Платежеспособность предприятия

За П(С)БО 1 звітний період становить календарний  рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (рис. 9.3).

 

Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим  підсумком з початку року.

Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

• ціна придбання;
• податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);
• витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;
• витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);
• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів.

Будь-які торговельні  та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.

Приклад 3.

Підприємство  придбало основні засоби за ціною 25 000 грн. (без ПДВ) та оплатило їх у  період дії знижки, наданої постачальником, у сумі 200 грн. Витрати на доставку.основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1200 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені сумою 25 000 - 200 + 1200 = 26 000 (грн.).

Принцип нарахування  полягає в тому, що результати господарських  операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій е найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися  одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті  про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного  бухгалтерського звіту українських  підприємств передбачено форму  № 3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму № 4 "Звіт про власний  капітал" та пояснювальну записку. Проте  інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє  потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень. Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках (рис. 9.4).

Щоб скласти  фінансову звітність, керівництво  підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські  підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 "Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупному звітному році. За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

 

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

• коли можливі такі зміни;
• що не вважається зміною облікової політики;
• як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;
• які примітки слід давати у разі змін облікової політики.

Цілій низці  господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного  використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

Під час складання  фінансової звітності необхідно  намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності. Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993 p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.

Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:

• якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;
• не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;
• принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Визначення і аналіз показників платоспроможності і фінансової стійкості є невід’ємною частиною системи фінансового управління. Структура балансу аграрних господарств має відмінності від структури балансу підприємств інших галузей, що пов’язане із тривалим виробничим циклом і, як наслідок, в цілому нижчою ліквідністю балансу сільськогосподарських підприємств порівняно з промисловістю чи торгівлею.

Одним із показників платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу. Він  показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час. У методиках різних авторів його нормативне значення коливається: 0,1-0,2 [5], 0,2-0,25, 02,-0,5.[9]

Показник, який відображує платоспроможність підприємства за період, який дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості, називається коефіцієнтом критичної (швидкої) ліквідності. Даний показник показує, скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Він повинен бути ≥ 1, у міжнародній практиці ≈ 0,7÷0,8.

Найбільш узагальнюючим  показником платоспроможності є загальний  коефіцієнт покриття балансу. Даний коефіцієнт  характеризує співвідношення поточних активів за мінусом витрат майбутніх періодів та собівартості транспортних послуг і поточних зобов’язань. Він характеризує достатність оборотного капіталу для погашення боргів протягом звітного періоду. У світовій практиці вважається достатнім його значення 2-2,5.

Коефіцієнт  забезпеченості власними засобами оборотних  активів визначається як відношення різниці суми джерел власних коштів і вартості основних фондів та інших позаоборотних  активів до фактичної вартості оборотних активів. Цей показник характеризує мінімальну наявність у підприємства власних оборотних коштів,  яка необхідна для забезпечення його фінансової стійкості. Нормативне значення коефіцієнта повинне бути більшим за 0,1.

Нормативні  значення коефіцієнтів платоспроможності  відображають нормативну структуру  балансу, тому їх значення розглядаються  як суто інформаційні орієнтовані межі показників. У залежності від характеру  господарської діяльності, від стану дебіторської заборгованості і запасів структура активів може відхилятися від нормативної і при цьому забезпечувати достатню платоспроможність, тому для кожної галузі необхідно розраховувати галузеву нормативну структуру балансу.

В АПК підприємствами з найбільшою платоспроможністю є ті, що мають розвинуті переробні потужності, виробляють високоліквідну продукцію, а також господарства із відносно коротким виробничим циклом (птахівництво, насінництво, інкубація). Малоплатоспроможними  підприємствами є господарства тваринницького спрямування (скотарство і свинарство). Середню позицію за рівнем платоспроможності займають підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні зернових та олійних культур.

Для аграрної галузі з її тривалим виробничим циклом та підвищених виробничих ризиках характерна збільшена питома вага запасів, особливо на початок зимового періоду, коли сформовані запаси насіння та ПММ для весняної сівби, а також кормів на зимовий період. У зв’язку з чим виникає необхідність корегування коефіцієнта покриття до гранично мінімального рівня 1,5 [5], тобто  після погашення боргів у підприємства повинні залишитися оборотні активи в розмірі не менше 50% від зобов'язань. Але фінансова служба має визначити не тільки відносний показник покриття, а ще  й абсолютну суму оборотних активів, необхідних для подальшої безперебійної роботи після погашення боргів. Це здійснюється шляхом добутку цін відповідних запасів на їх натуральний обсяг, необхідний для проходження одного виробничого циклу.

Якщо фактичний коефіцієнт покриття незначно перевищує нормативний, "запас міцності" невеликий, і будь-які негативні зміни стану запасів або дебіторської заборгованості можуть призвести до неплатоспроможності підприємства. Коли фактичний рівень коефіцієнта покриття порівнюється не з середньогалузевим нормативом, а з нормативом для даного підприємства певного періоду, можна зрозуміти, які фактори вплинули на формування фактичного рівня, і вплинути  на ці фактори, щоб вивести підприємство зі стану неплатоспроможності.

Точність визначення нормативного коефіцієнту покриття багато в чому залежить від правильності розрахунку нормативної потреби  кожного виду запасу не тільки у  вартісних, а і у натуральних  показниках. Методики визначення нормативів власних оборотних коштів розроблені на базі провідних сільськогосподарських науково – дослідних установ. [6]

Контроль рівня  неплатоспроможності здійснюється шляхом періодичного розрахунку коефіцієнта  покриття і коефіцієнту забезпеченості власними засобами оборотних активів. Підставою для визнання підприємства неплатоспроможним є наявність однієї з наступних умов: а) коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду має значення менше 1,5; б) коефіцієнт забезпеченості власними засобами оборотних активів на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

Варто також  зупинитись на такому показнику, як коефіцієнт співвідношення позикових і власних  засобів. Більшість авторів відносить  його до показників фінансової стійкості. [1, 4, 7] Він представляє інтерес саме через надзвичайно важливу роль позикових коштів для аграрних підприємств. Зокрема, в рослинництві у першому півріччі проводиться більше 60% річного обсягу витрат, а грошова виручка за реалізовану продукцію майже не надходить, більше двох третин виходу продукції припадає на другу половину року [3]. Звідси виникає кількамісячний касовий розрив між періодами проведення витрат та інкасацією виручки. Тому господарства просто вимушені звертатися за кредитами до банків. При цьому виникає питання, яке співвідношення позикових і власних коштів є раціональним.

Нормальний  рівень залежності підприємства від  позикових коштів має визначатися  специфікою діяльності підприємства, але насамперед повинен співвідноситись  зі швидкістю обороту дебіторської заборгованості  і оборотних активів за період аналізу. У випадку, коли дебіторська заборгованість обертається швидше оборотних активів, спостерігається висока інтенсивність надходження коштів на поточний рахунок, а, отже, і збільшення власних оборотних засобів. З цього випливає, що коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів може значно перевищувати одиницю при високій оборотності оборотних активів і ще більш високій оборотності дебіторської заборгованості.