Класифікація витрат за статтями собівартості

5. класифікація витрат за статтями собівартості.

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

П(С)БО 16 "Витрати" регламентує порядок витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

- матеріальні затрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні  заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

До складу елементу "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

- сировини й основних матеріалів;

- купівельних напівфабрикатів  та комплектуючих виробів; - палива  й енергії;

- будівельних матеріалів;

- запасних частин;

- тари й тарних матеріалів;

- допоміжних та інших матеріалів.

До складу елементу "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елементу "Відрахування на соціальні заходи" включаються відрахування на оплату праці працівників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

До складу елементу "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елементу "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на відсотки за користування отриманими кредитами.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів витрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Але класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами на виробництво, які згруповані за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'я30к, так і відмінність. Наприклад, до елементу "Матеріальні витрати" включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості готової продукції за статтями (насіння і посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми, сировина і матеріали, паливо і мастильні матеріали) відображаються лише ті з них, які використані на виробництво готової продукції (робіт, послуг) рослинництва, тваринництва, промислових та інших виробництв. Інша частина матеріалів відображається в статтях, що формують виробничу собівартість ("Загальновиробничі витрати") та у складі витрат діяльності ("Адміністративні витрати", "Витрати на збут").

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно і залежать як від питомої ваги їх видів або груп витрат, так і від ступеня економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі, організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обґрунтованого непрямого віднесення витрат на собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Класифікація за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної") собівартості. Вона дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.

20. процес прийняття рішення і релевантність облікової інформаці

На сучасному етапі для ефективного управління сільськогосподарським підприємством і його структурними підрозділами в умовах коли постійно змінюється кон'юнктура і розвивається конкуренція товаровиробників, необхідна своєчасна і достовірна інформація.

Таку інформацію дає бухгалтерський облік, як основний засіб накопичення інформації, яка необхідна для регулювання виробничого процесу, а також як необхідного елемента на другій стадії процесу розробки і реалізації управлінського рішення. Питанням ролі фінансової інформації присвячені праці Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, М.Ф. Кропивко, В.Г. Лінника, М.С.Пушкаря, С.В.Сопка, П.Я.Хомина та інших. Дослідниками визнано, що інформаційний аспект управління пов'язаний з вивченням і порівнянням інформаційних потоків, які у взаємозв'язку з іншими науковими практичними засобами сприяють поглибленому розумінню та оптимізації господарської діяльності.

Специфіка і значення облікової інформації полягає в тому, що вона є основною інформацією, що надходить із об'єкта управління до його суб'єкта. За її допомогою суб'єкт здійснює попередній, поточний і подальший контроль за об'єктом, а також зв'язок із середовищем. Як вказує Правдюк Н.Л.: "проблеми звітної інформації лежать в площині не самої тільки звітності, а системи управління" [21, с.17].

Нині фінансова звітність є невід'ємною складовою інформаційної системи АПК, що використовується з метою державного регулювання у сільському господарстві. Її завданням є надання інформації про показники господарювання підприємства, на підставі яких можна робити обґрунтовані висновки про досягнутий рівень розвитку галузі та приймати вивірені управлінські рішення на мікро-і макрорівнях.

Але склад, зміст і ступінь достовірності показників сучасної фінансової звітності "ні в якій мірі не задовольняють потреби державного регулювання, зокрема в галузі АПК. І це пов'язується із недосконалістю законодавчого , методичного забезпечення, значною невідповідністю міжнародним стандартам, національним податковому, статистичному законодавству із національними проблемами щодо бухгалтерського обліку, ...за даними сучасної звітності неможливо простежити динаміку структури витрат на виробництво, відсутня системна інформація про продуктивність праці, якість, стан фондів" [15, с.5-6].

Як зазначає П.Хомин, "суттєвим недоліком вітчизняної системи звітності є те, що вона не забезпечує достатньої та оперативної інформації для прийняття управлінських рішень менеджерами сільськогосподарських підприємств" [26, с.45].

Велике значення для побудови обліку витрат має їх групування. Майже у всіх роботах, присвячених цьому питанню, спостерігається єдиний підхід як щодо бази групування, так і щодо поділу на групи.

Вихід з цього становища слід шукати в розробці методичних рекомендацій, в яких би були враховані особливості системи контролю витрат з урахуванням технології кожної окремої галузі народного господарства.

Перш за все слід відмітити, що після опублікування робіт ряду авторів з розвинених країн розширилися класифікаційні ознаки витрат та по-іншому розглядається роль саме класифікації для виявлення шляхів підвищення рівня ефективності виробництва.

На підтвердження цього можна привести той факт, що раніше важливим моментом класифікації було обґрунтування необхідності виділення окремої статті чи включення якогось виду витрат у витрати виробництва певного виду продукції. Для прикладу слід привести статтю Соколова Я.В.[24], який пропонував у промисловості виділяти в складі цехових витрат витрати на експлуатацію обладнання та відносити їх у собівартість конкретних видів продукції пропорційно базі, яка характеризує рівень експлуатації обладнання, а всі інші загально виробничі витрати – пропорційно оплаті праці виробничих робітників або інших показників.

Зараз же класифікація витрат набула іншого забарвлення. При прийнятті рішення щодо можливості економії витрат витрати поділяють на релевантні та нерелевантні. Першими слід вважати витрати, на які можна впливати, тобто ті, які стосуються конкретного рішення [7, с.509] або величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення [9, с.146].

Рішення – це вибір одного із можливих альтернативних варіантів, спрямованого на досягнення поставленої мети. Управлінські рішення бувають організаційні, економічні, технічні, соціальні та ін. Управлінські рішення здійснюються на рівнях:

• керівництва;
• менеджерів;
• начальників відділів;
• цехів;
• дільниць.

Рішення можуть відноситися до підприємства в цілому, або бути пов'язані з конкретним питанням ( виконання плану цехом, підвищення якості продукції, зменшення собівартості продукції, раціональне використання ресурсів). Основними формами рішення є: наказ, розпорядження, програма, план. Наприклад, щорічно приймається наказ на кожному підприємстві щодо облікової політики.

Концепція диференціальних витрат і доходів альтернативна концепції повних витрат і повної собівартості. Використовують цю концепцію при вирішенні тимчасових проблем(проблем альтернативного вибору), коли керівник змушений вибрати кращу з декількох можливих альтернативних моделей поведінки.

Для вибору кращого варіанта, як правило, порівнюють витрати і доходи та визначають прибуток (або збиток), що його забезпечує прийняття того або іншого варіанта рішення. Тому для аналізу альтернативних варіантів рішення доцільно брати лише релевантні доходи і витрати, тобто такі, як можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Зміненими ж можуть бути лише доходи і витрати, які стосуються майбутнього, а ті, що мали місце в минулому, вже ніякими управлінськими рішеннями не можна змінити. Отже, минулі витрати не можуть бути релевантними.

На думку С. Ф. Голова значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень.

Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення, пов'язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називаються короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об'єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення – цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв'язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів (рис.1)

1)Вибір мети(постановка проблеми)

2)Визначення можливих варіантів  дії

3)Збирання даних про альтернативи

4)Аналіз кількісних показників  з урахуванням якісних факторів

5)Прийняття рішення

Рис.1 Процес підготовки і прийняття рішення

Метою некомерційних організацій здебільшого є забезпечення власними послугами споживачів у межах наявних ресурсів. Тому вибір конкретної мети залежить від сфери й умов діяльності компанії.

На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різними проблемами, що потребують розв'язання. У зв'язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети діяльності й чітке усвідомлення наявних проблем.

Другий етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які можна застосовувати для досягнення поставленої мети або розв'язання певної проблеми.

Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, звісно, розглядають лише кілька основних альтернатив.

Наприклад, для збільшення прибутку і зміцнення власних позицій на ринку компанія може розглядати такі альтернативи:

- розробляти новий вибір для  існуючих ринків;

- розробляти новий вибір для  нових ринків;

- шукати нових ринків для  існуючих виробів.

Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про варіанти дії.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною і достовірною.

Релевантність означає, що данні обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпечені менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв'язання будь-якої проблеми стосується лише майбутніх витрат і доходів.

Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення.

Релевантними є тільки майбутні диференціальні витрати і доходи.

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.