Етапи розвитку аудиту

План

 

1. Етапи розвитку аудиту в Україні................................................................3

2. Оцінювання фінансової звітності підприємства. Перелік основних    показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.............5

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Етапи розвитку аудиту в Україні.

 

Розвиток ринкових відносин в незалежній Україні, коли виникнення нових форм власності призвело до зіткнення інтересів власників підприємств і їх керуючих, поклало початок виникненню нової форми контролю, яку сьогодні називають аудитом .

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність»  від 14.09.2006 року (зі змінами та доповненнями), аудит - перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первісних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормам .

Історія виникнення аудиту пов’язана з розвитком капіталізму та ринкових відносин. Однак різноманітні примітивні форми контролю існували і за первісно – общинного, рабовласницького та феодального ладу.

Самостійний початок  розвитку аудиту в Україні почався  в 1991 році після набуття Україною незалежності.

Офіційне визнання обов’язкового  аудиту відбулося в 1993 р., у зв’язку  з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність”, у якому  визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи  незалежного контролю з метою захисту інтересів власника.

Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка  функціонує як незалежний самостійний  орган на засадах самоврядування.

Також у 1993 році згідно того ж Закону України “Про аудиторську діяльність” була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в  Україні налічує три етапи:

Перший - 1987 -1992 рр. - створення  перших аудиторських структур.

Другий – 1993-1998 рр. - формування нормативно – правової бази аудиту в Україні.

Третій – 1999 р. – дотепер  – діяльність аудиту на новій нормативно – правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською  палатою України було прийнято  в якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало відомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент ринкових відносин.

З урахуванням світової інтеграції і глобалізації час ставить  перед українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто зосередитися аудиторській громадськості .

Після перших боязких  кроків на початку 90 – х років  аудит в Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері фінансового  контролю за діяльністю суб’єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподаткування.

Як відомо, аудит в  Україні одержав розвиток із прийняттям Закону України “Про аудиторську  діяльність ” від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ. Відповідно до нього проводилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на цей винятковий вид діяльності.

Критерієм високої якості роботи аудиторської фірми чи аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати в їхній бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому ґрунті між даними інститутами виникла нездорова конкуренція.

З прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. становлення і розвиток аудиту здійснювалися прискореними темпами. Йдеться насамперед про сертифікацію аудиторів, створення аудиторських фірм та надання ліцензії (дозволу) на цей вид діяльності. У 1994-1995 рр. критерієм високої якості роботи аудитора й аудиторської фірми була гарантія своєчас-ності і правильності сплати податків та інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди підприємствами після аудиторської перевірки.

Відносний спад в аудиті відбувся у 1997 р. у зв'язку із законодавчим звуженням кола об'єктів обов'язкового аудиту. В останні роки спостерігається ускладнення ділових господарських операцій, що вимагає підвищення надійності та достовірності фінансової інформації в економіці. Тому саме на незалежний аудит покладаються функції отримання та висловлення достовірної думки про фінансову звітність окремих підприємств, доведення своїх висновків до заці-кавлених  користувачів такої інформації.

 

2. Оцінювання фінансової звітності підприємства. Перелік основних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

 

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансо-вої звітності підприємства. При цьому аудитор керується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та такими нормативними документами:

1. П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";
2. П(С)БО 2 "Баланс";
3. П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";
4. П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";
5. П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";
6. П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцін-ки статей балансу та фінансової звітності.

Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, у поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання  цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 "Капітальні витрати на поліпшення землі", 50 "Довгострокові позики", 501 "Довгострокові кредити банків", 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди" тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

Використання нематеріальних активів аудитор контролює за даними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Аудитор з'ясовує, як використовуються під-приємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини  відобража-ють в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення буді-вель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 "Паливо".

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками  і покупцями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 374 "Розрахунки за претензіями" та ін.

Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), товарів визначається як різниця  між виручкою від реалізації в  цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичайного прибутку.

Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі й звіті про фінансові результати.

Отже, усі статті балансу  мають бути підтверджені матеріалами  інвента-ризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої  перевірки аудитор може зробити  висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

Оцінка фінансової звітності  та своєчасності її подання у керівні  інстанції і відповідним державним  органам (податковій адміністрації, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Переві-ряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фі-нансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

Переконавшись у правильності й достовірності фінансово ї звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

Фінансові звіти вміщують статті, склад і зміст яких визначаються відпо-відними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звіту обов'яз-ково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяль-ності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

Бухгалтерська фінансова  звітність є єдиною. Звіти підприємств  і організа-цій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінан-сові відносини - універсальні. Галузеві особливості відображають у статистич-ній звітності. Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самос-тійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі  всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового  стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Підприємства, які працюють в умовах ринку, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан.

Під фінансовим станом підприємства розуміють також рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Фінансовий стан —  одна з найважливіших характеристик  виробничо-фінансової діяльності підприємств. Він може бути стійким або нестійким.

Кожне підприємство намагається  досягти стабільного фінансового  стану, тобто створити достатній  обсяг фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства.

Метою оцінки фінансового  стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Оцінка фінансового  стану підприємства має здійснюватись  шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансове становище суб'єктів господарювання.

До основних показників, що, характеризують фінансовий стан підприємства, належать такі:

• прибутковість (рентабельність);

• оптимальний розподіл прибутку;