Напрями вдосконалення інвестиційної діяльності ЗАТ «Житомирські Ласощі»

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми: Більшість вітчизняних підприємств не володіють достатнім потенціалом для технічного і технологічного оновлення виробничо-господарської діяльності. Зміна форм власності з державної на приватну або змішану загострила проблеми акумулювання фінансових, матеріальних, трудових та інших ресурсів і ефективного управління ними. Сьогодні, за даними статистики, незначна частка вітчизняних підприємств має можливість фінансувати оновлення активів довготривалого користування та формувати базу із удосконалення професійного рівня працівників і адміністративного персоналу. Більшість підприємств використовують застаріле обладнання і не мають можливостей провести якісні зміни управлінського і виробничого характеру. Проблема полягає у тому, що моделі активізації інвестиційної діяльності підприємств, які пропонують міжнародні організації і уряди інших країн, потребують адаптації для їх успішного застосування в Україні, проте масова активізація інвестиційної діяльності підприємства на загальнонаціональному рівні вимагає розроблення власного підходу до збільшення обсягу інвестицій у вітчизняні підприємства і розроблення механізмів підвищення ефективності використання підприємствами інвестиційних ресурсів. Найвагоміший внесок у розгляд цих питань зробили такі вчені як М.Герасимчук, А.Гойко, П.Завлін, А.Загородній, С.Іщук, О.Кузьмін, В.Козик, М.Колісник, С.Куголь, П.Рогожин, Ю.Стадницький, О.Устинко, В.Шевчук та інші.

Незважаючи  на велику кількість розробок і значні досягнення в теорії та практиці управління інвестиціями, є певні питання, які залишаються постійним об’єктом дискусій. До них слід віднести проблеми оцінювання ефективності та рівня ризику активізації інвестиційної діяльності підприємства, реалізації функцій і методів управління активізацією інвестиційної діяльності підприємства тощо.

Метою даної  роботи є аналіз значення інвестування для розвитку вітчизняного підприємництва та відстеження шляхів щодо удосконалення  управління активізацією інвестиційної  діяльності підприємства.

Для досягнення цієї мети в курсовій роботі поставлено й вирішено комплекс теоретичних, науково-методичних і практичних задач:

• визначити сутність інвестиційної діяльності;
• розглянути методи оцінки ефективності інвестиційної діяльності;
• визначити чинники активізації інвестиційної діяльності;
• виконати діагностику діяльності ЗАТ «Житомирські Ласощі»;
• проаналізувати фінансовий стан ЗАТ «Житомирські Ласощі»;
• дослідити фінансові показники діяльності досліджуваного підприємства та визначити напрями інвестиційної діяльності;
• обґрунтувати необхідність інвестиційного проекту;
• оцінити ефективність інвестиційного проекту;
• дослідити можливі ризики проекту.

Об’єкт дослідження – процес економічного обґрунтування інвестиційного проекту підприємства.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади і практичні аспекти економічного обґрунтування інвестиційної діяльності підприємства.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу проведення досліджень склали загальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із питань сучасних теорій і методів оцінки інвестиційних проектів підприємства.

Інформаційну  базу виконаного дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем інвестування та обгрунтування інвестиційних проектів, матеріали періодичної преси, а також практичні дані підприємства ЗАТ «Житомирські Ласощі» опрацьовані автором особисто.

Структура роботи: Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти інвестиційної діяльності підприємства

 

1.1. Економічна сутність, роль, значення інвестиційної діяльності

 

Інвестиції  торкаються самих глибинних основ  господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. Тому, інвестиції виступають найважливішим  засобом забезпечення умов виходу України зі стану хронічної економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської  діяльності на мікро- і макрорівнях.

Інвестиційна  діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку.

Вона  здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами,  недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

- державного  інвестування, яке здійснюється  органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;

- іноземного  інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

- спільного  інвестування, яке здійснюється  громадянами та юридичними особами  України та інших держав [1].

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної  діяльності в Україні, поряд із основними  принципами, зафіксовані в Законі «Про інвестиційну діяльність», згідно якого інвестиційна діяльність може відбуватися у формі [2]:

• приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;
• іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);
• спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.

Звертати увагу  інвестиційному процесу почали дуже давно, теоретичні основи інвестування формувалися одночасно зі світовим ринком. Розглянемо, як розвивалася теорія інвестування, і яким було подання сутності інвестиційного процесу представниками економічних шкіл. Почнемо з історико-логічного дослідження найбільш раннього наукового напрямку - інвестиційної теорії епохи меркантилізму. У своїх роботах Т.Ман та Ф.Кене, відповідно "Багатство Англії в зовнішній торгівлі як принцип нашого багатства" [35] та "Економічна таблиця" [21] не вживали термін «інвестиції», але зміст їхніх висловлень говорить, що нагромадження цінностей не є самоціллю для націй, а є лише однією ланкою процесу суспільного відтворення. Таким чином, представники меркантилізму акцентували увагу на необхідності інвестування у виробничу сферу з метою подолання негативних явищ в економіці й збільшенню багатства нації.

Однак з більшою  значимістю процес інвестування проаналізували представники фізіократів. Ф. Кене вперше визначив натурально-речовинну структуру  інвестицій, розділивши їх на первинні аванси й щорічні аванси. Під первинними авансами розумілися витрати на придбання сільськогосподарських машин, робочої худобини, які по визначенню Ф. Кене є фондом землеробського встаткування, час обороту якого 10 років. Щорічні аванси у свою чергу складаються з витрат на насіння, наймання сільськогосподарських робочих й інших подібних витрат, які вимагають щорічного відновлення [21]. Таким чином, фізіократи до інвестицій відносили лише продуктивну форму капіталу, використаного в землеробстві. Інвестування, відповідно до поглядів фізіократів, є процес, спрямований на відновлення й збільшення використовуваного капіталу, за допомогою якого відбувається виробничий процес у сільському господарстві й збільшується багатство націй.

Проаналізуємо поняття інвестиційного процесу  представниками англійської класичної школи А. Смітом, Д. Рикардо, Т.Р. Мальтус, Ж.Б.Цей й ін. Саме вони першими розглянули об'єктивні умови розвитку процесів інвестування. Подвійне трактування поняття сутності інвестицій уперше з'явилося в А.Сміта й ґрунтується воно на неоднозначному понятті самого об'єкта інвестування капіталу [51]. З одного боку класик відносить до нього майно й гроші індивідуума, які здатні приносити йому прибуток, з іншого боку - фактори виробництва, здатні крім усього іншого збільшувати багатство суспільства.

Подальшого  розвитку теорія інвестування придбала в навчанні К.Маркса про капітал  і додану вартість.

Отже, відповідно до навчань К.Маркса процес інвестування на рівні окремого підприємства складається  із придбання в певній кількісній й якісній пропорції засобів виробництва й робочої чинності з метою одержання власником підприємства доданої вартості [36].

Інший підхід дослідження  інвестиційного процесу застосував Альфред Маршал, якого вважають засновником  школи неокласичного напрямку. Він  аналізує процес інвестування як частину суспільної проблеми механізму функціонування ринку капіталу. Ринок капіталу представлений як взаємодія попиту та пропозиції, з урахуванням факторів, які впливають на формування кожного з певних елементів. До інвестиційного процесу він відносить всі витрати на капітал, здатні приносити доход своєму власникові в майбутньому [37].

Маршалл конкретніше  ніж його попередники визначає механізм формування інвестиційних рішень.

Пізніше вивченню закономірностей інвестиційного процесу  була присвячена робота Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей». Характерною рисою досліджень ученого є перенесення аналізу інвестиційного процесу на макрорівень. Під інвестиціями Кейнс розумів «потоковий приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності певного періоду, тобто ту «частину прибутку, яка не була використана для споживання» [22].

Сучасні дослідники інвестування вважають за необхідне  визнати інвестиційними витратами  витрати різних економічних суб'єктів  на придбання матеріально-речовинних факторів виробництва й наймання працівників, які беруть участь у виробничому процесі, розрізняють поняття інвестиційні витрати й інвестиційний попит.

Поняття інвестицій різними авторами різних економічних  шкіл було неоднозначним, що цілком зрозуміло, тому що інвестиції мають різні форми й види, залежно від різних секторів економіки, і мають різні цілі. Їх бачення розвивалося поруч з розвитку практичної економіки й економічної науки.

Перш за все  проаналізуємо понятійний апарат. Інвестування є, насамперед, справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення й оцінювати наслідку ухвалених рішень. Це становить основну умову визначальну розробку інвестиційної стратегії, що може кардинально змінити мети операційної діяльності підприємства, пов'язане з комерційними можливостями, що відкриваються новими.

У зв'язку із цим  інвестиційна діяльність суб'єктів  господарювання вимагає глибоких знань  теорій і практики прийняття рішень у сфері обґрунтування інвестиційної  стратегії, у виборі напрямку й форм інвестування. Частіше за все ми будемо стикатися з такими поняттями як: інвестиції, інвестиційний портфель, інвестор, інвестиційна привабливість підприємства, інвестиційний процес, інвестиційний проект, інвестиційний цикл.

Отже, існує  багато різноманітних думок вітчизняних  авторів визначення терміну «інвестиційний проект», наведемо основні із них  в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Основні поняття інвестиційного проекту

№з/п	Автор	Сутність поняття
1	Федоренко В.Т. [55]	інвестиційний проект - це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування та обґрунтування його доцільності
2	Азріліяна А.Н. [2].	Інвестиції - це кошти, цінні папери, в т.ч. майнові права, інші права, що мають грошову оцінку, вкладені в об'єкти підприємницької діяльності й (або) іншої діяльності з метою одержання прибутку й (або) іншого корисного ефекту. Інвестор - юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції, що вкладає позикові або інші притягнуті кошти в інвестиційні проекти, фінансові або реальні активи.