термінах залучення пасивів  та розміщення активів у банківській  системі, занадто високої залежності банків та реального сектору економіки  від зовнішнього кредитування, виникнення проблем з окремими банками, «заморожування»  приватизаційних процесів, політичної нестабільності).

Однак, незважаючи на це, за підсумками року вдалося зберегти позитивну динаміку розвитку економіки, що сприяло виконанню бюджетних  планів. Так, реальне зростання ВВП  у 2008 році становило 2,1%, що, в основному, було забезпечено зростанням у сільському господарстві, на транспорті та зв’язку, у машинобудуванні та в деревообробній сфері.