Напрями вдосконалення інвестиційної діяльності ЗАТ «Житомирські Ласощі»

Інвестиційне законодавство –це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства (як комплексної галузі права). Риси інвестиційного законодавства наступні:

розгалуженість і велика кількість  нормативних актів; причини цього: об'єктивні - складність відносин у сфері інвестування, динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб'єктивні - недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення;

наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості  нормативних актів обмеженої  сфери дії: відомчих (НБУ, Мінекономіки, Мінфіну, АМК, Держбуду, ДКЦПФР, МОН  та ін.), регіональних (правила забудови населених пунктів та ін.) і локальних (установчих документів суб'єктів інвестування та суб'єктів організаційно- господарських повноважень у сфері інвестування);

відсутність інвестиційного кодексу; роль кодифікованого нормативного акта відіграє досить-таки лаконічний, прийнятий на початку запровадження ринкових відносин. Закон України від 18.09.1991 р- "Про інвестиційну Діяльність", що є стрижнем інвестиційного законодавства; Господарський кодекс України - за відсутності в ньому загальних положень щодо інвестування (за деякими винятками) - також виконує кодифікаційного акта в системі інвестиційного законодавства – щодо окремих форм інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери господарської діяльності (капітальне будівництво – гл. 33; інноваційна діяльність – гл. 34; зовнішньоекономічна діяльність, в т.ч. іноземні інвестиції – гл. 38; спеціальні режими господарювання, включаючи спеціальні (вільні) економічні зони - гл. 39, концесії – гл.40, інші види спеціальних режимів господарської діяльності - гл. 41).

Як підгалузь господарського права, інвестиційне право базується на господарському законодавстві. Спеціальне інвестиційне законодавство – це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки. Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до її суб'єктів (в т. ч. їх права та обов'язки), правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу, та однаковою мірою стосуються всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини. Друга (спеціальна або особлива) частина включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об'єктів, за участю певних суб'єктів.

До переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести:

1. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національному режимі.
2. Практично не існує обмежень на розмір іноземних інвестицій.
3. Створено сприятливі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків.

Іноземні інвестори  мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді  іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь- якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються Господарським Кодексом України. Законом України від 19.03.96 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування"; Законом України від 10.09.91 р. № 1540А-ХН "Про захист іноземних інвестицій на Україні"; Законом України від 18.09.91 р. №1560-ХГГ "Про інвестиційну діяльність"; Законом України від 8 вересня 2005 р. № 2850- IV "Про стимулювання розвитку регіонів"; Законом України від 17 лютого 2000 р. № 1457-111 "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження"; Постановою КМУ від 28 грудня 2001 р. № 1801 "Про затверджені Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки";

Указом президента України від 10.04.2006 р. № 300/2006 "Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності"; Указом Президента України від 07.07.2003 р. №580/2003 "Про додаткові заходи по залученню іноземних інвестицій в економіку України"; Указом Президента України від 12.07.2001 р. № 512/2001 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні"; Указом Президента України від 07.07.98 р. № 748/98 "Про деякі питання іноземного інвестування"; Положенням про Державне агентство України з інвестицій та інновацій, затверджене постановою КМУ від 16.05.2007 р. № 749; Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну, затверджене постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 280; Положенням про порядок і умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281, іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане  з гарантіями, які надає держава  суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України "Про інвестиційну діяльність" зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захисту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані. Для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, щоб стимулювати іноземних інвесторів, насамперед, пропонувалося: скасувати обмеження з оподатковування реінвестованого прибутку і впровадити інвестиційний податковий кредит; ввести "податкові канікули" на термін 3-5 років для підприємств, що впроваджують нові технології та устаткування; звільнити від ПДВ і митних платежів імпортованого технологічного устаткування. Проте цих заходів недостатньо. Аналіз правових норм низки законів, що регулюють інвестиційну діяльність і оподаткування підприємств, показує, що в них є чимало перешкод, які заважають активізації припливу капіталів в економіку країни. Метою розвитку інвестиційної діяльності в Україні є створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення. Що стосується вдосконалення нормативно-правового забезпечення інвестиційної діяльності, то до 2010 року планується проводити роботу, пов'язану з укладенням міждержавних угод про заохочення і захист інвестицій та уникнення подвійного оподаткування, обміном інформацією про нормативно-правові акти в сфері інвестиційної діяльності, формуванням стабільної законодавчої бази та умов провадження підприємницької діяльності; розширювати співробітництво з Міжнародним валютним фондом. Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку в питаннях надання фінансової допомоги Україні. Для поступової адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу та до вимог СОТ повинні бути прийняті нормативно-правові акти, що регулюватимуть питання подальшого реформування податкової системи, формування нормативно-правової бази, що сприятиме функціонуванню фондового ринку, захисту внесків громадян із страхування їх життя, здоров'я, на недержавне пенсійне забезпечення.

Серед основних чинників, що негативно впливають на інвестиційну активність в Україні, слід зазначити: нестабільність законодавства, наявність необхідності в отриманні численних узгоджень при кредитуванні та забезпеченні від Фонду державного майна України, податкових органів, відсутність стимулювання з боку держави фінансово- кредитних установ, відсутність пільгових ставок при оподаткуванні інвестиційних активів тощо.

Для активізації інвестиційної  діяльності слід:

знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

усунути неоднозначність  трактування нормативно-правових актів  та завершити судову реформу;

удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;

завершити адміністративну  реформу, забезпечити публічність  та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупції;

запровадити ефективні методи корпоративного управління;

сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків;

знизити податкове навантаження;

скоротити перелік пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в  Україні, забезпечивши таким чином концентрацію ресурсів державної підтримки на актуальних напрямах розвитку науки і техніки;

забезпечити стабільність політичного середовища; активізувати діяльність із створення позитивного  іміджу держави.

 

1.4 Зарубіжний  досвід інстиційної діяльності підприємства

 

Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Політиці залучення  іноземних інвестицій звичайно приділяється велика увага. Однак реальна економічна роль іноземних інвестицій може бути істотною лише в малій економіці. Набагато важливіша технологічна роль інвестицій, що служать активному обміну передовими технологіями і методами організації виробництва між країнами.

Набір працюючих  інструментів інвестиційної політики досить обмежений, тому необхідно знати, які інструменти в конкретних обставинах будуть працювати, які виявляться неефективними, і який буде кінцевий результат. У цій ситуації важливий історичний досвід державної політики регулювання інвестицій, що вказує на існування моделей, які поєднують кілька інструментів.

Центр ООН з  транснаціонального співробітництва (UNCTC) у своїх дослідженнях глобальних потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ) повідомив про формування кластерів ПІІ, у яких ключовими є члени глобальної тріади ЄС – США - Японія. Навколо них формуються регіональні кластери ПІІ, до яких входять 37 країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. За підрахунками UNCTC понад 40% усіх ПІІ світу розміщуються в межах цих кластерів. На рис. 1.1. показано потоки ПІІ в системі “тріада - кластери”.

Рис. 1.1. Кластери прямих іноземних інвестицій 

 

 

 

Отже, можна  виділити три моделі інвестиційної  політики, що обирають основним принципом  той або інший аспект стимулювання інвестицій.

У першій моделі акцент робиться головним чином на податкових стимулах для приватних інвестицій. В другому варіанті акцент робиться на державному фінансуванні приватних проектів. У третій моделі основним стає подолання недоліків координації і створення механізмів для узгодження рішень приватних інвесторів; держава тільки створює необхідну інфраструктуру і заохочує вкладення в людський капітал.

Умовно називають  першу модель „американською”, другу  – „японською” і третю –  „європейською”. Важливо те, що всі  ці моделі виявилися досить успішними, тому розгляд умов їх реалізації необхідно  для розробки адекватної стратегії інвестиційної політики в Україні.

Методи управління інвестиціями в закордонних країнах  мають свої особливості і відмінності. Така ситуація в основному визначається станом економіки, зусиллями держави, її законодавчих і виконавчих органів з розвитку тих або інших ефективних методів управління. При цьому державна політика виступає в декількох аспектах:

- з одного боку, держава, фінансуючи наукові дослідження і розробки в інвестиційній області, стимулює дослідження ефективності визначених методів і прийомів управління інвестиціями;

- з іншого боку, держава, застосовуючи у своїй інвестиційній діяльності визначені управлінські методи, дозволяє корпораціям і іншим великим структурам оцінити ефективність застосовуваних методів і використовувати їх у своїй діяльності

Таким чином, досвід найбільших закордонних систем свідчить про те, що однією з головних умов успіху є планування основних аспектів діяльності. Метою планування є визначення контрольних показників і характеристик  діяльності для цілей оперативного і стратегічного управління інвестиціями. Оскільки корпорація має на меті одержання прибутку і мінімізації ризику, самим доцільним є одночасне інвестування в кілька інвестиційних цінностей, тобто створення регіонального інвестиційного портфеля. Отже, ключовою роллю економічного росту є правильна інвестиційна політика, для реалізації якої необхідне створення цілого ряду інститутів, що призведе до розвитку сприятливого інвестиційного клімату.

Сьогодні Україні  потрібна докорінна трансформація світоглядної, економічної, комунікаційно-інформаційної, соціальної сфер, покращення стану природи та збереження біологічного розмаїття, збереження національного багатства, духовної культури, забезпечення адаптації населення до нових умов господарювання, екологізація мислення

В Україні відсутня чітка організаційна система  руху та контролю за використанням  централізованих державних інвестиційних  коштів. Механізм розподілу коштів у позабюджетних і галузевих  державних фондах залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної відповідальності.

Очевидно, що постала  необхідність створення принципово нових організаційних структур для  успішного функціонування економічного механізму державної інвестиційної політики.

Проте, лише інституційного забезпечення недостатньо для ефективної реалізації державних інвестицій. Викликає занепокоєння недосконалість визначення державних пріоритетів інвестування, серед яких продовжують залишатися збитковими, низькорентабельними сфери, які, насамперед, потребують якісних змін у принципах господарювання. Держава повинна сконцентрувати обмежені фінансові ресурси в галузях, що виробляють кінцеву продукцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують швидкий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження.

Актуальним  для України залишається питання  щодо формування сприятливого інвестиційного середовища, яке впливає на інвестиційну привабливість України.

Зважаючи на проаналізовані світові моделі управління інвестиційної політики та умови розвитку інвестиційної політики в Україні, слід зазначити, що „сліпе” та „необдумане” копіювання хоча б однієї не призведе до позитивних результатів, а навпаки, знищить той початок, який ми маємо на сьогодні. Враховуючи унікальність нашої держави, зручне географічне положення, наявність різноманітних природних копалин, висококваліфікований персонал, потрібно розробляти свою модель здійснення інвестиційної політики.

Таким чином, важливість розробки принципів інвестиційного менеджменту не викликає сумнівів, тому, зараз необхідно розробити інвестиційний механізм, який би був адекватний сучасним ринковим умовам. Такий механізм повинен об'єднати форми іноземного, державного та приватного інвестування, оптимізувати взаємозв'язок різних суб'єктів інвестиційної діяльності; створення відповідної законодавчо-нормативної бази, а також інші заходи, які повинні упорядкувати інвестиційний процес як на окремих підприємствах і фірмах, так і на рівні національного господарства в цілому.