Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2013 в 21:23, биография
В липні 1883 року адміністратором і капеланом на парафію Синьків був призначений о. Володимир Павликовський. Служив у селі 7 років. Тут дружина Анна народила йому двох діточок : дочку Амалію(1886) та сина Юліана (1888). Донечка через рік померла , а син став відомим вченим – економістом і громадським діячем. Дитячі роки запам’ятались йому гіркою втратою. На шостому році життя залишився круглим сиротою. Далі виховувався під опікою бабусі, батькової мами, у її родинному селі Ясенів Брідського повіту. Тут історія роду Павликовських сягала 200- річної давності.
Після навчання в початковій школі став учнем німецької гімназії в Бродах, яку закінчив з відзнакою у 1906 році.
З наближенням до Львова радянсько-німецького фронту Ю. Павликовський у середині 1944 року перебрався на Захід. Опинившись у Західній Німеччині без матеріальних засобів для існування, побоюючись потрапити до рук більшовицько-кадебістської аґентури, що підступно діяла в повоєнній Європі, він налагоджує зв’язки зі старою українською еміґрацією, українськими проґресивними діячами, з українськими науковими інституціями, починає викладати в Українському вільному університеті.
Чимало зусиль доклав Ю. Павликовський, щоб організувати хоч якусь кооперативну взаємодопомогу між українськими скитальцями, котрі, тікаючи від комуно-більшовизму,опинилися на чужині. Він на власні очі бачив страхіття наслідків Другої світової війни, що довела народне господарство у всій Європі до глибокої економічної руйнації, а людство до занепаду культури та моральності. Тому, на його думку, повоєнна господарська відбудова повинна була йти в парі з відбудовою індивідуальності людини і, найперше, демократизації суспільства, що її мнайпоступовішою формою повинна стати кооперація народних господарств. Саме кооперація, вважав він, здатна усунути капіталістичний визиск і дати відсіч капіталістичній формі господарювання, стати захистом від поневолення людини як у господарській,так і в культурно-моральній сфері.
Щоб надати допомогу українській еміґрації в Західній Німеччині, Ю. Павликовський очолив Раду Господарського об’єднання “Патронат Української Кооперації на еміґрації”, став ініціатором і організатором Першого з’їзду українських кооператорів, що відбувся у 1946 році в Мюнхені. На ньому було створено Об’єднання українських кооператорів та Господарську кооперативну централь у Німеччині “Центросоюз” (згодом “Унія”). Він обґрунтував свої погляди на кооперативне господарювання в майбутності у циклі викладів “Кооперація і мир”, що у них висловив низку цінних міркувань не тільки про зміст і мету кооперації в минулому, а й про природні права людини і громадянина як надійного й чинного суб’єкта народного господарства в дусі справедливості [22, c. 7].
Тяжке життя вигнанця, вимушена втрата зв’язків з Батьківщиною, відчуття неможливост і на повну потужність застосовувати на чужині свої знання й уміння для захисту рідного краю, справи, що в неї вкладав усю душу впродовж тривалих років боротьби й надій, – усе це породжувало песимізм, зневіру й безнадію. Планував виїхати до заміжньої дочки в Канаду, та на заваді стала смерть 28 грудня 1949 року. Помер Ю. Павликовський у Мюнхені. Похований на кладовищі “Вальдфрідґоф” поряд з могилами його приятелів, співпрацівників і однодумців – д-ра Дениса Коренця, д-ра Ю. Шепаровича та ін.
Таким чином, усе життя Ю. Павликовського пов’язане з українським кооперативним рухом. У кооперативній ідеї, у незалежній кооперативній системі він вбачав ту справді
народну, національно
орієнтовану громадсько-
Говорячи про величезний доробок Ю. Павликовського на ниві українського кооператизму, І. Витанович зазначав: “Юліан Павликовський, гордий народоправними традиціями свого народу, прагнув творити з їх моральних джерел і здобутків модерної цивілізації соціальну синтезу, яку найкраще зреалізувати в кооперації” [23, с. 357].
Лише кооперація, вважав Ю. Павликовський, здатна закласти надійний підмурівок під
політичне визволення українського народу, згуртувати його і вивести із злиднів та безправ’я на шлях добробуту та свободи.
Література
1. Витанович І. Історія
українського кооперативного
2. Качор А. Мужі ідеї
і праці. – Вінніпеґ–Торонто–Кл
3. Злупко С. На чатах рідної землі: Євген Храпливий – учений,організатор, патріот. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1999. – 284 с.
4. Танчин І. Юліан Павликовський // Українські кооператори.Історичні нариси. Книга 1. – Львів: Вид-во “Укоопосвіта”Львівської комерційної академії, 1999. – С. 341–349.
5. Павликовський Ю.
З 30-літтям “Сільського
6. Витанович І. Історія
українського кооперативного
7. Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 302. – Оп. 1. – Спр. 272. – Арк. 1-2.
8. Злупко С. Економічна думка України (від давнини до сучасності ). – Львів: Львів. нац. університет ім. І. Франка, 2000. – С. 391.
9. Витанович І. Історія
українського кооперативного
10. Павликовський Ю. Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху // Кооперативна республіка. – Львів,1934. – С. 48-49. 11. Субтельний О . Україна: історія. – Київ: “Либідь”, 1991. – С. 369.
11. Субтельний О. Україна: історія. – Київ: Либідь, 1991. – С. 369.
12. Там само. – С. 377.
13. Павликовський Ю. Земельна справа у Східній Галичині:Короткий історичний і економічний огляд земельного питання та сучасний його стан. – Львів. – 1922. – С.37.
14. Там само. – С. 15-16.
15. Павликовський Ю. Українське рільництво на західних землях і його змагання // Діло. – 1928. – 17 травня.
16. Павликовський Ю. На профілях етапів кооперативної думки і чину //Кооперативна республіка. – Львів. – 1934. – Ч. 1. – С. 2-3.
17. Павликовський Ю. В обороні рідної землі. – Львів, – 1925. – С. 74.
18. Бабенко С. Галей С.
19. Танчин І. Юліан Павликовський // Українські кооператори. Історичні нариси. Книга1. – Львів: Вид-во “Укоопосвіта” Львівської комерційної академії, 1999.– С. 12.
20. Мірчук П. Акт відновлення української державності 30 червня 1941. – Мюнхен, 1953. – С. 35.
21. Державний архів Тернопільської області . – Ф. Р.-191. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 48.
22. Павликовський Ю. Кооперація і мир. – Видавн. Об’єднання укр. кооператорів на еміґрації. Ч. 1. – Авсбурґ , 1947. – С. 7.
23. Витанович І. Історія