Особливості зовнішньої торгівлі Франції в світі та у Європейському Союзі

Ступінь покриття страхованих ризиків  різна і залежить від їхнього  характеру. При комерційних ризиках  втрати відшкодовуються в розмірі від 80 до 85%; політичні і зв'язані зі стихійними лихами – від 80 до 90%; валютні –100%; економічні: підвищення цін – 100%, вивчення іноземних ринків – від 50 до 60%.

Короткострокові операції КОФАСЕ страхуються  самостійно за рахунок власних ресурсів у межах ліміту, встановлюваного щорічно урядом. У залежності від характеру й обсягу угоди визначаються і страхові платежі, внесені на користь КОФАСЕ і в середньому складають для приватних осіб і компаній по політичних ризиках 0,25% річних, а при сполученні їх з комерційними ризиками –0,85%. Для державних установ і при гарантії урядів країн-імпортерів ставка платежів по обох видах ризиків дорівнює 0,5%. Страхові внески при валютних ризиках під час падіння курсу валюти нижче 2,25% складають 0,36 річних. В Франції діє спеціальна процедура покриття тих ризиків по експортних кредитах, які не можна застрахувати в КОФАСЕ (валютні ризики в замкнутій валюті). Такі ризики бере на себе саме підприємство-експортер, що видало дану позичку. Розширюється коло гарантій, які представляються КОФАСЕ. Введено страховий поліс, що покриває індивідуальні ділові поїздки, а також поліс, що гарантує експортеру стабільність кредитних ставок під час переговорів по висновку угоди.

4. Особливості зовнішньої торгівлі Франції в світі та у Європейському Союзі

За останнє десятиліття  Франції вдалося успішно адаптувати свою зовнішню торгівлю до нових умов, і насамперед на європейському ринку. З 1993 року сальдо її торгового балансу  стає активним, у той час як наприкінці 80-х років воно характеризувалося значним дефіцитом. Економіка Франції стала не менш відкритою,ніж у її торгових партнерів, зберігши при цьому свою частку на ринку. У результаті зараз Франція займає четверте місце у світі по експорту товарів і третє - по експорту послуг. У цих умовах сальдо зовнішньоторговельного балансу Франції в 1999 році залишалося на високому рівні (113 млрд. франків, чи 17,2 млрд. євро, тобто 1,3% ВВП, у порівнянні з 143,6 млрд. франків у 1998 році), залишаючись позитивним сьомий рік підряд. Це означає, що тепер зовнішня торгівля структурована, оскільки такого торгового балансу вдалося досягти, незважаючи на деякі несприятливі обставини: кон'юнктурні розбіжності з головними європейськими партнерами; ріст витрат на енергоносії; зменшення доходів від торгівлі озброєннями.

Входження у Європейський Союз зумовила певну відкритість  французької економіки. В свою чергу  відкритість економіки завжди супроводжується  побоюваннями: викликають страх конкуренція  з боку закордонних підприємств  і ті труднощі, які вона створює для економічної політики. Але ці побоювання виявилися в значній мірі необґрунтованими. Якщо з 1970 по 1999 рік частка імпорту у внутрішньому попиті Франції (ступінь проникнення) подвоїлася, досягши приблизно 40%, то експортна частка продукції обробної промисловості Франції зросла за той же період з 20 до 42%. Подібна тенденція спостерігалася й у інших європейських партнерів. У той же час активне сальдо платіжного балансу Франції значно збільшилося (див. Додаток, діаграму 1), а торговий баланс досяг у 1997 році рекордного рівня в 160 млрд. франків (близько 2% ВВП). У 1999 році, незважаючи на несприятливий збіг обставин (слабкий економічний ріст у Німеччині, підвищення цін на нафту), позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу все-таки залишалося на рівні 113 млрд. франків (17,2 млрд. євро).

Якщо до торгівлі товарами додати обмін в сфері послуг, то активне сальдо торгового балансу  останніх трьох років збільшилося  на 2 процентних пункти у ВВП. В умовах безупинного росту іноземних  інвестицій у Франції (230 млрд. франків, чи 35 млрд. євро в 2002 році, тобто на 39% більше, ніж у 2001 році) обсяг прямих французьких інвестицій за кордоном також досяг торік рекордної оцінки: 543 млрд. франків (83 млрд. євро, чи понад 6% ВВП), тобто в порівнянні з 1998 роком збільшився на 127%.

Успіх торгівлі залежить у першу чергу від географічної близькості. Тому не дивно, що зовнішня торгівля Франції, як і потоки прямих інвестицій французьких підприємств, орієнтовані в основному на європейський ринок. Разом з тим у масштабності цього процесу відбивається також визначальний вплив досягнутих успіхів у будівництві Співтовариства, у результаті чого Європейський союз сьогодні є для Франції тією основою, на якій ґрунтується її участь у світових господарських зв'язках.

Така орієнтованість на Європу характерна як для інвестиційних  потоків, так і для торгових зв'язків:

- в умовах формування  Єдиного ринку перший могутній  потік французьких прямих інвестицій  за кордоном, що спостерігався  в другій половині 80-х років, направлявся в основному в країни, що беруть участь у європейському будівництві. У цей період половина закордонних капіталовкладень Франції приходилася на Європу, хоча частка останньої у світовому ВВП і світовій торгівлі складала, відповідно, лише 30 і 40%. Одночасно дві третини закордонних капіталовкладень у Франції приходяться на країни Європейського союзу;

- зовнішня торгівля  Франції також орієнтована на  Європейський союз: на нього припадає 64% французького експорту (див. Додаток  В) і 61% імпорту.

Після введення євро європейський ринок поступово стає великим внутрішнім ринком, стабільність якого служить ефективним захистом французької економіки від деяких зовнішніх потрясінь (таких як, наприклад, азіатська криза). Експорт французьких товарів у європейські країни також сприяв підвищенню їхньої якості до рівня першокласної продукції, посиленню позицій у таких галузях, як авіаційна промисловість, автомобілебудування, виробництво напоїв, фармацевтична промисловість і т.д.

Ще зовсім недавно  географічна і галузева спеціалізація французької промисловості була сприятливою, однак сьогодні, швидше всього, вона знову має потребу в коректуванні. Перед французькими підприємствами стоять дві задачі: визначитися у відношенні майбутніх сфер діяльності і розширити присутність на зовнішніх ринках, які завдяки своїй спеціалізації мають могутній потенціал росту.

Дійсно, приходиться констатувати наявність деяких слабких місць  у цих двох областях:

- за винятком авіаційної  і фармацевтичної промисловості,  спеціалізація Франції не надто чітко виявляється в області нових технологій, застосування яких, як очікується, буде швидко розширюватися як у промисловості, так і в сфері послуг. Показовий приклад: у 1997 році Великобританія посунула Францію з другого місця у світі по експорту послуг;

- з іншого боку, частка  Франції на ринках у Азії  чи Латинської Америки залишається  в межах 2-4% (у порівнянні із  середнім показником приблизно  10% на її традиційних ринках - у  Європі й Африці). І це не  зважаючи на ті зусилля, що  додаються останнім часом, зокрема, в області прямих інвестицій. Якщо в країнах Азії і Латинської Америки економіка буде і надалі розвиватися більш швидкими темпами, чим в інших країнах, Франція може втратити свої позиції, що неминуче призведе до скорочення її частки на світовому ринку ( що складає сьогодні близько 5%). Уже зараз можна констатувати, після економічного підйому, який спостерігався з 1999 року,  внаслідок азіатської кризи підприємства деяких європейських сусідів Франції виявилися в більш сприятливому положенні, ніж французькі компанії.

Висновок

У даній роботі було розглянуте місце  Франції у світовому співтоваристві та ЄС. Перш ніж стати високорозвиненою країною, вона пережила багато криз і  підйомів. З роками Франція здобувала  досвід, удосконалювалася, але знову  і знову з'являлися труднощі і проблеми, які потрібно було вирішувати.

Таким чином, було отримано досить глибоке  представлення про зовнішньоекономічну  діяльність Франції, і були відмічені  такі тенденції як:

1) французьким  компаніям за останні 20-ть років  вдалося трохи збільшити свою частку у світовому експорті (6,5%) і скоротити в імпорті;

2) зовнішня торгівля  виступає серйозним фактором  економічного росту. На експорт  йде близько 1/5 її кінцевого  продукту 1970 р. — 19,4%);

3) по обсягу  експорту Франція поступається в Західній Європі тільки Німеччині;

4) французькі  компанії докладають великих  зусиль для розширення зовнішньоекономічної  експансії. Важливим засобом її  виступає експорт капіталу. На  долю Франції припадає 5% загального  обсягу закордонних прямих інвестицій. При цьому наприкінці ХХ ст. відбулося скорочення її частки.

5) у забезпеченні  зовнішньоекономічної експансії  французьких компаній на зовнішніх  ринках країн, що розвиваються, важлива роль приділяється економічній  допомозі. За рахунок фінансової  підтримки з боку держави компанії компенсують свою слабість при освоєнні зовнішніх ринків.

Список використаної літератури

1. Бірюлєв В. Франція: мляве пожвавлення // МЕМО. - 2001. -№6.
2. Бірюлєв В. Франція в світі // МЕМО. - 2002. - №2.
3. Болотин В.В. Финансово-промышленные группы: возможности, реальность и нормотворчество/ /Финансы. – 2002. - № 7. – с. 8-12.
4. Борисов Е, Рыжков О. Современная инфраструктура рынка ценных бумаг: опыт реформ во Франции/ /Рынок ценных бумаг. – 1996. - №1. – с. 40-43.
5. Весь мир. – Мн.: Литература, 1996. – 656 с. – (Энциклопедический словарь).
6. Дронов В.П. и др. Экономическая и социальная география: Справ. Материалы: Кн. для учащихся среднего и старшего возраста/В.П. Дронов, В.П. Максаковский, В.Я. Ром. – М.: Просвещение, 1994. – 208 с.
7. Досвід державної підтримки АПК у Франції // АПК: економіка, керування. - 1994. - №11
8. Економічне становище Франції. // Бюлетень іноземної комерційної інформації. - 2001. - №105.
9. Економіка Франція й економічна політика уряду // Коринф. - 1997. - №42.
10. Экономическое положение Франции/ /БИКИ. – 1997. – №105. – с. 3-5.
11. Зовнішня торгівля Франції // Коринф. - 2001. - №42
12. Новые тенденции развития товарных бирж за рубежом/ /БИКИ. – 1995. - №32. – с. 1,8.
13. Страны мира: Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 1991. – 512 с.
14. Толкушин А.В., Суворов Д.В. Политика децентрализации и местные налоги во Франции/ /Финансы. – 1999. - №8. – с. 59-65.
15. Франція / За ред. В.Ю. Пресняков. - М.: Міжн. відносини, 1996. 
16. Франция / Под Ред. В.Ю. Пресняков и Н.Е. Шулюкин. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 176 с.