Поширення боліт на Лівобережній Україні та їх особливості

Болотяний масив Ірдинь поступово  на лівому березі переходить в першу лучну і другу (борову) надзаплавні тераси. Друга тераса, на якій розташований величезний масив Черкаського бору має ширину 5 — 15 км. Правий берег крутий, високий, такий, що піднімається над рівнем Дніпра на 165 м — Мошногірський кряж, що є південними відрогами Канівських дислокацій. Кряж тягнеться з північного сходу на південний захід і потім круто повертає на південний схід. Його рельєф горбистий і характеризується розвиненою яружно-балочною системою.

Різноманітність природних умов визначає різноманітність рослинності. На болоті вона представлена евтофними лісовими, чагарниковими, трав'яними і трав'янисто-моховими угрупуваннями. Лісові болота в заплаві р. Ірдинь представлені вільхою чорною, за участю осики і берези повислої, чагарниками верб з болотяним різнотрав'ям і осоками. Південно-західна частина болота в наш час заросла очеретом, рогозом і осоками. На осушеній частині масиву рослинний покрив трансформований. Лісові масиви Ірдино-Мошногорья представлені типовими для Наддніпрянської височини дібровами, судібровами, сугрудками, борами і суборами. Основними формаціями є грабово-дубові і липово-грабово-дубові. У межах Черкаського бору переважають дубово-соснові і соснові ліси.^[2] [3]

Іхтіофауна бідна — зустрічаються карась золотистий, лин, в'юн.

Серед плазунів зустрічається черепаха болотяна, веретільниця, ящірка зелена, вуж звичайний, гадюка звичайна); серед земноводних — (тритон звичайний ропуха сіра, квакша).

У районі Ірдинських боліт  налічується 189 видів птахів. Найпоширенішими є зяблики, синиця велика, великий строкатий дятел, дрозди чорний та співочий та інші. Відмічено 25 видів, птахів, що занесені до нового видання Червоної книги України (2009). ^[4]

Із ссавців тут водяться дикі свині, сарни ("дикі кози"), лисиці, зайці, куниця лісова, вивірки, ондатри, бобри, благородні олені та єноти; з цих місць відомі колонії вечірниці рудої танетопира малого.

Перші спроби розробок Ірдинського  торф'яного масиву були зроблені в 1856 р. біля м. Сміла. Удруге вони почалися в 1915 г, в третій − у 1921 р. Всі роботи проводилися уручну в південній частині болота. У 1911 р. були здійснені спроби осушити болото − було прокопано близько 20 км меліоративної канави. В період перших п'ятирічок осушувальні роботи поновили. Спочатку їх вели уручну, пізніше — з використанням комплексної механізації, з 1938 р. використовувався багер — основний екскаватор. Роботи припинялися в період Великої вітчизняної війни. З 1963 р. відбувалося освоєння нових кар'єрів. ^[5]

 В області виділяють п'ять торфоболотних районів: Волинській, Подільської, Правобережної, Лівобережної і Східної лісостепу. Найбільш заболочених і заторфованним районом є Лівобережна лісостеп.

Торфоболотна область Степу займає територію на півдні і південному сході країни в степовій зоні. В адміністративному відношенні до нього ставляться окремі ділянки, розташовані на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької і Донецької областей, а також у південних частинах Кіровоградській і Харківської областей та рівнинної частини Автономної Республіки Крим. Заболоченість і заторфованность тут незначні (відповідно 0,03 і 0,02%). Переважають низинні заплавні болота, а також котловинні болота на річкових терасах. Специфічними для цієї торфоболотної області є плавневі болота у пониззі Дніпра, Південного Бугу, Дністра і Дунаю.

На низинних болотах Полісся  та Лісосепу переважають відкриті трав'яні  рослинні угруповання. В їх сучасному  складі виділяються дві групи: природні болотні угруповання, що розвиваються на неосушених або вторинно заболочених  болотах, та штучні болотні угруповання, які сформувалися на осушених болотах, новоутворені або природновідновлювані в процесі постмеліоративних  змін.

Трав'яні болотні угруповання  характеризуються рядом еколого-ценотичних, біологічних і господарськи цінних ознак, а саме:

– трав'яні болота не мають будь-якого виявленого деревного або чагарникового ярусу;

– всі трав'яні угруповання утворені виключно трав'янистими видами квіткових або вищих спорових рослин, котрими визначаються ценотичні взаємозв'язки між ценоелементами, їх фізіономічність, структурна почленованість і продуктивність;

– оптимальні умови для свого розвитку трав'янисті види знаходять на долинних, староруслових, заплавних, улоговинних болотах з проточними, хоча б тимчасово болотними водами;

– домінуючими едифікаторами травостою є осоки і злаки, меншою мірою види болотного різнотрав'я, хвощі та папороті. їх щільність та фітомаса є лімітуючими факторами, якими визначається взаємозв'язок як між компонентами фітоценозів, так і між останніми та торфовим субстратом з його тепловим і гідрологічним режимом;

– проточність ґрунтових вод, алювіальність і делювіальність обумовлюють те, що трав'яні ценози бідні за видовим складом, малоструктуровані, мають слаборозвинутий моховий покрив.

Високотравні болота в складі лісостепових боліт досить поширені. Менше їх на болотах Полісся. Такі угруповання  приурочені до найбільш знижених і  обводнених ділянок болотних масивів. Це здебільшого повністю заболочені заплави малих річок з незадовільним  стоком води, тальвеги балок, стариці, старі русла річок, заростаючі ставки, приозерні ділянки, на яких надовго  застоюється повенева, дощова або  тала вода. Лише в роки з дуже жарким літом вони місцями пересихають.

Високотравні угруповання специфічні, вони мають свої особливості екології та асоціювання. На нашу думку, це достатня кількість тепла, вологи, елементів  зольного та азотного живлення. Площі  високотравних угруповань збільшуються в напрямку з півночі на південь, де в період вегетації температура  підвищується до 30 °С і більше, добре прогріваються болотні води, а їх випаровування сприяє зростанню вологоємності малорухливого повітря всередині фітоценозів. У лісостеповій зоні, де підстилаючими ґрунтоутворюючими породами є леси, болота краще забезпечені зольним І азотним живленням, ніж на Поліссі.

Характерною особливістю високотравних  угруповань є монодомінантність. У  більшості випадків їх основним едифікатором виступає високо-травний вид із загальним  покриттям ценозів 50–90%. Саме вони й визначають структуру болотних угруповань. Як правило, такі ценози одноярусні, рідше двох- і багатоярусні, вони мають бідний флористичний склад і низьку видову насиченість, спрощену одноярусну будову. Кількість видів у ценозах збільшується при зниженні обводненості рослинних угруповань. Мала вертикальна і горизонтальна почленованість високотравних угруповань, мабуть, обумовлена одноманітністю травостою та вирівняністю поверхні місцезростання, його екологічною однорідністю.

Таким чином, високотравні види утворюють  своєрідну ценотично і фізіономічно відокремлену групу болотних видів  рослин, котрі, асоціюючися між собою, формують досить стійкі трав'янисті комплекси, які визначають їх продуктивність та господарську цінність.

Висновки

Отже, болотами називаються ділянки земної поверхні, які характеризуються надмірною зволоженістю верхніх горизонтів ґрунтів та гірських порід, розвитком своєрідної болотної рослинності та утворенням торфів. Вони здебільшого виникають на місці озер, в заплавах рік та струмків, приморських низовинах, лісових та лугових сильно зволожених западинах.

Болота грають важливу  роль в утворенні річок. 
Болота перешкоджають розвитку парникового ефекту. Їх не меншою мірою, ніж лісу, можна назвати «легкими планети». Справа в тому, що реакція освіти органічних речовин з вуглекислого газу і води при фотосинтезі за своїм сумарним рівняння протилежна реакції окислення органічних речовин при диханні, і тому при розкладанні органіки вуглекислий газ, пов'язаний до цього рослинами, виділяється тому в атмосферу (в основному за рахунок дихання бактерій). Один з головних процесів, здатних зменшити вміст вуглекислого газу в атмосфері - це поховання неразложившейся органіки, що і відбувається в болотах, що утворюють поклади торфу, що трансформується потім в кам'яне вугілля. (Інші подібні процеси - відкладення карбонатів (CaCO3) на дні водойм і хімічні реакції, що протікають в земній корі і мантії). Тому практика осушення боліт, здійснювана в XIX-XX століттях, з точки зору екології руйнівна.

Список використаної літератури:

1. Болота // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
2. Богдановская-Гиенэф Ивонна Донатовна Закономерности формирования сфагновых болот верхового типа. На примере Полистово-Ловатского массива. — Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1969. — 186 с.
3. Бондаренко Николай Филиппович, Коваленко Николай Павлович Водно-физические свойства торфяников. — Л.: Гидрометеоиздат, 1979. — 160 с.
4. Генезис и динамика болот: [докл. совещ. : в 2 вып.]. Ч. 1. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — 200 с.
5. Генезис и динамика болот: [докл. совещ. : в 2 вып.]. Вып. 2. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — 137 с.
6. Гуленкова Мария Андреевна, Сергеева Мария Николаевна Растения болот / Серия: Атлас родной природы. — М: Эгмонт, 2001. — 64 с. Тираж: 10000 экз. ISBN 5-85044-546-3
7. Денисенков В. П. Основы болотоведения. — Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. — 224 с. ISBN 5-288-02181-3
8. Доктуровский Владимир Семенович Болота и торфяники, развитие и строение их. М., 1922
9. Доктуровский Владимир Семенович Из истории образования и развития торфяников СССР.
10. Доктуровский Владимир Семенович Метод анализа пыльцы в торфе, «Изв. Научно-экспериментального торфяного ин-та», 1923, № 5
11. Доктуровский Владимир Семенович Торфяные болота. Происхождение, природа и особенности болот СССР, 2 изд., М.—Л., 1935.
12. Елина Галина Андреевна Аптека на болоте: Путешествие в неизведанный мир. — Наука, 1993. — 493 с.
13. Значение болот в биосфере: Гидрологические аспекты : [сб. ст.]. — М.: Наука, 1980. — 175 с.
14. Кац Николай Яковлевич Болота земного шара. — М.: Наука, 1971. — 295 с., 2 л. карт.
15. Иванов К. Е. Гидрология болот.—Л.: Гидрометеоиздат. — 1953.—298 с.
16. Кац Николай Яковлевич Болота и торфяники: пособие для университетов. — Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, 1941. — 399 с.
17. Кирюшкин Виктор Николаевич Формирование и развитие болотных систем. — Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1980. — 88 с.
18. Лисс Ольга Леопольдовна, Астахова Валентина Григорьевна Лесные болота. — М.: Лесн. пром-сть, 1982. — 128 с.
19. Лопатин Валентин Данилович Эколого-биологические особенности продуктивности растений болот. — Карельский филиал АН СССР, Ин-т биологии, 1982. — 208 с.
20. Ниценко Андрей Александрович Краткий курс болотоведения: [для биол. специальностей ун-тов и пед. ин-тов]. — М.: Высш. шк., 1967. — 148 с.
21. Природа болот и методы их исследований : [материалы совещ.]. — Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1967. — 291 с., 4 л. ил.
22. Пьявченко Н. И. Торфяные болота, их природное и хозяйственное значение. — М.: Наука, 1985. — 152 с., 1 отд. л. схем.
23. Романов В. В. Гидрофизика болот.—Л.: Гидрометеоиздат.—1961.—360 с.
24. Типы болот СССР и принципы их классификации: [сб. ст.]. — Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1974. — 254 с., 2 л. схем.
25. Хейкурайнен Лео Болота. — М.: Лесн. пром-сть, 1983. — 41 с.
26. Чечкин С. А. Водно-тепловой режим неосушенных болот и его расчет. — Л.: Гидрометеорологиздат, 1970. — 205 с.