Депозитні операції комерційних банків

- фінансового стану позичальника;

- стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;

- рівня забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінювання фінансового стану клієнтів-позичальників  установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути обґрунтованими, технічно виваженими і встановлюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів про фінансові результати діяльності клієнтів-позичальників.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлінням комерційного банку.

Комерційний банк оцінює фінансовий стан позичальника і перспективи  повернення кредитів та депозитів перед  наданням йому кредиту чи депозиту.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює  резерв для кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Резерв розраховується від чистого  кредитного ризику, при визначенні якого сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (безумовних гарантій та предметів застави).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик), - це гарантії: Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас» ; урядів країн категорії «А» (Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія); міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку).

За кредитами, класифікованими  як «безнадійні» банк формує резерв на всю суму боргу незалежно від наявної застави.

При розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських  рахунках, відкритих в інших банках, за депозитами до запитання в інших  банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами враховується рейтинг  країни, який доводиться до відома банків Національним банком України. Відповідно до рейтингу країни банки поділяються на певні групи. Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування.

Комерційні банки використовують резерви на погашення безнадійної  кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна заборгованість.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується комерційними банками за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Комерційні банки зобов'язані  формувати резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.

Комерційні банки формують резерви  під дебіторську заборгованість у повному обсязі за рахунок відрахувань, що відображаються за групою рахунків «Відрахування в  резерви». Резерви  використовуються для покриття можливих втрат від дебіторською заборгованістю, якщо вона визнана безнадійною.

Класифікація кредиторської заборгованості за групами ризику здійснюється залежно  від строків її погашення згідно з укладеними договорами, а за відсутності  договірних умов – залежно від строків перебування її на балансі.

Безнадійна дебіторська заборгованість, що обліковується на балансових рахунках як сумнівна заборгованість, погашення  якої не відбувається протягом наступних 180 днів, списується за рахунок резервів.

Дебіторську заборгованість, списану за рахунок резервів, комерційні банки мають враховувати за позабалансовими рахунками. Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо погашення ними дебіторської заборгованості до закінчення строку позовної давності згідно з чинним законодавством України.

Дебіторська заборгованість, строк  позовної давності якої закінчився, списується з позабалансових рахунків.

У разі невиконання комерційними банками  вимог цього Положення щодо забезпечення формування резервів під можливі втрати від дебіторської заборгованості в повному обсязі до них застосовуються санкції відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства [2].

Наступним елементом забезпечення фінансової стійкості є складання звітності. Звітність як складова бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються  та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою умовою до фінансової та статистичної звітності  є її порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

Комерційні банки складають  щоденні й місячні баланси. Щоденне  складання балансу є особливість  бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку. Баланс характеризує фінансовий стан банку, відбиває його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у квартальній звітності про прибутки та збитки. Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми звітності розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів  і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються у обліку в тому періоді. в якому були зроблені чи здійсненні. незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів.

Банківські доходи та витрати обліковуються на рахунках шостого і сьомого класів, а  прибуток - на рахунках п'ятого класу. Розподіл прибутку, отриманого за рік. відбувається на зборах акціонерів банку, але, як правило, правління банку для фінансування поточної діяльності банку протягом звітного року використовує отриманий прибуток, а на зборах тільки затверджують фактичний розподіл прибутку [1].

 Для підвищення фінансової стійкості важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок - і прибутковості банку, що є основним із джерел поповнення власного капіталу банку.

Структура банківських  доходів:

- доходи від кредитування;

- доходи від інвестиційних операцій;

- доходи від розрахунково-касового  обслуговування;

- доходи від трастових операцій;

- доходи від факторингових  операцій;

- доходи від лізингових  операцій;

- доходи від комісійних операцій;

- інші доходи.

Доходи від кредитування складаються з процентів за банківськими позиками, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.

Важливе значення для  зростання дохідності банків має  інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів

Основну масу доходу від  комісійних операцій банки отримують  у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвинутість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.

До інших видів доходу від комісійних операцій належать:

• комісія за надання гарантій та порук;
• плата за акцептні операції банку;
• плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;
• комісійні за здійснення валютних операцій;
• комісійна винагорода за консалтинговими послугами.

Оскільки прибуток банку  — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.

Витрати банку включають:

1) Операційні витрати:

• сплачені проценти за залученими банком коштами;
• сплачена комісія;
• витрати на операції з цінними паперами;
• витрати на валютні операції;
• витрати на розрахунково-касове обслуговування;
• витрати на страхування майна, цінностей ризику;
• інші операційні витрати.

2) Неопераційні витрати:

• витрати на утримання персоналу;
• витрати, пов’язані з експлуатацією основних фондів банку;
• інші витрати .

Найбільшу частку в загальній  сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за депозитами, за рахунками до запитання тощо.

Банківські менеджери  повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня  доходів та витрат банку як у цілому, так і за статтями з метою мінімізування витрат та отримання прибутків.

Банки заінтересовані в  збільшенні чистого доходу, і для  цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

-  підвищення рівня  дохідності від використання  кожної складової активів;

- здійснення перерозподілу  активів на користь тих, що  дають найбільший дохід;

-  зменшення процентних  та непроцентних витрат.

В економічних умовах України  комерційні банки проводять  політику плаваючих процентних ставок як за кредитами, так і депозитами.

З погляду оцінки прибутковості  банку аналіз його процентних ставок відіграє значну роль. Головним у цьому аналізі  є розподіл активів та пасивів на такі групи:

1)активи і пасиви, за  якими відбувається повний перегляд процентних ставок при змінах ринкових умов;

2)активи і пасиви, процентні ставки, процентні ставки за якими можуть переглядатися протягом трьох місяців;

3)активи і пасиви, процентні  ставки за якими можуть змінюватися понад три місяці;

4)активи і пасиви  з повністю фіксованими ставками.

Перші дві групи активів  і пасивів чутливі до зміни процентних ставок, останні дві — нечутливі. За стабільної фінансової ситуації  в країні банки прагнуть витримувати баланс між вартістю активів і пасивів з фіксованими та плаваючими процентними ставками. Але така рівновага спостерігається досить рідко. Як правило, при зростанні процентних ставок банки зацікавлені у перевищені у обсязі чутливих до змін процентних ставок активів над відповідного ґатунку пасивами. У цьому разі виникає розрив, або дисбаланс, між групами активів і пасивів, який характеризує показник GAP. Якщо обсяг активів з чутливими процентними ставками більший від обсягу пасивів з чутливим процентними ставками, значення GAP позитивне, коли навпаки — від'ємне.

Визначення оптимального значення GAP, постійний аналіз змін у структурі активів і пасивів та процентних ставок, що їх характеризують, постають важливим напрямом банківської діяльності. В умовах фінансової нестабільності ризик зміни процентних ставок ускладнює роботу банківських менеджерів та суттєво впливає на можливість отримувати комерційним банком запланований обсяг прибутку [3].

Національний банк України  регулює діяльність комерційних 
банків, встановлюючи вимоги щодо мінімального розміру капі 
талу нормативів (капіталу, ризику, інвестування, розпорядження 
валютною позицією), нормативів обов'язкового резервування коштів банківською системою.

Основним елементом  капіталу комерційного банку є статутний  капітал. Національний банк України  встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку на час його створення і реєстрації. Надалі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банків змінюються.