Перспективи розвитку діяльності банків на міжнародному ринку

ПЛАН

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Поняття міжнародних розрахунків  і їх суть. Державне регулювання  міжнародних розрахунків.

1.2 Валютно-фінансові умови  зовнішньоторговельного контракту. Базисні умови постачання

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

2.2. Інкасові операції

2.3. Оплата по акредитиву

2.4. Розрахунки по відкритому  рахунку

2.5. Розрахунковий чек

2.6. Розрахунки пластиковими  картками

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ЕКСПОРТІ І ІМПОРТІ ТОВАРІВ

3.1 Фінансова глобалізація і  ризики при міжнародних розрахунках

3.2 Перспективи розвитку  діяльності банків на міжнародному  ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Створення механізму розрахунків між суб'єктами ринкових відносин, забезпечення безперебійності і безперервності платежів – найважливіші умови функціонування ринкової економіки.

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Мета даної роботи провести дослідження і аналіз операцій по міжнародних розрахунках, їх особливості, порядок здійснення, їх переваги і недоліки, по акредитивній формі розрахунків.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити ряд взаємозв'язаних завдань:

• дати поняття міжнародних розрахунків і визначити їх суть
• розглянути державне регулювання міжнародних розрахунків
• визначити валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту
• проаналізувати форми міжнародних розрахунків, порядок їх застосування, достоїнства і недоліки
• виявити ризики при роботі на зовнішньому ринку
• визначити перспективи розвитку діяльності банків при міжнародному ринку

Об'єктом роботи є міжнародні відносини, що виникають при експорті і імпорті товарів.

До предмету даної роботи відносяться форми міжнародних розрахунків, вживаних при експорті і імпорті товарів.

 

РОЗДІЛ 1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1. Поняття міжнародних розрахунків і їх суть. Державне регулювання міжнародних розрахунків.

 

Значна частина операцій в іноземній валюті, здійснюваних уповноваженими банками, пов'язана з обслуговування міжнародного товарного обороту, тобто з розрахунками за товари і послуги.

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язаннях, що виникають у зв'язку з економічними, політичними, культурними відносинами між юридичними і фізичними особами різних країн.

Порядок проведення розрахунків за товари, що імпортуються і експортуються, регламентуються законодавством країни, а також підкоряється міжнародним правилам документарного оформлення і оплати платіжних документів [5, c.78].

Міжнародні розрахунки регулюються міжнародним законодавством:

Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів (ІНКОТЕРМС 90), метою яких є розробка зведення міжнародних правил тлумачення найбільш торгових термінів, що часто зустрічаються в зовнішній торгівлі

Уніфіковані правила по інкасо (публікація Міжнародної торгової палати N 522, в редакції 1995 р.) застосовуються до всі інкасо, коли посилання на ці Правила включене в текст "інкасових інструкцій", і будуть обов'язковими для всіх згадуваних там сторін, якщо інше не обумовлене спеціально або якщо інше не міститься в положеннях національного, державного або місцевого законодавства і/або регулювання, від яких не можна відступити

Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу (редакція 1992 р., публікація МТП N 458) застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповнення до неї, яку гарант зобов'язався видати і в якій вказано, що вона складена відповідно до справжніх правил (публікація МТП N 458) і обов'язкова для всіх сторін в гарантійному зобов'язанні, якщо інше прямо не вказане в гарантії .

2. Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту. Базисні умови постачання

 

Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по контрактах у сфері міжнародної торгівлі і будівельно-монтажних робіт. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія доручення платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують умови платежу і потім закріплюють їх в контракті. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи [6,с.65]:

Валюта ціни і валюта платежу. Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить певною мірою валютна ефективність операції. Можна виділити наступні основні способи визначення цін товарів.

Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках.

При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб зазвичай практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.

Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажемо в розмірі, що перевищує 5%.

Ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури на користь замовника вводяться обмеження.

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина встановлюється в ковзаючій формі.

Валюта ціни – валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару, умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту указується в декількох валютах (два і більш) або валютній корзині в цілях страхування валютного ризику[7,с.22].

Валюта платежу – валюта, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж – зазвичай у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу співпадають, то в контракті обмовляється курс перерахунку першою в другу. У контракті встановлюються умови перерахунку:

1) уточнюється час коректування  курсу (наприклад, напередодні або  на день платежу) на певному  валютному ринку (продавця, покупця  або третьої країни);

2) обмовляється курс, по  якому здійснюється перерахунок: зазвичай середній курс, іноді  курс продавця або покупця  на відкриття, закриття валютного  ринку або середній курс дня.

Умови платежу – важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізняються: аванс, наявні платежі, розрахунки з наданням комерційного кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу[8,с.5].

Ув'язка протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організація їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків. 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

 

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Порядок виконання банківського переказу такий[12]:

• переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту;
• експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
• експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
• імпортер подає заявку на переказ;
• імпортер отримує товари;
• банк імпортера, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
• банк експортера:перевіряє одержані документи;
• списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
• передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

2.2. Інкасові операції

 

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін [10, c.37].

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують два основні види інкасо:

• чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,
• документарне, тобто інкасо комерційних документів.

Учасниками інкасових операцій є:

• довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
• банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
• банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
• репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Оплата по акредитиву

 

(Letter of credit (L/C); нім. Akkreditiv; фр. Accreditif; від лат. Accreditivus – довірчий), який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельними угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акредитив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зобов'язання банку-емітента, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитива (імпортера) на користь його контрагента за контрактом бенефіціара (експортера).

За цим грошовим зобов'язанням банк, який відкрив акредитив (банк-емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови надання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.

Слід зазначити, що акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки, але ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера – це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу[11,с.27].

Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так :

• укладення угоди між експортером та імпортером;
• заява імпортером на відкриття акредитива;
• відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера);
• авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на його користь акредитива;
• перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання);
• відправлення товару експортером імпортерові;
• оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом;
• перевірка та пересилання банком, що авізує, документів банку-емітенту;
• перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата;
• видача банком-емітентом документів, що проплачені, наказодавцю акредитива, тобто емітенту;
• зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.