Облік прямих витрат на виробництво продукції

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 імені ВАДИМА  ГЕТЬМАНА”

 

Кафедра бухгалтерського обліку

 

Реферат

з дисципліни: “Бухгалтерський облік”

Тема: “Облік прямих витрат на виробництво продукції”

 

 

Виконала:  
Муратова Ірина  
13 групи, 2 курсу, спеціальності 6508 
 
Перевірила: 
Сагова С.В.

«__» квітня 2012р.

  _______________ 

Київ 2012

 

План:

Вступ

1. Економічна сутність і класифікація витрат на виробництво
2. Документальне оформлення
3. Облік прямих витрат на виробництво продукції.

Список використаної літератури

 

Вступ

В умовах ринкової економіки  бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональними  і економічним використанням  ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов’язків перед державою.

Опанування знаннями бухгалтерського  обліку, контролю і аналізу господарської  діяльності з метою виявлення  слабких місць у роботі підприємств  і знаходження шляхів подальшого покращання їх роботи є головною метою  керівника підприємства, менеджера, економіста, бухгалтера.

Удосконалення побудови своєчасного  і достовірного бухгалтерського  обліку нерозривно пов’язане з вирішенням актуальних завдань в галузі економіки. Виявленню внутрішньогосподарських  резервів підприємств, запобіганню  зловживанням і перевитратам, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, рентабельності виробництва (робіт, послуг), досягненню комерційного успіху сприяють чітко налагоджений облік  і контроль.

Бухгалтерський облік  повинен всебічно і повно охоплювати та систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного підприємства, об’єднання, забезпечувати управління інформацією, здатною контролювати і оцінювати їх господарську діяльність.

Чітка побудова бухгалтерського  обліку підвищує роль його як основного  засобу контролю за додержанням режиму економії і комерційного успіху в  усіх підприємствах.

Перехід виробництва на ініціативний шлях розвитку передбачає прискорення  темпів економічного росту, посилення  режиму економії і ресурсозбереження.

Важливе значення відіграє науково-обгрунтований  бухгалтерський облік витрат виробництва, що формує інформацію про використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, собівартості виробництва  і реалізації, а в кінцевому  результаті показники ефективності роботи підприємства і об’єднань.

Облік затрат на виробництво  і калькулювання собівартості продукції  має найбільшу специфіку в  зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації  і методології обліку і калькулювання  собівартості в промисловості виникає  суттєва необхідність засвоєння  тих особливостей формування затрат, розподілу комплексних витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості виробів, які визначаються галузевими факторами.

Мета обліку затрат і калькулювання  собівартості продукції заключається в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв’язаних  з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний облік витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень  від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовільнити потреби оперативного управління виробництвом.

В основі організації обліку витрат на виробництво лежать слідуючі принципи:

—документування витрат і  повне їх відображення на рахунках обліку виробництва;

— групування витрат по об’єктам обліку і місцям їх виникнення;

— відповідність об’єктів обліку витрат з об’єктами калькулювання  собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат з нормативними, плановими;

— розширення кола витрат, які  відносяться на об’єкти обліку за прямим призначенням;

— здійснення оперативного контролю за витратами виробництва  і формуванням собівартості продукції.

Як показує практика багато теоретичних і практичних проблем  залишаються невирішеними.

Все вище вказане підтверджує  актуальність вибраної теми даної роботи, метою якої є вивчення організації  та методології бухгалтерського  обліку витрат на виробництво продукції в сучасних ринкових умовах. Методологічною основою вивчення є постанови законодавчої і виконавчої влади України з питань виходу промисловості з економічної кризи та підвищення рівня виробництва.

 

1. Економічна сутність та класифікація витрат.

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного  виду продукції, які безпосередньо  включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат  відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, а саме:

• сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;
• інші виробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість:

• сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблю вальної продукції;
• купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного до конкретного об’єкта витрат.

Прямі матеріальні витрати  зменшуються на вартість зворотних  відходів, отриманих у процесі  виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному у пункті ІІ П(С)БО 16 «Витрати».

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов’язані з виробництвом продукції; вартості продукції, що викладається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів, у тому числі за роботу в нічний час, за суміщенням професій, розширення зон  обслуговування; вартість харчування,  продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно  надаються працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема:

• відрахування на соціальні заходи;
• плата за оренду земельних майнових паїв;
• амортизація, втрати від браку, які складаються із вартості остаточно забракованої продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Таким чином, прямими називаються витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів.

Залежно від зв'язку з обсягом  виробництва витрати поділяють  на постійні та змінні. Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає  змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати  можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу  забезпечити економічно обгрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

Приведена в П(С)БО 16 і Методичних рекомендаціях №47 класифікація прямих витрат орієнтована виключно на позамовний метод обліку. Що стосується окремого замовлення, то можливо говорити про  те, що витрати сировини, матеріалів, оплата праці робітників, які зайняті  у виробництві відповідної продукції, амортизація і т.п. є прямими (по відношенню до конкретного замовлення).

Така логіка «не спрацьовує»  при попередільному методі обліку, при якому калькулюється не замовлення, а виробничій процес (переділ, фаза, стадія). Що ж стосується переділу, то основну частину загально виробничих витрат можна вважати прямими.

Протиріччя такого підходу  П(С)БО 16 відносно «жорсткої» класифікації прямих і непрямих витрат лише здається на перший погляд, якщо згадати один із основних принципів бухгалтерсього обліку – перевага сутності над  формою, згідно якого операції повинні  обліковуватись у відповідності  з їх сутністю, а не лише виходячи із юридичної форми.

Отже, якщо прямі витрати  не можна безпосередньо віднести на певний вид продукції, вони розподіляються з використанням бази розподілу, встановленої на підприємстві (як правило, базою розподілу є загальна сума прямих витрат або заробітна плата  основних виробничих робітників).

Так, у комплексних виробництвах, де з одного матеріалу виготовляється кілька видів і сортів продукції (металургійна, лісопереробна, олійно-жирова промисловість тощо), а також на підприємствах, на яких одні й ті ж  деталі використовуються для виготовлення декількох виробів, витрати матеріалів на кожний вид, ґатунок, групу продукції  визначаються непрямим шляхом: пропорційно  до нормативних витрат на фактичний  випуск продукції, за встановленими  коефіцієнтами, пропорційно кількості  або базі продукції.

Отже, поділ витрат на прямі  і непрямі є важливим з огляду вибору на сучасному етапі методу обліку і калькулювання собівартості продукції.

Прямі витрати безпосередньо  пов’язані з виготовленням певного  різновиду продукції і можуть бути віднесені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати – прямі. До прямих витрат належать прямі матеріальні  витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

 

2. Документальне оформлення прямих витрат.

Для документального оформлення руху матеріалів використовуються затверджені наказом Мінстату України від 21.06.96 р. №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів" такі типові форми первинного обліку запасів: