Міжбюджетні трансферти та їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів

 

Одним з видів міжбюджетних трансфертів у зарубіжних країнах є бюджетні гранти. Основна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний характер, тоді як бюджетні субсидії характеризуються систематичністю надання і є постійною невід’ємною складовою процесу бюджетного регулювання.

В Україні згідно з Бюджетним кодексом існують такі види міжбюджетних трансфертів:

1) дотація вирівнювання;

2) субвенція;

3) кошти, що передаються до Державного  бюджету України та місцевих  бюджетів з інших місцевих  бюджетів;

4) інші дотації.

Так, у Державному бюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання Автономній  республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам  міст республіканського та обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;

 

3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, встановлених  державою;

4) субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

По своїй суті дотації – це трансферти, що передаються з одного бюджету до іншого на безповоротній і безоплатній основі для використання на загальне вирівнювання фінансових можливостей бюджету, що їх отримує [5]. Як правило, дотації вирівнювання служать подвійній меті: забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної спроможності та вирівнювання рівнів податкоспроможності місцевих бюджетів з різними обсягами кошика доходів.

 

Міжнародний досвід доводить, що найефективнішим є розподіл міжбюджетних трансфертів на базі формули. Взагалі існує декілька типів формул розподілу:

· формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

· формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

· формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення [6].

Формули першого типу створюють можливості для повного вирівнювання. Вони найскладніші та, можливо, найточніші, але потребують найбільшої кількості даних. Формули двох інших типів ігнорують основний аспект (потреби у видатках або фінансові можливості), але потребують значно меншого обсягу даних.

 

4. Вдосконалення трансфертної  політики на Україні.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

- забезпечення збалансованості  кожного бюджету;

- забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

• забезпечення необхідними коштами покриття всіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно програми економічного і соціального розвитку.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у зарубіжних країнах. Обмовка " за змістом " має тут принципове значення, оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії - це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції - глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах - це один трансферт, який правда, може називатися по-різному: у ФРН - додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі - генеральна субвенція; у Швеції -незв'язана субсидія; у Латвії - бюджетна субсидія була лише один термін -бюджетні субвенції", яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін - бюджетна дотація.

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною прямих бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність з огляду на джерело мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща), Що стосується зв'язаних прямих бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва, Україна) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактора.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн: у Румунії - 79%, Болгарії - 78%, Угорщині - 66%, Латвії - 68%, Словенії - 67%, Великобританії - 77%, у Нідерландах - 60%. У деяких країнах трансферти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції - 19%, Франції - 25%, Австрії - 35%, у Данії - 24%.

Що стосується України, то тут нормативна база надання прямих бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям Бюджетного кодексу надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і прямі бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча на наш погляд, їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до Державного бюджету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У розвинених країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей бюджету вищого рівня бюджетним асигнуванням. Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх об'єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим, наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.

 

Висновок:

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Прямий розподіл податкових доходів доповнюється перерозподілом шляхом субсидіювання. Бюджетні трансферти використовуються і для вертикального і для горизонтального вирівнювання. Загалом відношення величини трансфертів до власних доходів субнаціональних бюджетів вважається одним з показників збалансованості бюджетної системи.

Досягнення вертикальної збалансованості - перший етап вирівнювання бюджетної системи. Навіть при рівності сукупних доходів (включаючи трансферти) і витрат бюджетів на субнаціональних рівнях як правило, зберігаються істотні відмінності в бюджетному положенні окремих регіонів і територій. Часто це обумовлено чинниками, що не залежать від місцевої влади, наприклад, рівнем економічного розвитку, господарською спеціалізацією, чисельністю і щільністю населення, урбанізацією, наявністю природних ресурсів, природнокліматичними особливостями зони.

Враховуючи світовий досвід, можна зроби такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання прямих бюджетних трансфертів (ПБТ). Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначилося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати  весь спектр видів ПБТ, що практикується  у світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б  мати застосування насамперед  бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що  залишатимуться вагомим елементом  ПБТ, доцільно зробити не бюджетні  асигнування, як це практикується  нині, а пул (набір) національних  податків, надходження від яких  характеризується найбільшою стабільністю - ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4.Серед механізмів розподілу  бюджетних дотацій перевагу слід  віддати структурній формулі, яка  б включала в себе компонент  вирівнювання. Згідно з рекомендаціями  фахівців Світового банку, на  першому етапі (до 5 років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання - вирівнюванням за бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей - фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити  недоцільно внаслідок абсолютної  недостатності фінансових ресурсів  навіть у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити  в дію після більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити до них внески.

 

6.Фіскальна незбалансованість  по вертикалі спостерігається в тих умовах, коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі внаслідок чого обов’язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов’язки місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж податкові надходження (динамічний дисбаланс);

7. Відновлення горизонтального  фіскального балансу передбачає  обов’язкове надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ для індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на рівень податкоспроможності територій;

8. Гарантоване постачання суспільних  благ повинно здійснюватися національним  урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території, незважаючи на її податкоспроможність;

9. Макроекономічні цілі повинні  досягатися виключно за рахунок  централізованих засобів; ефективна  система трансфертів повинна відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і стабільність.

 

Список використаної літератури:

1. Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

 

2. Бюджетний кодекс // Відомості Верховної Ради -2001. - №37-38.

 

3. Закон України "Про Державний  бюджет на 1999 рік". // Фінанси України -1999. - №3-ст17

 

4. Закон України "Про Державний  бюджет на 2003 рік". // Відомості  Верховної Ради 2002- №3 –ст.25

 

5. Закон України "Про Державний бюджет на 2001 рік". // Відомості Верховної Ради 2001 -2000. - №14-16 –ст.17

 

6. Закон України "Про Державний  бюджет на 2002рік". // Відомості  Верховної Ради 2002 -2001. - №14-16 –ст.17

 

7. Закон України "Про місцеве  самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради – 1997. - №24 - ст.170.