Поширення боліт на Лівобережній Україні та їх особливості

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Поширення боліт  на Лівобережній Україні та їх особливості»

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Болота і їх особливості

1.1. Значення боліт

1.2.  Класифікація боліт

1.3. Болота Лівобережної  України

 

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Болото (також драговина, трясовина) - ділянка суші (або ландшафту), що характеризується надмірним зволоженням, підвищеною кислотністю і низькою  родючістю ґрунту, виходом на поверхню стоячих або проточних ґрунтових  вод, але без постійного шару води на поверхні. Для болота характерно відкладення на поверхні грунту неповно разложившегося органічної речовини, що перетворюється в подальшому в торф. Шар торфу в болотах не менше 30 см, якщо менше, то це заболочені землі[1]. Болота є складовою частиною гідросфери. Перші болота на Землі утворилися на стику силуру і девону 350-400 млн років тому.

Слово «болото» має давнє  балто-слов'янське походження. Цей корінь зустрічається у всіх стародавніх і сучасних балто-слов'янських мовах. Невипадково прабатьківщиною слов'ян вважається болотиста місцевість між білоруським Поліссям і Балтійським морем[джерело не вказано 540 днів.] Сама назва Балтика також похідне від цього кореня[джерело не вказано 540 днів.] У слов'янських мовах (російська, українська, білоруська та ін.) звучить у вигляді болото, в інших слов'янських і балтійських мовах, у тому числі в старослов'янському як «болото», «балто». Примітно, що в результаті довгих мовних контактів слов'ян з східно-романським населенням слово балтэ/baltă «драговина» увійшло в румунською і молдавською мовами, у тому числі в топоніми. Разом з ними була запозичена та інша лексика, що відноситься до воді (лункэ/lúncă, зэвой/zăvoi, смырк/smârc «болото» від слова «сутінки», острів/ostrov, лоткэ/lótcă та ін.)[4].

Відповідно до словника Фасмера, слово має слов'янське походження і родинно литовському речі báltas (білий). В той же час спорідненість  англійської речі pool (калюжа, ставок) ставиться під сумнів[5].

Болота виникають двома  основними шляхами: через заболочування  ґрунту або ж з-за заростання водойм. Заболочування може відбуватися  з вини людини, наприклад, при зведенні гребель і дамб для ставків і водоймищ. Заболочування іноді викликає і діяльність бобрів.

Заболочена березовий  ліс на захід від села Бутакова, Омська область. 
Неодмінною умовою освіти боліт є постійна надмірна вологість. Одна з причин надлишкової вологи і освіти болота полягає в особливості рельєфу - наявність низин, куди стікаються води опадів і ґрунтові води; на рівнинних територіях відсутність стоку - всі ці умови призводять до утворення торфу.

Ряд болотознавців (С.М. Тюремнов, К.О. Галкіна, Є.А. Романова, В.Д. Лопатін, Т.Г Абрамова, К.Є. Іванов та ін.) болотом вважають надмірно зволожені ділянки поверхні Землі зі специфічною гідрофільною рослинністю і шаром торфу не менше 30 см в неосушеному стані. На наш погляд, акумуляція органогенної маси у вигляді торфу є однією з найхарактерніших ознак, за якою болотні екосистеми відрізняються від інших неболотних екосистем (лісових, лучних, степових, водних тощо). Саме торф є тим новоутворенням, із генезисом і динамікою якого тісно пов'язана взаємодія абіотичних та біотичних факторів. Завдяки збалансованості цієї взаємодії забезпечуються процеси мінералізації решток материнських рослинних угруповань і накопичення не повністю розкладеної органогенної маси, а також процеси, які зумовлюють життєдіяльність у верхньому пограничному з атмосферою шарі торфу і функціонування сучасних болотних фітоценозів. Склад торфу також відбиває розвиток та зміну материнських рослинних угруповань та умов їх зростання.

Водночас деякі інші болотознавці, зокрема українські (Д.К. Зеров, Г.Ф. Бачуржа, Є.М. Брадіс) та російські (B.C. Доктуровський, В.М. Сука-чов, М.і. П'явченко, А.А. Ніценко, М.С. Боч) дотримуються погляду, що торф не є обов'язковим атрибутом «болота», оскільки існують болота, на яких торфоутворення не відбувається, або цей процес майже не виявлений. Тому вчені розрізняють торфові та мінеральні болота.

Мета роботи полягала в тому, щоб проаналізувати термін «болота», типи боліт, різноманітність боліт на Лівобережній Україні», фактори різноманітності  боліт.

Предметом дослідження є визначення боліт.

Завдання роботи наступні:

• розглянути особливості боліт;
• охарактеризувати основні види боліт.

 

  

Розділ 1. Болота і  їх особливості

1.1 Значення боліт

 

Болота грають важливу  роль в утворенні річок. 
Болота перешкоджають розвитку парникового ефекту. Їх не меншою мірою, ніж лісу, можна назвати «легкими планети». Справа в тому, що реакція освіти органічних речовин з вуглекислого газу і води при фотосинтезі за своїм сумарним рівняння протилежна реакції окислення органічних речовин при диханні, і тому при розкладанні органіки вуглекислий газ, пов'язаний до цього рослинами, виділяється тому в атмосферу (в основному за рахунок дихання бактерій). Один з головних процесів, здатних зменшити вміст вуглекислого газу в атмосфері - це поховання неразложившейся органіки, що і відбувається в болотах, що утворюють поклади торфу, що трансформується потім в кам'яне вугілля. (Інші подібні процеси - відкладення карбонатів (CaCO3) на дні водойм і хімічні реакції, що протікають в земній корі і мантії). Тому практика осушення боліт, здійснювана в XIX-XX століттях, з точки зору екології руйнівна.

З іншого боку, болота є одним  з джерел бактеріального метану (одного з парникових газів в атмосфері. У найближчому майбутньому очікується збільшення обсягів болотного метану в атмосфері через танення боліт в районі вічної мерзлоти.

Болота - природні фільтри  води і санітари агроекосистем. 
На болотах ростуть цінні рослини (лохина, журавлина, морошка). 
Торф використовують в медицині (грязелікування), як паливо, добриво в сільському господарстві, корм для сільськогосподарських тварин[6], сировина для хімічної промисловості.

Торф'яні болота служать  джерелом знахідок для палеобіологіі  та археології - в них знаходять  добре збереглися залишки рослин, пилок, насіння, тіла стародавніх людей.

Для останніх болотна руда була джерелом для виготовлення залізних виробів.

Раніше болото вважалося  згубним місцем для людини. В болотах  гинув, що відбився від стада худоби. З-за укусів малярійних комарів вимирали цілі селища. Рослинність на болотах мізерна: світло-зелений мох, невеликі чагарнички багульника, осока, вереск. Дерева на болотах низькорослі. Коряві самотні сосни, берези, вільхи.

Люди прагнули осушувати  «згубні місця» і використовувати  землю під поля і пасовища.

Озерні болота утворюються внаслідок  заростання озера болотною рослинністю  з одночасним накопиченням на дні  рослинних рештків. Процес заростання розпочинається від берегів. До глибини 1 м переважає осока, глибше (1–2 м) – рогоза та очерет, на глибинах до 4–5 м – водяні лілії. В осінній період внаслідок відмирання рослин на дні утворюються рослинний мул та торф, який за складом відповідає названим вище рослинам. Утворення шару торфу сприяє обмілінню озера та, відповідно, розширенню ділянки розростання тих або інших рослин, тобто просуванню зони заростання до середини озера. Коли зони з'єднуються, озеро перетворюється на болото.

 

 1.2. Класифікація боліт

У залежності від умов водно-мінерального живлення болота підрозділяють[7][8]:

• Низинні (эвтрофные)[9] - тип боліт з багатим водно-мінеральним харчуванням, в основному за рахунок ґрунтових вод. Розташовані в заплавах річок, по берегах озер, в місцях виходу ключів, в шефелі. Характерна рослинність - вільха, береза, осока, очерет, рогоз, зелені мохи. У районах з помірним кліматом – це часто лісові (з березою і вільхою) або трав'яні (з осоками, очеретом, рогозою) болота. Трав'яні болота в дельтах Волги, Кубані, Дону, Дунаю, Дніпра називають плавнями, поєднуючись з протоками, озерами, лиманами, еріки та ін. микроводоемами первинної і вторинної дельти. У пониззі річок пустельних і напівпустельних регіонів (Або, Находка, Амудар'я, Тарім та ін.) заболочені ділянки і їх рослинність називається тугаи.
• Перехідні (мезотрофные) - за характером рослинності і помірного мінерального харчування знаходяться між низинні і верховими болотами. З дерев звичайні береза, сосна, модрина. Трави ті ж, що і на низинних боліт, але не так рясні; характерні чагарнички; мохи зустрічаються як сфагнові, так і зелені.
• Верхівкові (олиготрофные)

Зазвичай розташовані на плоских вододілах, харчуються тільки за рахунок атмосферних опадів, де дуже мало мінеральних речовин, вода в них різко кисла, рослинність - панують сфагнові мохи, багато кустарничков: вереск, багно, кассандра, лохина, журавлина; росте пухівка, шейхцерия; зустрічаються болотні форми модрини і сосни, карликові берізки. З-за накопичення торфу поверхня болота з часом може стати опуклою. У свою чергу вони діляться на два типи:

Лісові - покриті низькою  сосною, вересковыми чагарниками, сфагнумом.

Грядово-мочажинные - схожі  на лісові, але покриті торф ’ яними купинами, і дерева на них практично не зустрічаються.

В цілому за типом переважної рослинності розрізняють: лісові, кустарничковые, трав'яні і моховые болота.

За типом мікрорельєфу: горбисті, плоскі, опуклі і т. д.

За типом макрорельефа: долинні, заплавні, склонові, вододільні і т. п.

Рослинність верхових лісових боліт  є дуже характерною ознакою ландшафту  Волині, Рівненщини та Житомирщини. Вони розміщені по зниженнях межиріч та других терасах річок. Основним джерелом їх живлення є атмосферні опади, разом з якими на болота потрапляє атмосферний пил, збагачений зольними елементами. Про акумуляцію цих сполук у торфах і потенціальну забезпеченість сучасних угруповань поживними речовинами свідчать такі дані: вміст азоту верхового торфу становить 0,53–1,31%, кальцію 0,19–0,98%, калію 0,03–0,12%, фосфору 0,02–0,32%, зольність торфу 1,71–5,02%. Реакція середовища кисла (рН 2,95–4,01), тому рослинний покрив верхових боліт бідний та одноманітний. У його формуванні бере участь близько 30 видів, але тільки дев'ять з них належать до типово оліготрофних.

На верхових болотах з оліготрофною рослинністю сфагнові мохи є едифікаторами рослинних угруповань, а лісоутворююча порода – сосна болотна займає другу позицію.

Хвойнолісові оліготрофні болотні  угруповання найбільш поширені на болотах  України. Оліготрофна рослинність  представлена головним чином лісоболотною і рідколісною рослинністю, оскільки відкритих безлісних верхових боліт практично немає. Трапляються лише окремі ділянки чагарничково-сфагнових, трав'янисто-сфагнових і сфагнових ценозів. У переважній більшості це сосново-сфагнові (у Карпатах ялиново-сфагнові) угруповання монтанного типу. У рівнинній частині Полісся ялинові оліготрофні угруповання нами не виявлені.

Соснові лісоболотні оліготрофні  угруповання характеризуються типовими ознаками. По-перше, фізіономічність  рослинних угруповань визначає лісоутворююча  порода, яка тут представлена головним чином трьома болотними формами  – сосною Литвинова, формою улігіноза і низькорослою формою. По-друге, домінуючим едифікатором рослинних угруповань є моховий покрив і пануючі в ньому види сфагнових видів оліготрофної та мезотрофної екології. По-третє, вони мають бідний і одноманітний флористичний склад, обумовлений омброфітним способом водно-мінерального живлення.

Сосново-пухівково-сфагнові угруповання  виявлені на болотах, що перебувають  на різних стадіях розвитку, мають неоднаковий водний режим і низький рівень мінерального живлення. Такі угруповання характерні для горілих болотних масивів.

На сильно обводнених ділянках зі слабопроточною та застійною водою поширені сосново-пухівково-сфагнові угруповання.

По менш зволожених болотах (Черемоське II, Батино, Білий Мох, Велике Болото) ростуть сосново-пухівково-сфагнові угруповання.

Для верхових боліт Українського Полісся  дуже характерні сосново-чагарничково-сфагнові угруповання. Чагарнички знаходять  тут оптимальні умови для свого  розвитку і рясно розростаються, утворюючи місцями густі зарості.

На болотах Князь-Багон, Лукоцька Погоня, Міроші, Бутишно з незначним  зволоженням розвиваються сосново-журавлиново-сфагнові угруповання. На більш зволожених ділянках, які живляться атмосферними опадами і делювіальними водами. В еколого-генетичному ряду вони займають проміжне положення між типовими сосново-журавлиново-сфагновими перехідними і сосново-журавлиново-сфагновими верховими лісовими болотами. Про це свідчить збереження в чагарничково-трав'янистому покриві поодиноких мезотрофних видів з загальним покриттям 10–15%.

1.3. Болота Лівобережної  України

 

Торфоболотна область Лісостепу займає центральну частину України, а її межі збігаються з лісостепової физико-географічної зони. Значна розчленованість території і відносно невелика зволоженість не сприяють розвитку боліт, завдяки чому заболоченість (1,47%) і заторфованность (1,02%) тут незначні. Для цієї торфоболотной області характерні низинні болота, так чи інакше пов'язані з річковими долинами. Це заплавні, притеррасные, долинные і стародавнього гирлові болота. Одним з найбільших є Ирдинське болото(площею близько 5,5 тис. га), розташоване в долині р. Ірдинь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

Рис. 1 Ірдинське болото

Масив Ірдинського болота знаходиться в Центральної області Придніпровської височини, Дністровсько-дніпровської провінціїлісостепової зони. Топографічно він приурочений до долини р. Ірдинки. Болото Ірдинь займає старе русло Дніпра, яке відокремилося від його сучасної заплави другою і третьою терасами, і тягнеться аж до плато. Це русло річка залишила після відступу льодовика внаслідок зменшення кількості води. Заболочування цього льодовикового русла почалося лише в післяльодовикові часи, коли клімат став вологим і підвищився рівень ґрунтових вод. Протяжність болота Ірдинь — 44 км, площа 7375 га. Середня глибина торф'яних відкладень 3,6 м, максимальна — 6,5 м. Болото відноситься до староруслових, на більшій частині є евтрофним ^[1]. У наш час з центральної частини болота Ірдинь у протилежних напрямках беруть початок річки Ірдинь та ірдинка.