Депозитні операції комерційних банків

Одним з найважливіших  показників фінансового стану банку  є регулятивний капітал. Він має  забезпечувати захист вкладів та фінансову стійкість і стабільну діяльність банку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банк бере на себе в процесі діяльності.

Одним із важливих інструментів вимірювання міцності фінансового  стану банку та його надійності є нормативи капіталу (норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) і норматив і норматив адекватності основного капіталу (НЗ)).

Норматив адекватності регулятивного капіталу банку визначаться  як відношення регулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів під нестандартну заборгованість за всіма активними операціями.

Мінімальний розмір регулятивного  капіталу діючих банків має становити:

а)для місцевих кооперативних  банків: на 1   січня 2007 р. — не менше 1 500 000 євро;

б)для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі  спеціалізованих ощадних та іпотечних: на 1  січня 2007 р. — не менше 5 000000 євро;

 в) для банків, які  здійснюють свою діяльність на  території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих  інвестиційних і розрахункових  (клірингових), центрального кооперативного  банку: на 1 січня 2007 р. — не менше 8 000000 євро [10].

Крім цих нормативів, банки розраховують такі нормативи : миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих  кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдером (Н10), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12).

З метою зменшення  валютного ризику в діяльності банків установлені нормативи ризику валютної позиції ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції  банку (Н13), ризику загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1), ризику загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2).

В Україні відповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні Апартаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках.

Значну роль у виконанні  функцій банківського регулювання  та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

До складу комісії  входять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:

• підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;
• надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;
• інспектування банків і банківських установ;
• оброблення економічної інформації [11].

3 Безготівкові розрахунки, сутність і основні принципи

 

Через безготівкові міжгосподарські  розрахунки формується переважна частина  грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

Вибір форми розрахунків  та способу платежу за товарними  операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора). Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань та ін. Одержувачі грошей повинні: захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойований сектор ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.

 Щоб забезпечити  учасникам міжгосподарських розрахунків  можливість успішно виконувати  вказані вище завдання, світова  практика виробила широкий спектр  різних платіжних інструментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки.

Згідно  з класифікацією  банків міжнародних розрахунків , усі  платіжні інструменти можна поділити на такі групи:

1) ті, що базуються  на кредитовому переказування  коштів :

• доручення про кредитовий  переказ у системі «жиро»;
• доручення про кредитовий   переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;
• постійні доручення;
• доручення про кредитовий   переказ у системі SWIFT.

2) ті, що  базуються  на дебетових переказах коштів:

• векселі;
• чеки;
• прямі дебетові списання;
• банківські трати;
• інші;

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових  так і дебетових інструментів.Сьогодні  в безготівкових міжгосподарських  розрахунках в Україні застосовуються  такі розрахункові документи:  платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові. Значна частина реквізитів даних документів є спільною і обов’язковою для всіх документів [5].

Принципи організації  безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх  господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2.Безготівкові розрахунки  між підприємствами, фізичними особами  здійснюються через банки шляхом  перерахування коштів із поточних  рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3.Розрахунки з постачальниками  за товарно-матеріальні цінності  і послуги проводяться, як правило,  після відпуску продукції або  надання послуг. На практиці застосовується  також попередня оплата.

4.  Банки списують кошти  з рахунків  підприємств тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) передбачено законом України, а також за рішенням арбітражного суду виконавчими приписами нотаріусів.

5.  Доручення підприємств  на перерахування коштів приймаються  банками в  межах  наявних   коштів  на їх рахунках або  за рахунок платіжного кредиту  банку.

6.  Зарахування коштів  на рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунків платників.

7. Банк на договірній  основі здійснює розрахунково-касове  обслуговування своїх клієнтів  і виконує їх розпорядження  щодо перерахування коштів з  рахунків.

8. Підприємства самостійно  обирають форми розрахунків та  вказують їх при укладені між собою договорів.

10. Взаємні претензії  за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Організація безготівкових  розрахунків повинна конкретним відповідати обумовлені  інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників. У сучасній системі розрахунків господарські суб’єкти використовують такі основні способи платежу:

 1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2.Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3.Розрахунок шляхом  заліку взаємних вимог платників  коштів та їх одержувачів, пов'язаних  між собою поставкою товарів  чи. наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

4.Гарантована оплата  постачальнику з попереднім депонуванням  коштів на окремих банківських  рахунках в установах банку  за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок [7].

 

Висновки

Банки залучають вільні грошові кошти  юридичних та фізичних осіб через  виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Згідно  Закону України «Про банки і банківську діяльність» :вклад (депозит) - це кошти  в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

В процесі забезпечення фінансової стійкості комерційного банку можна виділити наступні напрямки :

- формування резервів  для покриття можливих втрат  від активних операцій;

- фінансова  звітність банку та оцінка  його діяльності;

- прибутковість  банку;

- регулювання  діяльності банку.

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

 

Перелік використаної літератури

 

1. Банки и банковские операции : Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, 1997. – 416 с.
2. Банки и банковское дело / Под ред. И.Т. Балабанова. – СПб : Издательство «Питер», 2000. – 256 с.
3. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. профессора Р.І. Тиркало. – Тернопіль: Крт-бланш, 2005. – 314 с.
4. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченко. – К.: Знання - Прес, 2006. – 438 с.
5. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
6. Бицька Н. Кошти населення у формуванні ресурсної бази банків / Вісник НБУ. – 2004. - №12 – с.26- 28.
7. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2008. – 243 с.
8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» зі змінами від 22.12.2006 року.
9. Лисенков Ю., Педь І. Акредитиви / Вісник НБУ. – 2005. - №1 – с.18 - 23.
10. Лютий І., ЮрчукО. Фінансова стабільність банків як основа розвитку ринку фінансових послуг / Вісник НБУ. – 2009. - №4 – с.39 - 43.
11. Петрук О.М. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.