Мікрофлора шкіри людини. Профілактика захворювань

Бацили сибірської виразки добре ростуть на основних поживних середовищах; на МПА виростають шорсткі колонії R-форми, краї яких під малим збільшенням мікроскопа порівнюють з головою медузи або гривою лева.

Отже, можемо зробити  висновок, що шкіра відіграє роль бар’єру  між організмом людини і навколишнім середовищем. Кількість і видовий склад мікрофлори залежить від віку, статі, клімату, режиму харчування, мікробіоценозів навколишнього середовища, індивідуальних санітарно-гігієнічних навичок тощо. Порушення нормальної мікрофлори шкіри може призвести до розвитку захворювань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.

1. Грибкові хвороби та їх профілактика.

Різнокольоровий петиріаз.

Патогенез. Збудник - дріжджоподібний гриб Pityrosporum orbiculare, що паразитує в роговому шарі епідермісу. До сприяючих чинників відносять підвищену пітливість, себорейний діатез.

          Клінічна картина. На шкірі грудей, спини, шиї, рідше плечового поясу і волосистої частини голови з'являються дрібні (діаметром 3-5 мм) незапальні жовтувато-коричневі плями з чіткими нерівними межами, при поскабліваніі яких виявляється незначне висівкоподібному лущення. У результаті периферичного зростання плями збільшуються в розмірах і зливаються у великі осередки так званих географічних обрисів. Суб'єктивні відчуття відсутні. Застосовують йодну діагностичну пробу, для чого уражену шкіру змащують йодною настойкою і тут же протирають спиртом: розпушений грибом роговий шар швидко вбирає йод і плями висівкового позбавляючи різко виділяються, забарвлюючись в темно-коричневий колір на тлі злегка пожовклій неураженої шкіри. Під впливом ультрафіолетових променів (зокрема, при засмагу) в результаті лущення на місцях колишніх висипань залишаються  плями-псевдолейкодерма.

Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені грибками роду Candida. Грибки цього роду відносять до умовно патогенних організмів. Джерелом інфікування може бути хвора на кандидоз людина.

Клінічні прояви кандидозу різноманітні і залежать від місця прояву. На слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво-рожевого кольору, покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (пліснявка). Шкіра уражується найчастіше навколо природних отворів і в складках, де спостерігається мацерація й відшарування епідермісу у вигляді валика. Ураження шкіри і слизових оболонок супроводжується відчуттям сильного печіння і свербежу. При ураженні нігтя нігтьова пластинка стає коричнюватою, горбкуватою, стоншується, може відшаровуватися з вільного краю. Характерним є ураження навколонігтьового валика: він набряклий, набуває застійно-червоного кольору. При натисненні на запалений валик, виділяється крапелька гною.

        Мікроспорія гладенької шкіри.

 

Збудник — Microsporum canis. У 85% випадків людина заража¬ється при безпосередньому контакті з хворою твариною, і значно рідше (5-8% випадків) зараження відбувається при контакті з людиною.

Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок  тіла з'являються поодино¬кі чи множинні рожеві плями, що лущаться, оточені валиками застійно-червоного кольору. На поверхні валика з'являються дрібні пухирці і лусочки. Одна пляма може розмішуватися в іншій (концентричні кола). У 85-90% випадків у клієнта уражується пушкове волосся.

Мікроспорія волосяної  частини голови (стригучий лишай)

Вперше описана в 1843 р. Збудник — Microsporum ferrugineum.

Джерело захворювання —  хвора на мікроспорію людина. Зара¬ження відбувається при безпосередньому  контакті з хворим або через його предмети особистої гігієни.

Клінічна картина: на волосистій частині голови виникають  вогнища облисіння округлої форми, що можуть бути поодино¬кими, множинними, можуть зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над поверхнею  шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з'являються пухирці і кірочки. Захворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.

       Трихофітія волосистої частини голови. Джерело зараження — хвора на трихофітію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через предмети особистої гігієни. Захворювання частіше спостерігається в дітей шкільного віку.

Вогнища мають нечіткі, розпливчасті межі, слабко виражене запалення на поверхні і лущення у вигляді сріблястих лусочок. Волосся у вогнищах ураженне частково обламане на висоті 1-2 мм над поверхнею шкіри.

 

       Профілактика грибкових зхворювань.

Профілактика   грибкових   захворювань  буває первинною  і вторинною. Первинна  профілактика  направлена на попередження розвитку  грибкового   захворювання  у  тих, хто ще не мав його. Вторинна  профілактика  повинна захистити тих, хто вже хворів і вилікувався від грибка шкіри або нігтів.

        Методи профілактики бувають різними: це уникання контакту з вогнищами інфекції (хворі люди та тварини; дотримання особистої гігієни, догляд за нігтями і шкірою стоп та кистей, дезинфекція, профілактичне використання протигрибкових препаратів, регулярно міняйте шкарпетки, панчохи, колготки (перевагу віддавайте виробам з бавовни), не користуйтеся чужим взуттям або чужими речами (рушником, засобами для педикюру і манікюру).

          1.2.Інфекційні хвороби.

Сибірська виразка (anthrax) — зоонозна інфекційна хвороба, що викликається Bacillus anthracis, характеризується важкою інтоксикацією, ураженням шкіри і лімфатичної системи.

Епідеміологія. Сибірська виразка поширена повсюдно. Сприйнятливість людей є загальною, але хвора людина незаразлива для тих, що оточують: як і при інших зоонозах, вона представляється біологічною безвихіддю для цієї інфекції. Рівень захворюваності серед людей залежить від розповсюдження епідемій серед тварин, особливо серед домашніх тварин. Джерело інфекції — хворі тварини. Шляхи передачі інфекції різні: контактно-побутовий (при догляді за тваринами, знятті шкури, приготуванні виробів з шкіри і шерсті хворих тварин), аерогенний (при вдиханні пилу, що містить мікроби), харчовий (вживання недостатньо термічно обробленого м'яса хворих тварин) і трансмісивний (при вкусах гедзями, мухами, жигалками).

Патогенез. Вхідними воротами для збудника є шкіра, рідше слизисті оболонки дихальних шляхів, травного тракту. Основним патогенетичним

чинником служить екзотоксин, компоненти якого викликають набряк, некроз тканин і інші пошкодження.

Клінічна картина. При шкірній формі на місці впровадження збудника розвивається сибиреязвенный карбункул — вогнище геморагічно-некротичного запалення глибоких шарів шкіри з утворенням буро-чорної кірки .

Лікування. Призначають антибіотики: пеніциліни, тетрацикліни, левоміцетин, рифампицин.

Профілактика. Неспецифічна профілактика грунтується на комплексі ветеринарно-санітарних заходів: виявляють і ліквідовують осередки інфекції. Специфічна профілактика полягає в застосуванні живої сибіровиразкової вакцини СТІ, запропонованою H.H. Гинсбургом і А. Л. Тамаріним. Вакцина є споровою культурою бескапсульного варіанту сибіровиразкових бацил. Вакцина застосовується за епідемічними свідченнями; щеплять працівників тваринництва в населених пунктах, неблагополучних по сибірській виразці.

Правець (tetanus) — важка ранева інфекція, викликається Clostridium tetani, що характеризується ураженням нервової системи, нападами тонічних і клонічних судом. збудник правця відкритий в 1884 р. Е. Николайером і С. Китазато.

Епідеміологія. Правець поширений повсюдно, викликаючи спорадичну захворюваність з високою летальністю. Зараження відбувається при проникненні збудника в організм через дефекти шкіри і слизових оболонок при пораненнях (бойових, виробничих, побутових), опіках, відмороженнях, через операційні рани. При інфікуванні пуповини можливий розвиток правця у новонароджених. Хворий правцем не заразливий для тих, хто його  оточує..

Патогенез. Головним патогенетичним чинником є правцевий токсин, який розповсюджується з місця розмноження збудника (у рані) по кровоносних і лімфатичних судинах, нервових стовбурах, викликаючи ураження нервової системи. Вражаються нервові закінчення синапсів, що секретують медіатори (ацетілхолін і інші речовини), порушується

 

проведення імпульсів  по нервових волокнах. При правці вражається не тільки нервова система: до патологічного процесу залучаються практично всі системи організму.

Клінічна картина. Інкубаційний період складає 6— 14 днів. У хворих спостерігаються спазм жувальних м'язів, утруднене ковтання, напруга м'язів потилиці, спини (тулуб приймає дугоподібне положення — опістотонус), судоми м'язів всього тіла, підвищена чутливість до різних подразників. Захворювання протікає при підвищеній температурі тіла і ясній свідомості.

Імунітет. Після перенесеної хвороби імунітет не виробляється. Від матери, вакцинованої проти правця, новонародженим передається нетривалий пасивний антитоксичний імунітет

Профілактика. Надійним способом захисту від правця є специфічна профілактика, яка полягає в проведенні планової профілактичної і екстреної імунізації. Екстрена активна імунізація здійснюється у прищеплених дітей і дорослих при травмах, опіках і відмороженнях, укусах тварин, позалікарняних абортах введенням 0,5 мл правцевого анатоксина; неприщепленим вводять 1 мл правцевого анатоксина і 250 МЕ людського імуноглобуліну. За відсутності останнього вводять після попередньої внутрішньошкірної проби протиправцеву гетеро- логічну сироватку в дозі 3000 МЕ.

Сифіліс — інфекційне венеричне захворювання, викликане Treponema pallidum, що характеризується ураженням шкіри, внутрішніх органів, кісток, нервової системи. Розрізняють набутий і природжений сифіліс.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хвора людина. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, рідко — через предмети домашнього ужитку (стакани, зубні щітки, цигарки і ін.), забруднені відокремлюваним від хворого; можливе зараження через поцілунки, молоко годуючої матери (побутовий сифіліс), не виключені випадки зараження при переливанні крові від донорів, хворих сифілісом.

 

Патогенез і клінічна картина. Збудник сифілісу проникає в організм через шкіру або слизисту оболонку, розповсюджується по органах і тканинах, викликаючи їх ураження. Інкубаційний період триває в середньому 3—4 нед. Після інкубаційного періоді сифіліс протікає циклічно у вигляді первинного, вторинного і третинного періодів. У місці впровадження збудника (на статевих органах, губі і так далі) з'являється первинна поразка — твердий шанкр — різко відмежоване ущільнення з виразкою на поверхні. Вторинний період сифілісу триває 3—4 року, характеризується висипом, порушенням загального стану організму. Третинний період характеризується ураженням шкіри, слизистих оболонок, внутрішніх органів, кісток, нервової системи: з'являються утворення, схильні до розпаду, виразки.

 

Рис.2 Збудник сифілісу.

 

Імунітет. Природженого імунітету до сифілісу не існує. При сифілісі розвивається нестерильний імунітет; після лікування імунітет не зберігається, тому можливі повторні захворювання.

Профілактика. Специфічна профілактика відсутня. Неспецифічна профілактика полягає в дотриманні правил гігієни, а також в проведенні комплексу санітарно-гігієнічних заходів суспільного характеру: облік хворих сифілісом, госпіталізація всіх хворих заразливими формами, залучення до обстеження всіх членів сім'ї хворого, систематичне обстеження груп риску, виховання населення .

Піодермія.

         Збудник — грампози-тивна паличка, представник нормальної мікрофлори шкіри людини. За сприятливих умов набуває патогенних властивостей і спричиняє поверхневу інфекцію шкіри, паразитує тільки у роговому шарі епідермісу. Хвороба не заразна.

Виникають незапальні плями, схильні до злиття і утворення  великих вогнищ із чіткими, іноді  фестончастими або дугоподібними  обрисами. На поверхні плям висівкоподібне лущення, колір — світло-коричневий або цеглясто-червоний. При зворотному розвитку центр плям блідне або виникає бура пігментація. В міжпальцевих складках ступень — ерозії, оточені відшарованим епідермісом у вигляді комірця. Хвороба не спричиняє суб' єктивних відчуттів, рідко незначний свербіж. В умовах посиленого потіння і механічного тертя в ділянках ураження з' являються еритема, набряк, печіння і відчуття сверблячки (дерматит), що маскує первинині прояви основної хвороби.

Профілактика спрямована на зменшення пітливості. Застосовують дитячу присипку, гальманін, протирання борно-саліциловим спиртом тощо.

Фурункульоз — це множинні фурункули на обмежених ділянках (локалізований фурункульоз) або на різних ділянках тіла (дисемінова-ний фурункульоз). Розрізняють також гострий і хронічний рецидивний фурункульоз. Розвитку фурункульозу сприяє сенсибілізація до стафілококів, зниження імунологічної реактивності організму, цукровий діабет, наявність хронічних вогнищ інфекції та сверблячих дерматозів.

Профілактика. Зміцнення організму, повноцінне харчування, своєчасне лікування фолікулітів, дотримання гігієнічного режиму, використання антисептичного мила, санація носіїв стафілококів.

Еритразма.

Етіологічні чинники  — стафілококи (частіше) і стрептококи. Ці мікроорганізми є на шкірі здорових людей (8-10 % з них патогенні), а у людей, які перехворіли цими хворобами, їх виявляють у 90 % випадків. Вирішальну роль у розвитку гноячкових хвороб шкіри має зниження місцевої і загальної антибакте-рійної резистентності організму. Сприяти розвитку цих хвороб можуть екзогенні (переохолодження, перегрівання із посиленим потінням і мацерацією, забруднення шкіри, мікротравми, тривале вживання великих доз цитостатиків, кортикостероїдів, які пригнічують імунологічну реактивність організму та інші) та ендогенні чинники (цукровий діабет, зниження імунологічної реактивності різного генезу, гіповітамінози тощо). Розрізняють первинні піодермії, які розвиваються на незміненій шкірі, і вторинні, які ускладнюють перебіг переважно сверблячих дерматозів (короста, екзема та інші) внаслідок частих розчухів, що створюють вхідні ворота для інфекції. Загальновизнаної класифікації цих хвороб немає.