Переваги, недоліки та напрямки вдосконалення бюджетного планування та прогнозування

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………..3

1. Зміст, принципи, завдання  бюджетного планування……………………………4

2. Бюджетне прогнозування,  його основні методи………………………………...8

3. Переваги, недоліки  та напрямки вдосконалення бюджетного  планування та прогнозування……………………………………………………………………….14

Висновки…………………………………………………………………………......16

Список використаної літератури…………………………………………………...17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

       Сьогодні Україна перебуває в досить складних економічних умовах. Розпочаті, але незавершені реформи призвели до кардинальних змін в економічній, політичній соціальній сферах. В такій ситуації актуальним було і залишається питання бюджетного планування і прогнозування. Зокрема це стосується бюджетного процесу в  Україні. 
       Формування бюджетної стратегії як на державному, та і на місцевому рінях ї першочерговим завданням державної влади, в рішенні якого вагому роль відіграє ефективна організація процесів бюджетного планування і прогнозування. Вони є дієвими інструментами управління бюджетними коштами, які поліпшують якість прийняття фінансових рішень, дозволяють визначити альтернативні шляхи вирішення проблемних питань в організації бюджетного процесу, сприяють відкритості і прозорості прийняття управлінських рішень.

       Бюджетне планування і прогнозування як специфічні види економічної діяльності потребують таких методів реалізації, які б в повній мірі відповідали вимогам сьогодення.

       Будь - яка країна, й особливо у кризовий  період, без якісного бюджетного планування і прогнозування не здатна забезпечити вихід на траєкторію стійкого економічного зростання.

       Метою індивідуального завдання є уточнення сутності понять бюджетного планування і прогнозування, вдосконалення методології бюджетного планування в розрізі правильного вибору його методів згідно з вимогами сьогодення.

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміст, принципи, завдання бюджетного планування

 
       Бюджетне планування - це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. 
       Головним питанням у розробленні нової методології бюджетного планування є визначення його методів. В економічнійлітературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий.

       Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів. 
       Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. 
       Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат. 
       У процесі бюджетного планування широко застосовується балансовий метод. Із застосуванням цього методу досягається рівність між доходами і видатками бюджету кожної ланки бюджетної системи та узгоджуються фінансові ресурси з їх потребою. З його допомогою встановлюються необхідні пропорції в розподілі бюджетних коштів між державним бюджетом та місцевими бюджетами.

       Подальше удосконалення бюджетного планування безпосередньо пов’язане з програмно-цільовим методом. Особливість програмно-цільового методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, посиленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі прийнятих бюджетних рішень, прозорості у витрачанні бюджетних коштів. В основу програмно-цільового методу складання бюджетів покладено бюджетні програми.

       Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій [1].

       Бюджет за програмами спрямовується на досягнення конкретної мети, і дає чітке розуміння державним органам та громадськості цільової спрямованості бюджетних коштів та забезпечує прозорість бюджету.

       Усі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб.

       В аналітичній записці «Щодо основних напрямів бюджетної політики України на 2013 рік» висвітлено, що, реформування бюджетної системи має бути продовжено відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки та включати як імплементацію нових рішень, так і роботу щодо виправлення помилок, які були допущені підчас реалізації першого етапу реформ. Планується в 2013 році здійснити такі заходи:

1. Підвищення ефективності  державних видатків. Це є ключовим завданням бюджетної політики на середньострокову перспективу. В іншому випадку, досягнення в межах завдання збільшення доходів бюджету будуть нівельовані через нездатність ефективно та продуктивно розпорядитися цими коштами [2].

       Удосконалення мають торкнутися всіх щаблів видаткової політики: від планування та розподілу видатків до здійснення державних закупівель. Ключовими заходами, реалізація яких дозволить підвищити ефективність державних видатків, є:

- удосконалення механізму  середньострокового бюджетного  прогнозування. Прогнозовані показники  майбутніх періодів повинні бути  обґрунтованими і відображати конкретні пріоритети та завдання головних розпорядників бюджетних коштів, які вони планують реалізувати у середньостроковій перспективі. Крім того, необхідно розробити та довести до розпорядників бюджетних коштів нормативно-правовий документ, що міститиме методологію розробки середньострокових прогнозів. Інструктивний лист, який існує сьогодні, не може замінити відповідний нормативний акт, оскільки є документом для тимчасового користування (може бути застосований виключно в процесі підготовки бюджету на певний бюджетний період). Як наслідок, головні розпорядники бюджетних коштів змушені будуть чекати нового Інструктивного листа щодо підготовки бюджетних запитів для того, щоб коригувати та планувати свої видатки на середньострокову перспективу;

- продовження процесу  оптимізації кількості бюджетних  програм та кількості головних  розпорядників бюджетних коштів. На 2012 р. було визначено 82 головних розпорядників бюджетних коштів та 581 бюджетна програма). За такої ситуації Міністерство фінансів фізично не може проаналізувати ефективність та обґрунтованість всіх бюджетних запитів, а також відповідність напрямів використання фінансових ресурсів стратегічним та поточним завданням соціально-економічної політки уряду. Як свідчить досвід розвинених країн, ефективний розподіл коштів можливий за наявності 10–20 головних розпорядників бюджетних коштів;

- удосконалення програмно-цільового  методу бюджетування (ПЦМ). Очікувані  результати бюджетних програм  повинні мати кількісне вираження,  щоб Міністерство фінансів у процесі їх погодження могло оцінювати економічну ефективність різних програм та обирати ті, які матимуть максимально можливий економічний ефект при мінімальних затратах;

- поширення ПЦМ на  місцеві бюджети. Відповідно до  Наказу МФУ «Основні підходи до запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів» з 2014 р. ПЦМ має бути поширений на усі місцеві бюджети, тому правове та методичне забезпечення його впровадження в 2013 році має бути завершене;

- забезпечення прозорості, відкритості та чесності бюджетного процесу. Необхідно максимально детально розкривати дохідні та видаткові частини бюджету, а також регулярно звітувати не лише про досягнення, а й про актуальні проблеми в сфері системи державних фінансів, передусім щодо таких важливих проблем як бюджетна заборгованість, обсяг переплати податків, реальний дефіцит бюджету, невиконанні статті бюджету. Крім того, необхідно забезпечити максимальну публічність в питанні освоєння бюджетних коштів, зокрема зобов’язати головних розпорядників бюджетних коштів розкривати інформацію про стан та результати виконання бюджетних програм, а також розподіл коштів отриманих в рамках виконання бюджетних програм.

2.  Підвищення ефективності  та продуктивності державних  інвестицій.

3. Запровадження механізмів стримування необґрунтованого підвищення видатків соціального спрямування.

 

 

 

2. Бюджетне  прогнозування, його основні методи

 

       Макроекономічна  політика держави впливає на  економічний розвиток через науково  обґрунтовані методи регулювання, невід'ємною частиною яких є макромоделі прогнозування і правове поле для державного регулювання економіки та її ринкового саморегулювання. Прогнозування як елемент макроекономічної політики - важлива передумова для формування бюджету держави. 
       Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різних і найвірогідніших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні  бюджету. 
       Головна функція прогнозу - наукове передбачення. Як наукове передбачення прогнозування дає змогу, по-перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища і, по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьогоднішнього стану явища до майбутнього. Наукове прогнозування аналізує сукупність тенденцій соціально-економічного розвитку суспільства та оцінює стан економіки, що  склався. 
       Прогнозування бюджетних ресурсів може ґрунтуватися лише на узагальнювальних високоагрегованих макропоказниках економічного і соціального розвитку. Отже, визначальним щодо цього є характер економічного взаємозв'язку і кількіснихзалежностей між процесами формування й використання бюджетних ресурсів та обсягом валового внутрішнього продукту. Кількісне погоджування процесу формування ресурсів бюджету з напрямами їх використання відносно до валового внутрішнього продукту є важливою умовою узгодження бюджетного і матеріального аспектів планування. 
       Воднораз таке погоджування має здійснюватися як із валовим внутрішнім продуктом у цілому, так і з його складовими залежно від виду джерел бюджетних ресурсів, тобто від  їх економічного змісту і призначення. Звичайно, у прогнозуванні бюджетних показників мають враховуватися також показники, які характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки. 
       За умов нестабільності економічного розвитку в Україні важливе значення для прогнозування бюджетних показників матиме врахування показників інфляції, обмінного курсу національної валюти, державного боргу та їхні зміни у прогнозованому періоді. Точність прогнозних розрахунків бюджетних показників залежить здебільшого від таких факторів: значень бюджетних показників у базисному періоді, величини і динаміки заданих параметрів розвитку економіки у прогнозованому періоді, структури і внутрішньої характеристики моделі для розрахунку  показника   [3]. 
       За допомогою бюджетного прогнозування можна розв'язувати такі основні завдання: 
- визначати обсяг бюджетних ресурсів та їхнє використання як у цілому, так і за окремими їх  видами; 
- вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, насамперед із ВВП, із показниками балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу; 
- визначати вплив на величину показників бюджету факторів, що характеризують динаміку розвитку  економіки; 
- перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-економічного розвитку  держави. 
       Бюджетне прогнозування має набути стратегічного характеру, включати варіанти обгрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в  економіці. 
       Для реалізації основного методологічного принципу бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають уможливити  таке: 
- взаємопов'язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану; 
- оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з урахуванням його впливу на ефективність виробництва і темпи економічного зростання. 
Принцип досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості має дотримуватися при розв'язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування, серед яких основними  є: 
- визначення інструментарію бюджетного регулювання і кількісне визначення економічних  регуляторів; 
- побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної політики. 
Перше завдання пов'язане зі зміною методології бюджетного планування і наданням йому стратегічного характеру. Обов'язковою передумовою становлення стратегічного бюджетного прогнозування є необхідність визнання його важливості для забезпечення економічного зростання. 
Однак розвиток стратегічного бюджетного прогнозування не можна зводити лише до необхідності складання бюджету на перспективу, існує загроза пасивного спрямування бюджету за прогнозованими пропорціями економічного зростання. Необхідно здійснювати порівняльний аналіз динаміки цін, динаміки курсу національної грошової одиниці, умов кредитування з урахуванням активної стимулюючої ролі бюджетних регуляторів та їхнього впливу на економічний і соціальний  розвиток  [4]. 
       В економіці немає поки що іншого способу попередньої оцінки наслідків різних варіантів формування бюджету, крім експертних обговорень. Однак досвід дедалі більше доводить їх слабкість як засобу апробації різних нововведень. Вихід вбачається у створенні модельних стендів, на основі яких можна експертно перевіряти різні варіанти формування бюджету і бюджетного регулювання. 
       Використання модельних стендів дає можливість якісно змінити рівень бюджетного прогнозування. Суттєвим моментом конструювання моделей бюджетного прогнозування є включення набору параметрів регулювання.   Параметри регулювання об'єднують різні бюджетні норми і нормативи, ставки й інші характеристики, що кількісно визначають бюджетну політику. Зміна значень параметрів регулювання на модельному стенді відповідає введенню тих чи інших бюджетних регуляторів і дає змогу оцінити наслідки різних способів впливу бюджету на економічні процеси. На цій основі може бути забезпечена можливість здійснення багатоваріантних розрахунків на перспективу відповідної системи  показників. 
       Одним із основних завдань бюджетного прогнозування є визначення обсягу доходів бюджету та їх структури, а також розподілу бюджетних доходів з урахуванням пріоритетів і цілей розвитку економіки. Завдання вибору критеріїв пріоритетності тісно пов'язане з використанням показників збалансованості. Для дослідження різних ситуацій зміни рівня бюджетної збалансованості в економічній системі також необхідне створення спеціальних модельних стендів. 
       Таким чином, сформульовано низку завдань бюджетного прогнозування, при розв'язанні яких доцільно використовувати економіко-математичні моделі.   Однак врахування названих завдань - необхідна, але недостатня умова реального застосування моделей у практиці бюджетного прогнозування.     Достатня ж умова полягає в поєднанні технології модельних розрахунків із чинною технологією бюджетного прогнозування. Виходячи із умов поєднання технологій, рекомендовані для практичного використання в бюджетному прогнозуванні моделі  мають: 
1) стати невід'ємним елементом процесу прогнозування і реально використовуватися у вирішенні конкретних  завдань, пов'язаних із формуванням відповідних показників бюджету. Корисність моделі досягається насамперед включенням до неї переважно прогнозованих економічних показників, економічно інтерпретованих взаємозв'язків і параметрів. Тільки на цій основі модель може вписатися у процес прогнозування і не буде чужорідним тілом у традиційній  технології; 
2) мати адресність. Це означає, що рекомендації стосовно впровадження мають бути орієнтовані не лише на конкретний орган прогнозування, а й на конкретні управління і  відділи; 
3) бути по можливості простими. Простота моделі (звичайно, не на шкоду необхідному ступеню адекватності реальному об'єкту) створює певні передумови для швидкого її освоєння користувачами.

4) забезпечувати свободу  вибору стратегічних прогнозних рішень працівниками, що несуть повну персональну відповідальність за їхні наслідки. Це пов'язано із включенням до моделі правлячих параметрів, які використовуються як важелі впливу на прогнозований процес. Значення правлячих параметрів вибираються безпосередньо відповідними працівниками з урахуванням законодавчо встановлених напрямів бюджетної політики та їхніх апріорних уявлень про бюджетну стратегію, політику цін  тощо. 
       Найширшого використання серед методів бюджетного прогнозування набули регресійні багатофакторні моделі для розрахунку на перспективу окремих показників бюджету, а також бюджетних нормативів. Нині дедалі більше використовуються методи економетричного моделювання. 
       Переваги економетричного підходу полягають у тому,  що: 
- економічні моделі не допускають суперечності в системі прогнозованих показників. Як правило, об'єкт прогнозу може бути описаний набором характеристик, які пов'язані балансовими, функціональними чи стохастичними співвідношеннями; 
- економічний підхід дає можливість одночасного відображення в моделі багатьох факторів з урахуванням їх взаємовпливу, а також допускає певну свободу в перегляді факторів і взаємозв'язків у процесі роботи з моделлю; 
- на основі економічних моделей можуть бути одержані варіанти прогнозу для широкого діапазону вихідних умов і  припущень. 
       Важливим методом прогнозування доходів і видатків бюджету є застосування економіко-статистичних моделей. Термін "економіко-статистична модель" (ЕСМ) застосовується у контексті в тому значенні, що модель ідентифікується на основі обробки даних статистичної звітності. ЕСМ можна визначити як одну із форм економіко-математичної моделі, що описує взаємозв'язки характеристик економічних  систем. 
       Побудова ЕСМ зводиться, по-перше, до переходу від понятійного опису економічного об'єкта до формалізованого кількісного його опису, одержаного в результаті обробки реальних даних статистичної звітності переважно методами математичної статистики; по-друге, до наступного декодування цього опису - економічної інтерпретації  результатів. 
     Для підвищення точності прогнозів бюджету, насамперед короткострокових, застосовуються адаптивні методи, тобто методи врахування інформаційної цінності різних членів часової послідовності при побудові ЕСМ із постійною структурою (адаптивні методи в широкому  розумінні). 
       До адаптивних методів у вузькому розумінні належать методи побудови самокоригуючих ЕСМ із змінною структурою, методи стохастичної апроксимації, в тому числі методи рекурентного коригування параметрів, метод дрейфу коефіцієнтів та інші. Методи, адаптивні у вузькому розумінні, можуть використовуватися для прогнозування структурних змін, а також при побудові прогнозних моделей в умовах невизначеності й неповноти інформації з метою наближеного уявлення невизначених величин через детерміновані й випадкові.