Кримінологічний аспект стратегії формування та розвитку електронного банкінгу

Співробітники правоохоронних органів мають справи, за якими криміналітетом застосовуються нібито фінансово-господарські операцій, які ускладнені, на перший погляд, неадекватними схемами: бартерні та вексельні, давальницькі та толінгові схеми, схеми взаємозаліків; застосування фінансових технологій фондового ринку; офшорних інструментів, у тому числі для незаконного отримання грошей з податку на додану вартість тощо.

Основною і центральною  ланкою фінансових махінацій, шахрайств, відмивання “брудних” грошей у  світовій економіці є можливості офшорних фінансових центрів та країн з перехідною економікою, особливо ті, де триває процес приватизації. У світі існує приблизно 48 регіонів, які можна вважати “податковим раєм”, але не всі вони є привабливими для криміналітету. Деякі країни знаходяться у важкодоступних регіонах, не мають систем інтернаціонального електронного зв’язку, в деяких діють обмеження на обсяг обміну валюти. В інших юрисдикціях прийнято суворе законодавство відносно декларації податків на доходи іноземних компаній.

Про масштаби офшорної діяльності свідчать дані про реєстрацію компаній у країнах і зонах, що надають сприятливі режими оподатковування доходів і майна. За числом офшорних компаній світовими лідерами вважаються: Антильські острови, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Кіпр, Ліхтенштейн. Так, до 1995 року на Британських Віргінських островах було зареєстровано понад 15 тис. офшорних компаній, приблизно, по одній на кожного жителя острова (примітно, що населення адміністративного центру Віргінських островів Рід Тауна складає 4 тис. чоловік). На Кайманових островах створено близько 25 тис. компаній. На островах Терксі і Кайкос зареєстровано понад 7 тис. офшорних компаній. У чому ж економічні переваги офшорної економіки?

Декілька прикладів  таких переваг говорять самі про себе. На Бермудських островах щорічний дохід від більш ніж 6,5 тис. зареєстрованих компаній до середини 90-х років складав близько 25 % валового національного доходу (250 млн. дол.), а всі доходи від міжнародної фінансової діяльності складали близько 40 % валового внутрішнього продукту країни. У Ліхтенштейну дохід від зареєстрованих 40 тис. офшорних компаній складає близько 30 % бюджетних надходжень (реєстраційні та щорічні платежі). На Кіпрі до середини 90-х років від зареєстрованих 20 тис. офшорних компаній дохід щорічно складав приблизно 200 млн. дол. (до кінця 90-х років на Кіпрі вже було зареєстровано 28 тис. офшорних компаній). Приблизно такий же дохід Антильські острови одержують за рахунок 30 тис. зареєстрованих офшорних компаній.

Дослідниками у різних країнах відзначається бурхливий  ріст банків та банківських відділень, страхових та перестрахувальних  компаній, які створюються саме на офшорних територіях. Для прикладу, на Кайманових островах зареєстровано  понад 500 офшорних банків, у тому числі відділення або дочірні банки мають 43 з 50 найбільших банків світу. За даними МВС України, тільки на острові Науру зафіксовано 36 ”українських” банків та 265 рахунків різних банків України.

Пропонується звернути увагу на інформаційну складову офшорного бізнесу. Розширення схем із застосуванням офшорних юрисдикцій в бізнесі дало можливість для збільшення переліку послуг. Якщо раніше власники офшорних компаній обмежувалися юридичною адресою для документів та номером факсу для підтримки зв’язку зі своїм центральним офісом, то тепер клієнти готові платити за “серйозність” статусу компанії. Досить популярним став, так званий, віртуальний офіс (номер телефону з автоматичним переадресуванням повідомлення в будь-яку країну або персональну телефонну лінію з електронним секретарем, автовідповідачем).

За таких обставин досвідченні махінатори, застосовуючи досягнення інформатики, уникають схем роботи через офшорні зони, які  “засвітилися” перед світовою спільнотою з негативної сторони і які  знаходяться під пильним контролем урядових органів країн. Для прикладу, свого часу активно застосовувалися офшорні зони прибалтійських країн. З 1999 року Латвія, Естонія та Литва, після входження до міжнародної організації Egmont Group, яка вже об’єднує контрольні служби 53 держав, змінили свою політику стосовно правил офшорного бізнесу. Традиційна схема типу “компанія в штаті Делавар з рахунком у прибалтійському банку” вже не підходить для тіньового бізнесу.

Як свідчать дослідження, основою фінансових зловживань із застосуванням можливостей офшорних зон, є міжнародні економіко-правові взаємовідносини закордонних і вітчизняних структур. Як правило, за кордоном створюється дочірня фірма чи умовно самостійна компанія. При цьому, наприклад, у статутних документах ряду холдингів вноситься застереження, що материнська структура не контролює фінансові потоки у дочірніх фірмах. Таким чином створюється “правова завіса” – що контроль за фінансовою діяльністю дочірніх фірм немовби відсутня. Крім того, за кордоном фінансові стосунки будуються на різного роду боргових операціях, у тому числі за міжнародними торгівельними контрактами, правовий інструментарій яких дуже широкий. Виявити дійсний зміст взаємовідносин та обсяги коштів які переказуються за угодами дуже важко. Різні форми забезпечення боргових зобов’язань, гарантії, депонування цінних паперів також роблять майже неможливим виявлення дійсних господарів вкладених коштів і реальних керівників таких оборудок.

Останнім часом дослідниками звертається увага на інтеграцію фінансових ринків із застосуванням глобальних інформаційних технологій, телекомунікації. При цьому зазначається про засоби застосування криміналітетом світової фінансової системи для відмивання “брудних” грошей на фоні створення спекулятивної економіки в глобальних масштабах, що дозволяють досягти швидкого переміщення валюти. Такий оборотний капітал з “брудних” грошей у вигляді венчурних інвестицій, бартеру тощо створює фінансову суміш різного походження, яка знаходиться в постійному, невпинному русі.

У порядку узагальнення, висновків та формування пропозицій стосовно удосконалення організації протидії кіберзлочинності, зокрема у сфері електронного банкінгу пропонується звернути увагу на наступне.

Стрімкий розвиток сучасних засобів електронної телекомунікації, створення нових можливостей здійснення міжбанківських і внутрішньобанківських операцій вимагають від державних контролюючих органів розробки нових правових заходів протидії, боротьби і запобігання фінансовим правопорушенням, у тому числі – “відмиванню” злочинно здобутих грошей, податкових порушень, шахрайства з фінансовими ресурсами та “втечі“ національних капіталів за кордон.

Все більше кримінологів приходять до висновку: “Апелювати стосовно позбавлення від злочинності  до поліцейських заходів і пенітенціарної політики – це все рівно, що за допомогою парасольки зупиняти дощ“ [12]. Найкращий засіб протидії правопорушенням – це розробка на основі глибокої наукової підтримки удосконаленого інтегрованого адміністративного, цивільного, інформаційного та іншого галузевого законодавства, яке повинно бути зрозумілим для всіх учасників суспільних відносин за принципом: “законів повинно бути мало, але вони повинні бути якісними, змістовними“. При цьому не повинно бути крайнощів: не “впихувати“ нові сфери суспільних відносин у “старі“ міхи традиційних провідних галузей законодавства.

Найкращим засобом протидії злочинності є її профілактика, яка  ґрунтується на поглиблених постійних  наукових дослідженнях з відповідною  фінансовою підтримкою держави. У цьому  контексті пригадується стародавня китайська мудрість: “Чому загинули дракони? Тому що у них голова не відповідала розміру тіла і вони не могли пристосуватися до змін природи їх існування”.

Існує необхідність реалізації нових, креативних підходів. З числа  багатьох існуючих, які були сформовані за результатами проведеного дослідження, пропонуються як першочергове наступне.

В Україні назріла  необхідність створення спеціальної  організаційної структури, яка б  проводила ґрунтовний науковий моніторинг та прогноз нових загроз міжнародній  та національній безпеці в умовах формування глобалізації інформаційного суспільства та економіки. Виходячи із обсягу функцій та організаційно-правових можливостей органів державної влади нашої країни вбачається, що така структура повинна бути складовою у структурі Ради національної безпеки та оборони України.

Враховуючи міжгалузеву  та міжвідомчу сутність протидії кіберзлочинності, особливо такої, що має ознаки організованої, пропонується, що у такій структурі  повинні працювати фахівці з  різних державних правоохоронних органів із різною освітою, у сфері інформатики, права, економіки тощо. При цьому такі фахівці повинні обов’язково мати аналітичні здібності і бути схильні до наукової роботи, а також мати навички її здійснення, а отже – й розуміння професійної мови фахівців різних сфер суспільної діяльності.

Основними функціями  запропонованої структури повинні  бути: здійснення моніторингу суспільних відносин пов’язаних із застосуванням  сучасних комп’ютерних технологій; підготовка аналітичних матеріалів з прогнозами реальних та можливих загроз міжнародній та національній безпеці; методичних розробок протидії їм та пропозицій для органів державної влади стосовно проблем розвитку інформаційного суспільства. 

Список використаних джерел

1. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій. – Запоріжжя: Просвіта, 2001

2. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права. – Ужгород, 2003.

3. Організована злочинність в Україні: Наук. посіб. – К.: НАВСУ,1999.

4. Ушаков Д.Л. Оффшорные зоны в практике российских налогоплательщиков. – М.: Юрист, 1999.

5. Сегодня. – 2000. – 11 жовт.

6. Комп’ютерна злочинність. – К.: Атіка, 2002.

7. Tokyo Stock Exchange. 1991 Fact Book. – Tokyo, 1991. – Р.80

8. Intersec. – 1999. – July/August/ – P. 236–238.

9. Сандул І. В мережі // Кореспондент. – 2006. – № 30. – С. 45.

10. Интернет-новости киберсекюрити <http://www.сyber security.ru>. (станом на 26.03.2007).

11. Е-майбутнє та інформаційне право. – К.: НДЦПІ АПрНУ, 2006. – С. 7.

12. Див.: Bottomley A. Criminology in focus. – N.Y., 1979. – P.158.

13. Плахов А., Кутик М., Губарь Е. Мобильные операторы метят в банкиры // Коммерсант. – 2007. – 13 февр. – № 22. – С.8; <www.komersant.ua>.

14. Бутузов В., Гуцалюк М., Цимбалюк В.С. Протидія злочинності у сфері високих технологій // Міліція України. – 2002. – № 9. – С. 20–21.

15. Виявлення та розслідування злочинів, що вчинюються з використанням комп’ютерних технологій. – К.: НАВСУ, 2000.