Юліан Павликовський

З наближенням до Львова радянсько-німецького фронту Ю. Павликовський  у середині 1944 року перебрався на Захід. Опинившись у Західній Німеччині без матеріальних засобів для існування, побоюючись потрапити до рук більшовицько-кадебістської аґентури, що підступно діяла в повоєнній Європі, він налагоджує зв’язки зі старою українською еміґрацією, українськими проґресивними діячами, з українськими науковими інституціями, починає викладати в Українському вільному університеті.

Чимало зусиль доклав Ю. Павликовський, щоб організувати хоч якусь кооперативну взаємодопомогу між українськими скитальцями, котрі, тікаючи від комуно-більшовизму,опинилися на чужині. Він на власні очі бачив страхіття наслідків Другої світової війни, що довела народне господарство у всій Європі до глибокої економічної руйнації, а людство до занепаду культури та моральності. Тому, на його думку, повоєнна господарська відбудова повинна була йти в парі з відбудовою індивідуальності людини і, найперше, демократизації суспільства, що її мнайпоступовішою формою повинна стати кооперація народних господарств. Саме кооперація, вважав він, здатна усунути капіталістичний визиск і дати відсіч капіталістичній формі господарювання, стати захистом від поневолення людини як у господарській,так і в культурно-моральній сфері.

Щоб надати допомогу українській  еміґрації в Західній Німеччині, Ю. Павликовський очолив Раду Господарського об’єднання “Патронат Української Кооперації на еміґрації”, став ініціатором і організатором Першого з’їзду українських кооператорів, що відбувся у 1946 році в Мюнхені. На ньому було створено Об’єднання українських кооператорів та Господарську кооперативну централь у Німеччині “Центросоюз” (згодом “Унія”). Він обґрунтував свої погляди на кооперативне господарювання в майбутності у циклі викладів “Кооперація і мир”, що у них висловив низку цінних міркувань не тільки про зміст і мету кооперації в минулому, а й про природні права людини і громадянина як надійного й чинного суб’єкта народного господарства в дусі справедливості [22, c. 7].

Тяжке життя вигнанця, вимушена втрата зв’язків з Батьківщиною, відчуття неможливост і на повну потужність застосовувати на чужині свої знання й уміння для захисту рідного краю, справи, що в неї вкладав усю душу впродовж тривалих років боротьби й надій, – усе це породжувало песимізм, зневіру й безнадію. Планував виїхати до заміжньої дочки в Канаду, та на заваді стала смерть 28 грудня 1949 року. Помер Ю. Павликовський у Мюнхені. Похований на кладовищі “Вальдфрідґоф” поряд з могилами його приятелів, співпрацівників і однодумців – д-ра Дениса Коренця, д-ра Ю. Шепаровича та ін.

Таким чином, усе життя  Ю. Павликовського пов’язане з українським  кооперативним рухом. У кооперативній ідеї, у незалежній кооперативній системі він вбачав ту справді

народну, національно  орієнтовану громадсько-господарську потугу, котра в поєднанні з творчими силами народу повинна сприяти відродженню української нації, стати засобом її економічного і духовного самозахисту.

Говорячи про величезний доробок Ю. Павликовського на ниві українського кооператизму, І. Витанович зазначав: “Юліан Павликовський, гордий народоправними традиціями свого народу, прагнув творити з їх моральних джерел і здобутків модерної цивілізації соціальну синтезу, яку найкраще зреалізувати в кооперації” [23, с. 357].

Лише кооперація, вважав Ю. Павликовський, здатна закласти надійний підмурівок під

політичне визволення українського народу, згуртувати його і вивести із злиднів та безправ’я на шлях добробуту та свободи.

Література

1. Витанович І. Історія  українського кооперативного руху. – НьюЙорк.– 1964.

2. Качор А. Мужі ідеї  і праці. – Вінніпеґ–Торонто–Клівленд: Вид.”Братства маслосоюзників” у Канаді та ЗСА, 1974. – 344 с.

3. Злупко С. На чатах рідної землі: Євген Храпливий – учений,організатор, патріот. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1999. – 284 с.

4. Танчин І. Юліан  Павликовський // Українські кооператори.Історичні нариси. Книга 1. – Львів: Вид-во “Укоопосвіта”Львівської комерційної академії, 1999. – С. 341–349.

5. Павликовський Ю.  З 30-літтям “Сільського господаря”. Календар“Сільського господаря”. – Львів, 1929. – С. 1–7.

6. Витанович І. Історія  українського кооперативного руху. – НьюЙорк.– 1964. – С. 352

7. Центральний державний  історичний архів України у Львові. – Ф. 302. – Оп. 1. – Спр. 272. – Арк. 1-2.

8. Злупко С. Економічна  думка України (від давнини до сучасності ). – Львів: Львів. нац. університет ім. І. Франка, 2000. – С. 391.

9. Витанович І. Історія  українського кооперативного руху. – НьюЙорк.– 1964. – С. 352.

10. Павликовський Ю.  Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху // Кооперативна республіка. – Львів,1934. – С. 48-49. 11. Субтельний О . Україна: історія. – Київ: “Либідь”, 1991. – С. 369.

11. Субтельний О. Україна:  історія. – Київ: Либідь, 1991. –  С. 369.

12. Там само. – С. 377.

13. Павликовський Ю.  Земельна справа у Східній Галичині:Короткий історичний і економічний огляд земельного питання та сучасний його стан. – Львів. – 1922. – С.37.

14. Там само. – С. 15-16.

15. Павликовський Ю. Українське рільництво на західних землях і його змагання // Діло. – 1928. – 17 травня.

16. Павликовський Ю. На профілях етапів кооперативної думки і чину //Кооперативна республіка. – Львів. – 1934. – Ч. 1. – С. 2-3.

17. Павликовський Ю. В обороні  рідної землі. – Львів, –  1925. – С. 74.

18. Бабенко С. Галей С. Українська  кооперативна ідея в загально європейському контексті. – Київ: 2003. – С. 90-91.

19. Танчин І. Юліан Павликовський // Українські кооператори. Історичні нариси. Книга1. – Львів: Вид-во “Укоопосвіта” Львівської комерційної академії, 1999.– С. 12.

20. Мірчук П. Акт відновлення  української державності 30 червня 1941. – Мюнхен, 1953. – С. 35.

21. Державний архів Тернопільської області . – Ф. Р.-191. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 48.

22. Павликовський Ю. Кооперація  і мир. – Видавн. Об’єднання укр. кооператорів на еміґрації. Ч. 1. – Авсбурґ , 1947. – С. 7.

23. Витанович І. Історія українського  кооперативного руху. –Нью-Йорк, 1964. – С. 357.