Финансовій контроль

Дотримання учасниками фондового  ринку обов’язкових нормативів достатності  власних коштів, інших показників  і вимог, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами  та отриманням емітентами і операторами умов  їх продажу (розміщення) на ринку здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Уповноважений орган виконавчої влади  у сфері регулювання ринків  фінансових послуг  здійснює контроль  за достовірністю інформації, що надається учасникам ринку  фінансових послуг, і має повноваження  на проведення моніторингу руху  капіталу  в Україну  та за її межі через ринки фінансових послуг. Для забезпечення своїх функцій уповноважений орган має право інспектувати  фінансові установи, зокрема банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, дочірні товариства, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності.

Фінансовий контроль органів місцевого  самоврядування здійснюють фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи.  Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

Крім зазначених видів ще існує  громадський фінансовий контроль, який здійснюють  громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах.

2.2. Важелі фінансового контролю.

               Важливим елементом механізму фінансового контролю є закони, нормативні акти, нормативи.

Правовою основою здійснення фінансового  контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні  права і обов’язки державних  органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”.   

Також до них відносяться:

           В  Україні нормативно-правове поле  фінансового контролю не досить  врегульоване, законодавча база  у цій галузі  відстає від  економічної реальності, завдань  держави у фінансовій сфері.  Про це свідчить те, що до  сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

РОЗДІЛ 3.

РОЛЬ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У  ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ  ДИСЦИПЛІНИ В УКРАЇНІ.

3.1 Проблеми становлення державного  фінансового контролю

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській  діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації системного забезпечення здійснення державних контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового контролю.

 Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного – зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність. 

Наступна проблема полягає в  тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий висновок і статистичні дані. В останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але одночасно із року в рік щорічно проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить прибутки не державі, а посередникам.

Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність належного  державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються.

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних  компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне  управління (Головне КРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів у 1999 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку.  Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн.  До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері.  Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.          

Четверта проблема – державний  контроль за фінансовими ресурсами  місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України. Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного майна України.

Наступна проблема – яким має  бути контроль фінансів підприємств  державного сектору і фінансів комунальних  підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись  фіскальною стороною проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній, незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки там.

Шоста проблема – відсутність системи  здійснення контролю за використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю. Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації взаємодії між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних дій щодо усунення причин, які породжують умови для порушення чинного законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну інформацією щодо методів виявлення порушень та встановлення способів розкрадання державних коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри органів  державного фінансового контролю, стандарти  їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати відряджень. Через низьку заробітну плату на роботу залучаються робітники низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами бухгалтерського обліку.

3.2 Роль фінансового контролю  у фінансовій дисципліні України

Зовнішній, незалежний державний фінансовий контроль та аудит є новими для України і слабо відпрацьованими як у теоретичному, так і в методологічному плані. У Конституції України дане питання слабо розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після прийняття рішення Конституційного Суду щодо призупинення його дії.

Незважаючи на вищезазначені недоліки, наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, та  форми й методи контролю.

Аналіз системи державного фінансового  контролю дає змогу сказати на підставі статистичних даних, що останнім часом кількість виявлених фінансових порушень загалом по Україні зросла. Так, у 2001 році було виявлено фінансових порушень на суму 172553,3 тис. грн., тоді як у 1998 році – 14781,4 тис. грн.

Таким чином, спостерігається тенденція  до зростання у 11,6 рази, і це за 3 роки.   На основі даних було зроблено прогноз на 3 роки вперед до 2004 р., який визначив даний показник на рівні приблизно 2013697,01 тис.грн. Таке зростання може бути віднесено на неефективність як фінансового контролю, так і органів, що його здійснюють, а також недосконалістю законодавчої бази.

За дорученнями вищих органів  влади і правоохоронних органів  органами контрольно-ревізійної служби загалом протягом 1994-1999 років проведено було 217,8 тис. ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, якими виявлено незаконних, нецільових витрат та нестач на суму 3,9 млрд. грн., що становить 78,4 відсотка загальної суми виявлених службою за цей період незаконних і нецільових витрат та нестач. Показники результативності контрольно-ревізійної роботи у 1999 році вищі від середньорічних протягом останніх 6 років; у розрахунку на один суб’єкт підприємницької діяльності у 1999 році виявлено незаконних і нецільових витрат та нестач на суму 10,9 тис.дол. США при середньорічному показнику 7,7 тис.дол., в розрахунку на одного ревізора – 49,8 тис.дол. при середньорічному показнику 41,0 тис.дол. США. За 9 місяців ці показники становили відповідно 16,2 та 58,1 тис.дол. США. 

Згідно вищезазначених даних було побудовано графік і за допомогою лінії тренду зроблено прогноз щодо незаконних витрат на одного суб’єкта підприємницької діяльності на 2002 рік, за умов, якщо тенденція до зростання не зміниться. Прогнозне значення складає приблизно 35,78 тис.дол. США. .

Таким чином, зроблений аналіз стану фінансового контролю в Україні на сучасному етапі дає можливість дійти висновку про недооцінку ролі фінансового контролю в Україні для забезпечення фінансової дисципліни у державі. Такий стан призводить до значних фінансових порушень, які мають тенденцію до зростання протягом останніх років, що спричинено рядом проблем у цій галузі, серед яких -  недосконалість законодавства, дублювання контрольних функцій органами управління, відсутність незалежного контролю та інші.

Наявність значних обсягів фінансових порушень визначає потребу в підвищенні ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку економіки України.

ВИСНОВКИ

Фінансовий контроль держави –  одна з найважливіших функцій  державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень – на своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів. Від ефективності державного фінансового контролю залежить економічне і не меншою мірою політичне благополуччя нації.

Безумовно, коли Україна стоїть на шляху ринкових відносин, не можна  недооцінювати роль фінансового  контролю держави, яка полягає в  забезпеченні фінансової дисципліни. Необхідно пам’ятати, що фінансовий контроль – це один із способів наповнення державного бюджету, що є важливим для такої країни як наша. Це також інструмент боротьби зі злочинами у сфері фінансових відносин, спосіб збереження державного майна і коштів, що особливо актуально останнім часом в Україні. Крім того, ефективність здійснення контрольних функцій є чинником підвищення авторитету держави у світовому співтоваристві

В результаті проведених досліджень по даній курсовій роботі можна зробити  наступні висновки:

1. Фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед елементів фінансового управління і є важливим за умов перехідної економіки, тобто в Україні, він забезпечує дисципліну в фінансовій сфері, є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного процвітання.
2. Неоднозначність трактування поняття фінансового контролю є наслідком багаторічної історії розвитку України як держави, а також незавершеністю правової бази, тобто відсутністю відповідного закону.
3. Наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні в основному склалася і охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють фінансовий контроль, форми й методи контролю. Класифікація в організаційному плані дала уявлення про масштаби здійснення контролю, про його рівень значущості та корисності.
4. Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у зв’язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. У зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми фінансового контролю – державний та незалежний.
5. Аналіз стану фінансового контролю в Україні дозволив виявити ряд проблем у цій сфері, що спричиняють динамічний ріст кількості фінансових порушень у державі з кожним роком: