Розробка інтегрованої системи захисту яблуні від парші, попелиць та однорічних дводольних бур’янів на площі 20 га

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ОРГАНІЗАЦІЇ АВАЦІЙНИХ РОБІТ  ТА ПОСЛУГ

  

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ « Авіаційні способи та системи захисту рослин»

 

 

Завдання №1

Тема: «Розробка інтегрованої системи захисту яблуні від парші, попелиць та однорічних дводольних бур’янів на площі 20 га»

 

 

 

 

Виконала студентка групи  ОР№306

Чернишова Н.В.

 

Перевірила старший викладач ОАРП

Пронь С.В.

 

 

 

 

Київ, 2013

Вступ

Яблуня є основною плодовою культурою. Вона займає більше 70 відсотків всіх садів. Поширення цієї породи пояснюється її господарсько - біологічними якостями. Яблуня добре пристосована до різних грунтово - кліматичних умов, має велику кількість видів та сортів, які дозволяють вирощувати її в найрізноманітніших умовах, характеризується довговічністю, стійкістю до несприятливих умов вирощування, високою продуктивністю дерев, цінними цілющими та дієтичними якостями плодів. Яблуня відноситься до родини розоцвітних. і включає в себе близько 50 видів. Більша частина з них- дикоростучі, і лише деякі вирощуються в садах. З диких видів найбільше значення має яблуня лісова, сливолиста, сибірська, або ягідна, і низькоросла, від яких виникло багато сучасних форм і культурних сортів. Вони широко використовуються як підщепи при вирощуванні посадкового матеріалу в розсадниках. Дерева яблуні на насіннєвих підщепах в різних грунтово - кліматичних умовах ростуть і плодоносять до 50-річного віку, на клонованих середньорослих підщепах — до 25-30, а на карликових — до 18-20 років. Сила росту дерева залежить від типу підщепи і біологічних властивостей підщепленого сорту. На сильнорослих насіннєвих і клонованих підщепах дерева яблуні виростають до великих розмірів. У висоту вони сягають 6-10 м. Їх коренева система, залежно від властивостей грунту, заглиблюється на 1.5-2 м, окремі корені проникають на глибину 5-7 м.[2] Дерева яблуні на середньорослих клонованих підщепах ростуть стримано. Їх висота не перевищує 4-5 м, коренева система заглиблюється на 1-1.5 м. Дорослі дерева на карликових клонованих підщепах сягають у висоту 2-3 м, корені проникають на глибину 0.6-1 м. Більшість сортів яблуні досить добре переносять несприятливі умови вирощування. Вони миряться з довгочасними засухами, з деяким надлишком вологи, але не терплять близького стояння грунтової води і засолених грунтів. На земельних ділянках, призначених під яблуні, грунтові води повинні залягати не ближче 2.5-3 м від поверхні грунту. Морозостійкість яблуні відносно висока і залежить від біологічних властивостей підщепи і сорту. Надземна частина дерева добре витримує морози до -30 -35 градусів. Морозостійкість дерев на насіннєвих підщепах більш висока ніж на клонованих. Коріння насіннєвих підщеп починають пошкоджуватися при пониженні температури грунту до -14 -16 градусів, а клонових прищеп до -8 -12 градусів. Дерева яблуні на сильнорослих підщепах вступають в товарне плодоношення на 7-8-й рік, на середньорослих — на 5-6-й, на карликових — на 3-4-й рік після садіння. Врожайність дерев висока і залежить від агротехніки вирощування. Частина дерев плодоносить періодично: рік — щедро, другий — слабо або зовсім без врожаю. Це явище пояснюється тим. Що на формування плодів витрачається велика кількість поживних речовин, внаслідок чого дерево виснажується і не утворює плодових бруньок. Але досвідчені садоводи завдяки агротехнічним заходам (обробітку грунту, внесення добрив, зрошенню, обрізці, боротьбі зі шкідниками і хворобами) щорічно добиваються плодоношення дерев. У нормальних умовах вирощування середня врожайність дерев складає на сильнорослих підщепах — 70-100 кг, на середньорослих — 50-75, на карликових -25-50 кг плодів з дерева. Одержання більш високих врожаїв з дерева яблуні пов'язано з періодичністю плодоношення.[10]

 

 

 

 

 

 

 

1. Методи захисту рослин

Захист рослин від шкідників  та хвороб має перш за все профілактичний характер. Проведення заходів проти  того або іншого шкідника чи хвороби  являє собою комплексну систему, в якій усі заходи, що застосовуються в боротьбі, тісно пов’язані між  собою і виконуються у певній науково обґрунтованій послідовності.

Така науково обґрунтована система є обов’язковою умовою рентабельного  сільськогосподарського виробництва.

Усі методи боротьби прийнято об’єднувати в основні групи:

• агротехнічний метод боротьби;
• біологічний метод;
• хімічний метод;
• фізичний метод;
• механічний метод;
• карантин рослин.[3]
1. Агротехнічний метод

У комплексних системах заходів  щодо захисту рослин агротехнічний метод боротьби має першорядне значення. Складовими частинами його є застосування агрозаходів, які є досить ефективними та економічно вигідними. Цей метод попереджує масове розмноження шкідників та хвороб, знижує їх шкідливість, не потребує додаткових витрат.

Дію агрозаходів необхідно  зосереджувати в таких найголовніших  напрямках: культивувати сорти рослин, які не вразливі до збудників хвороб і шкідливих комах або стійкі до їх пошкоджень; змінити умови  навколишнього середовища в бік, найбільш несприятливий для розвитку хвороб і шкідників; безпосередній  вплив на шкідливий фактор, що спричиняє  його усунення.[9]

Захист рослин перш за все  починається з підвищення стійкості вирощуваних сортів культурних рослин до хвороб та шкідників. Найзначніше місце у цьому і найбільш ефективні результати дає використання селекційно створених стійких сортів. Сорти, які не вражаються хворобами та не пошкоджуються шкідниками, забезпечують дуже високий економічний ефект.

Друге місце посідають  оптимальні умови зростання рослин. Відомо, що регулювання режиму живлення рослин, внесення добрив і мікроелементів, збільшує стійкість до хвороб та шкідників. І навпаки, ослаблені рослини приваблюють шкідників та стають середовищем для розвитку хвороб. Застосовуючи правильно створений комплекс прийомів агротехніки, можна створити й постійно підтримувати умови, за яких можливість масового розмноження шкідливих організмів буде обмежено, а їх шкідливість доведено до мінімуму.

Сівозміна — радикальний  засіб боротьби зі шкідниками та хворобами, який не потребує спеціальних витрат. Ротація культур у сівозміни дуже впливає на чисельність спеціалізованих шкідників та хвороб. Чергування культур у сівозміні особливо помітно позначається на чисельності спеціалізованих шкідників, личинки яких розвиваються у ґрунті й пристосовуються до харчування рослинами однієї рослинної групи.[13]

Тому сівозміна має  дуже різноманітні функції:

• сівозміна передбачає чергування таких культур, які б не вражалися однаковими хворобами та не пошкоджувалися однаковими шкідниками. Сівозміна забезпечує природну загибель збудників хвороб і шкідників;
• просторова ізоляція між посівами запобігає взаємному переходу шкідників та хвороб;
• знищення бур'янів — резерватів збудників хвороб та шкідників.

Обробіток ґрунту. Більшість шкідливих комах і багато збудників хвороб сільськогосподарських рослин у своєму розвитку пов’язані з ґрунтом. Обробіток ґрунту чинить як прямий, так непрямий вплив на життя ґрунтових мешканців. Усі види оранки, поверхнева і механічна обробка ґрунту змінюють гідротермічний режим в орному горизонті. Це створює критичні умови головним чином для фаз шкідників (яйця, лялечки), що перебувають у стані спокою. Крім того, під час оранки личинки та лялечки потрапляють на поверхню, де можуть стати їжею для птахів.[3]

Обробіток ґрунту збільшує його біогенний шар, прискорює мінералізацію  рослинних залишків, активізує мікробіологічні  процеси й антагоністичну діяльність мікроорганізмів. Це приводить до зменшення  кількості збудників інфекційних  хвороб у ґрунті й накопичення  живильних речовин. Відбір та підготовка насіннєвого матеріалу. Із насінням, цибулинами, коренеплодами поширюється велика кількість шкідників та хвороб. Тому для висіву необхідно використовувати тільки здоровий насіннєвий матеріал високих посівних якостей, для чого потрібна його ретельна підготовка перед використанням.

Строки висіву. Ранні строки посіву ярих хлібів зменшують шкоду, яка спричиняється деякими шкідниками. Крім того, зменшується шкода й від хвороб.

Санітарні заходи. Пошкоджені шкідниками та хворобами рослини, залишки врожаю на полях і садах є джерелами інфекції і місцем зимівлі багатьох шкідників. Для запобігання таким негативним процесам необхідне очищення полів та садів від усіх залишків врожаю.[9]

1. Агротехнічні методи захисту яблуні

За допомогою агротехнічних прийомів прагнуть створити сприятливі умови для проростання яблуні . В оптимальних умовах рослини, як правило, стають більш стійкими до несприятливих і навіть стресових явищ. На правильно обраних земельних ділянках з сприятливих грунтових умов, при досить високій забезпеченості вологою і харчуванням, при правильних системах формування та обрізки крони, утримання грунту та внесення добрив рослини стають  стійкими до несприятливих абіотичних і біотичних умов середовища, в тому числі і до шкідливих організмів саду .

При порушенні агротехнічних  вимог дерева яблуні на сильнорослій насіннєвій підщепі посаджені на грунтах з близьким заляганням грунтових  вод (ближче 1,5 - 2,0 м), то природно, вони будуть слабко розвиватися, будуть сприйнятливі до  хвороб і шкідників.

Негативний вплив близького  залягання грунтових вод можна  в значній мірі ослабити, якщо посадка  буде проведена саджанцями на слаборослих  підщепах з неглибокою кореневою  системою. Такий сад буде більш  стійкий до всіх несприятливих умов, у тому числі до шкідників і  хвороб .

Підбір екологічно пристосованих  до конкретних умов сортів, стійких  до шкідників і хвороб, забезпечить  більшу адаптивність майбутнього саду.

Обгрунтована зміна плодових культур в саду (плідозміна), бере за правило: не закладати новий сад  яблуні на площі щойно викорчуваних старих садів цієї ж породи. Це одне з агротехнічних умов створення  здорового саду . Зміст саду в  чистому від бур'янів стані не тільки ліквідує конкуренцію між  плодовими та бур'янами рослинами, але й позбавить ряд садових  шкідників додаткової кормової бази. Збираючи і спалюючи восени листя  під деревами в саду, ми разом  з ним знищуємо зимуючі запаси багатьох шкідників і хвороб . При  своєчасному осінньому перекопуванні  грунту в пристовбурних колах  і смугах знищуються запаси шкідників , що зимують у грунті .

До агротехнічних способів захисту рослин відноситься також  очищення штамбів і товстих гілок  дерев яблуні від відмерлої кори, в якій зимують гусениці яблуневої  плодожерки, довгоносики і багато інших шкідників . Всі ці залишки  від очистки кори спалюються.

Видалення з саду при зимово-весняному  обрізанні засохлих гілок, а також  гілок що уражені короїдами, червицями, борошнистою росою, чорним раком, сприяє скороченню цих шкідників і хвороб. Агротехнічні способи захисту рослин, як правило, є профілактичними, що попереджують поширення хвороб і шкідників.[8]

1.2 Біологічний метод

Біологічні методи боротьби зі шкідниками – це використання живих  організмів для зменшення або  повного усунення шкоди, яку наносять шкідники тваринам, людині, сільськогосподарським  культурам. Таким чином, за рахунок окремих видів намагаються змінити рівновагу популяцій в природних і антропогенізованих екосистемах. Біологічні методи боротьби замінили малоефективні, а часто і шкідливі, інсектицидні методи. Метою біологічних методів боротьби є не повне винищення виду, а утримання його кількості на оптимальному рівні. Першим напрямом у біологічній боротьбі проти видів, що підлягають усуненню їх з біоценозу, є використання комах, які є шкідниками або паразитами. Використання хижаків стало перемогою методу біологічної боротьби. І першим видом-хижаком було австралійське сонечко, котре стримує розмноження апельсинового хробака. Другий напрям біологічної боротьби – використання патогенних мікроорганізмів, які характеризуються вибірковою здатністю. Наприклад, токсини, які виробляє бактерія Bacileus thuringnsis, є нешкідливими для хребетних і багатьох комах. Водночас вони є згубними для гусениць, метеликів. Виявляється, що кристали білка, які є складовою токсинів, розчиняються лише в лужному середовищі, яке є характерним для кишечника гусениць (рН вище 9). Серед біологічних методів є і автоцидний (самовбивчий), який полягає у розведенні і розповсюдженні стерильних особин (чоловічої статі), які, копулюючись, залишають самок стерильними. Цей метод більш ефективний, ніж інсектицидний.[3] Біологічні методи використовують і для боротьби з бур'янами. У 1912 р. в Австралію був завезений один з видів кактусів (Opuntia), який захоплював щороку 400 тис. га землі і в 1920 р. зайняв 20 млн га. Кінець цьому поклав метелик – кактусова вогнівка. Аналогічну проблему в Австралії створив європейський звіробій, який вдалося зупинити за допомогою двох жуків – листоїда і златки, завезених з Європи. Сьогодні також використовують інтегровані методи боротьби: оптимальне одночасне поєднання хімічних і біологічних методів.

Розробка екологічного методу захисту рослин включає такі основні  напрями: 
1) планомірне виявлення корисних ентомофагів і мікроорганізмів, вивчення їх ролі у динаміці чисельності шкідливих видів залежно від природно-господарських умов – біологічна оцінка найбільш перспективних видів; 
2) вивчення взаємовідносин організмів у біоценозах з використанням сучасних досягнень суміжних дисциплін, вивчення зв'язку ентомофагів з патогенними мікроорганізмами для використання перших як переносників і поширювачів інфекції; 
3) розробка прийомів, які сприяють нагромадженню ентомофагів, атогенних мікроорганізмів і антагоністів; стимуляція природних та створення штучних джерел інфекції; підвищення ефективності ентомофагів і вірулентності мікроорганізмів добором відповідних форм, використанням методів селекції і впливу фізичних або хімічних факторів;

4) поєднання біологічного, агротехнічного і хімічного методів,  використання біопрепаратів з  невеликими дозами інсектицидів  і фунгіцидів, встановлення оптимальних  строків застосування; проведення  локальних обробок; 
5) розробка методів біологічної боротьби з хворобами рослин та бур'янами.

Особливо велику увагу  приділяють застосуванню мікроорганізмів, вплив яких на вживання і фізіологічний  стан потомства шкідників незворотний, оскільки вони прирікають їх на повільне вимирання. До таких хвороботворних організмів належать перш за все вірусні, грибні, протозойні збудники хвороб комах. Ще до кінця не розкриті великі потенційні можливості використання явища синергізму, тобто підсилення ефекту від застосування змішаних інфекцій і біологічних препаратів разом з інсектицидами.[11]

1.2.1 Біологічні  методи захисту яблуні

Ці способи передбачають використання хижих комах, корисних птахів і тварин для знищення шкідників  у саду. Біологічний метод захисту  не знищує корисних комах і тварин саду і тому останнім часом набуває все більшого поширення . Цей метод заснований на тому , що у шкідливих комах та інших шкідників плодових рослин багато природних ворогів. Це хижі і паразитичні комахи і кліщі, хребетні тварини - комахоїдні й хижі птахи, кажани, кроти, їжаки, жаби, жаби , ящірки , а також патогенні мікроорганізми. До біологічних способів боротьби з шкідниками саду відноситься також застосування фізіологічно активних речовин для вилову шкідливих комах або поразки їх; посів фітонцидних рослин, що відлякують шкідників; використання рослинних настоїв і відварів для знищення шкідливих організмів.[8] Прикладом використання хижих комах може служити боротьба з яблуневою плодожеркою за допомогою застосування трихограми (дрібна комаха завдовжки 0,3 мм). Личинка трихограми харчується вмістом яйця метелики плодожерки. Трихограму розводять у лабораторіях і випускають в сади. Корисні в саду також сонечка, що знищують тлю , і жужелиці, що знищують шкідливих гусениць. Личинки і жуки семикрапкового сонечка знищують за сезон величезну кількість попелиць, кліщів і щитівок . Жуки турунів полюють уночі. І жуки і їх личинки знищують слимаків, равликів, гусениць і лялечок листокруток, п'ядунів, совок, шовкопрядів .