Мікрофлора шкіри людини. Профілактика захворювань

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

з дисциплін

«Основи біохімічних  та мікробіологічних технологій»

На тему:

 

«Мікрофлора шкіри людини. Профілактика захворювань»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Тема: «Мікрофлора шкіри людини. Профілактика захворювань», 21 сторінок, 2 рисунки, 4 літературні джерела.

Об’єкт дослідження: Мікрорганізми, збудники хвороб шкіри

Мета роботи: Визначити нормальну та патологічну мікрофлори шкіри, вивчити збудників хвороб, проаналізувати профілактику захворювань

Метод дослідження: аналітичне опрацювання інформаційних джерел.

Зміст: Розглянуто функції шкіри, нормальну мікрофлору людини, основні мікроорганізми, які складають мікрофлору шкіри, ознайомлення з основними шкіряними захворюваннями..

Актуальність теми: тема є актуальною сьогодні, оскільки існує велика кількість захворювань шкіри людини. Необхідно знати причини таких захворювань, їх збудників, умови в яких хвороба може найкраще прогресувати.

Ключові слова: мікрофлора, збудники, . захворювання, профілактика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..….5.

Розділ. 1…………………………………………………………………...6

1.1. Нормальна мікрофлора  людини………………………………….…6

1.2. Роль шкіри в захисті оргагнізму від зовнішнього середовища…..6

1.3. Власна мікрофлора шкіри……………………………………………8

1.4. Патогенні мікрооранізми…………………………………………….10

        Розділ 2. ……………………………………..………………………….….13

        1.1. Грибкові захворювання та їх профілактика…………………………13

1.2. Інфекційні захворювання…………………………………….………15.

Висновок……………………………………………………………….......21

Список використаної літератури………………………………………….22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Тема даної роботи – «Мікрофлора шкіри людини. Профілактика захворювань». Обрана мною тема є актуальною сьогодні, оскільки існує велика кількість захворювань шкіри людини. Необхідно знати причини таких захворювань, їх збудників, умови в яких хвороба може найкраще прогресувати. Знаючи ці аспекти можна буде проводити відповідну профілактику та своєчасне виявлення захворювань щоб зберегти природні захисні функції шкіри.

Метою роботи є вивчити  резистентну та тимчасову мікрофлори шкіри людини, визначити які мікроорганізми є патогенними, а які представниками нормальної мікрофлори. Описати захворювання шкіри, їх збудників та профілактику.

Під час виконання  курсової роботи було використано метод  аналітичного опрацювання літератури.

Шкіра виконує роль захисного  бар’єру між організмом людини та навколишнім середовищем. Кількість мікроорганізмів, ікі її аселяють дуже значна. Ці мікроорганізми не викликають захворювань, якщо шкіра не пошкоджена. Вони захищають її, пригнічуючи розвиток патогенних бактерій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.

1.1. Нормальна мікрофлора  людини.

Нормальна мікрофлора тіла здорової людини (еумікробіоз) - сукупність мікробіоценозів усіх її біотопів, які при нормальних обставинах не викликають захворювань. Вона сформувалась у процесі еволюції. Найбільш чисельні мікробіоценози утворились на шкірі, в ротовій і носовій порожнинах, піхві, товстому кишечнику.

 Кількість мікроорганізмів, які населяють шкіру, досить велика (від 100/см² до 2,5 млн/см²). З поверхні всієї шкіри дорослої людини змивається біля 1,5 млрд бактерій. Живлення мікробів здійснюється за рахунок виділень сальних і потових залоз, відмерлих клітин епітелію і продуктів їх розпаду.

Мікроорганізми розташовуються нерівномірно. Кожна відособлена зона - біотоп має свої особливості як за кількістю, так і видовим складом. Запропоновані навіть спеціальні карти мікрофлори шкіри. Основні місця проживання бактерій - роговий шар, протоки сальних і потових залоз та волосяні мішечки.

У здорових людей мікрофлора шкіри не викликає будь-яких хвороботворних процесів. Навпаки, вона оберігає шкіру від проникнення "чужаків-мікробів". І тільки при імунодефіцітах, порушеннях санітарно-гігієнічного режиму, постійних подразненнях шкіри шкідливими речовинами (лаки, фарби, масла тощо) можуть виникати досить важкі ураження цього органа.

          Кількість і видовий склад мікрофлори залежить від віку, статі, клімату, режиму харчування, мікробіоценозів навколишнього середовища, індивідуальних санітарно-гігієнічних навичок тощо.

            1.2. Роль шкіри в захисті оргагнізму від зовнішнього середовища.

           Шкіра людини  є багатофункціональним і найбільш досконалим в природі органом, який покриває організм людини і є межею, що відокремлює його від зовнішнього середовища.

Оскільки організм людини – це єдина система, то і стан кожного органу впливає один на одного. Шкіра вважається найбільшим органом людини. Вона виконує, перш за все, бар’єрну функцію на шляху проникнення бактерій, грибів, вірусів, її роль в ініціації імунної відповіді безперечна. Висока міграційна здатність імунокомпонентних клітин забезпечує стійкий зв'язок шкіри з центральними органами імуногенезу.

Захворювання шкіри  найчастіше виникають внаслідок  хронічних запальних процесів в органах шлунково-кишкового тракту,а також при захворюваннях сечостатевої системи, легень, нирок і при захворюваннях, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами. При  подряпинах, травмах та інших пошкодженнях шкіри можуть виникати гнійні захворювання викликані умовно-патогеними мікроорганізмами. До цих захворювань належать: фурункульоз, імпетиго, піодермія та інші. Надлишковий розвиток пропіоновокислих бактерій на шкірі може привести до появи акне – юнацьких вугрів, а надмірний розвиток грибкової флори є наслідком зниження захисної функції імунної системи, безконтрольного застосування антибіотиків, затяжного впливу стресових факторів, що веде до виникниня мікозів шкіри, ураження волосся та нігтів.

Лікування шкірних захворювань  у теперішній час є одним з  найважливіших завдань сучасної медицини. Особливу проблему створюють недостатньо розроблені методи лабораторної діагностики по виявленню збудників цих захворювань, оскільки мікроорганізми часто викликають  патологічні ураження шкіри  в асоціаціях, що ускладнює встановлення етіологічної ролі мікробних агентів.

З епідеміологічної точки зору важливими біотопами є шкіра обличчя, пахвинних ямок, промежини, місця операційних розрізів. До останнього часу зовсім не вивчено мікрофлору шкіри молочних залоз породіль. При дослідженні цього біотопу встановлено надзвичайно густе заселення бактеріями соска й ареоли (у окремих жінок До 5-7 млн/см²), які є найбільш "гарячими точками" обміну мікрофлорою матері й дитини. При обсіменінні цих зон патогенними й умовно- патогенними бактеріями можуть виникати небезпечні гнійно-септичні захворювання породіль і новонароджених.

Визначення мікрофлори шкіри має велике практичне значення. Досліджують кількісний і якісний склад мікроорганізмів у хворих перед операціями, в динаміці лікування антибіотиками й гормональними препаратами. Часто обстежують мікрофлору шкіри рук медичного персоналу лікарень, дитячих закладів, працівників підприємств громадського харчування. Мікрофлору шкіри поділяють на власну (постійну) і заносну.

          1.3. Власна мікрофлора шкіри.

   Найбільш характерними постійними мікробами шкіри є коринебактерії, пропіонібактерії, стафілококи, мікрококи, сарцини, актиноміцети, плісеневі й недосконалі гриби, мікобактерії. У окремих індивідуумів виявляють стрептококи, дріжджеподібні гриби Candida, спори аеробних бактерій та анаеробних клостридій, 5-10 % людей є носіями на шкірі S. aureus.

    Коринебактерії (Corynebacterium ) - грампозитивні паличкоподібні бактерії.Вперше описані німецьким мікробіологом Едвіном Клебсом. Крупні (1-8 х 0,3-0,8 мкм) прямі, злегка зігнуті поліморфні паличкоподібні бактерії. На полюсах клітин локалізуються метахроматичні зерна волютина (зерна Бабеша- Ернста), надаючи клітинам характерну форму «булави». Зерна волютину забарвлюються метиленовим синім або. На мікропрепаратах розташовуються одиночно або внаслідок особливостей ділення клітин розташовуються у у формі латинської літери V або Y. Спор і капсул не утворюють. Факультативний анаероб.

Стафілококи (Staphylococcus aureus) мають сферичну форму, діаметром 0,8—1,0 (0,5—1,5) мкм, розташовуються у вигляді неправильних безсистемних скупчень . У мазках із культури і гною утворюються короткі ланцюжки, іноді представлені парними й одиночними коками. Стафілококи не мають джгутиків, не продукують спор, деякі штами утворюють капсулу, грампозитивні.

Культивування. Стафілококи — факультативні анаероби.

Стафілококи синтезують понад 25 білків, токсинів і ферментів.

Характеризуються порівняно високою стійкістю. У висушеному стані вони зберігаються понад 6 місяців, у пилу — 50—100 діб. Повторне заморожування і розморожування не вбиває стафілококів. Вони витримують діяння прямого сонячного випромінювання протягом багатьох годин, нагрівання при температурі 70 °С — понад 1 год. При температурі 80 °С вони гинуть через 10—60 хв, при 100 °С — миттєво; 50 % розчин фенолу вбиває стафілококи протягом 15—30 хв. Стафілококи дуже чутливі до деяких анілінових барвників, особливо до брильянтового зеленого, який успішно застосовують при лікуванні поверхневих гнійних уражень шкіри. Стафілококи мають високу резистентність до антибактеріальних препаратів; 70—80 % із них стійкі одночасно проти 4—5 речовин. У них виявлено перехресну резистентність до антибіотиків групи макролідів .

Рис. 1. Staphylococcus epidermidis – представник нормальної мікрофлори шкіри.

Мікрококи (Microccocus) – ряд бактерій кулепобібної форми розиірами 1-2мкм, розмножуються діленням в 2- 3 лощинах, нерухомі, не утворюють спор, грамнегативні. Розташовуються поодиноко або скупченнями неправильної форми. Зустрічаються види, які викликають гнійні захворювання. (наприклад M, Pyogenes).

Актиноміцети (грец. actis — промінь, myces — гриб) — одноклітинні грампозитивні мікроорганізми, що входять до родини Actinomycetaceae.До патогенних актиноміцетів належать А. bovis, виявлений у 1877 р. К. Гар- цом, і А. israilii, виділений у 1891 р. І. Ізраїлем від хворих на актиномікоз.

Морфологія. У нитках міцеліює зерна хроматину.

Розмножуються актиноміцети проростанням спор, прикріплених на спороносцях, простим діленням , перешнуруванням і брунькуванням.

Багато видів актиноміцетів мають властивість виробляти антибіотики.

Культивування. Актиноміцети — факультативні анаероби. Вони кислотостійкі, у свіжих культурах утворюють зернистість. На густих середовищах одні види ростуть з утворенням твердих гладеньких колоній, інші мають складчасті горбкуваті кірковидні, бархатисті, пухнасті або борошнисті колонії, які зростаються з середовищем і з трудом знімаються петлею; вони можуть бути безбарвними або пігментованими (сині, фіолетові, червоні, жовті, оранжеві, зелені і т. д.).

Резистентність. Актиноміцети — дуже стійкі мікроорганізми. Вони витримують температуру 60 °С протягом 1 год, довго зберігаються у висушеному стані. Особливо резистентні спори.

Мікобактерії. До роду Mycobacterium родини належать бактерії, що характеризуються здатністю до розгалуження, кислото-, спирто- і лугостійкістю, і низка кислотостійких сапрофітів, виявлених в організмі людини, холоднокровних, а також на різних злаках, у грунті, гною, молоці, маслі та ін. Не утворюють спор і капсул, зазвичай грампозитивні.

Культивування. Мікобактерії переважно аероби, оптимальна температура їх росту 37, крайні температурні границі 24—42 °С, реакція середовища майже нейтральна (pH 6,4—7,0).

M. Smegmatis – представник нормальної мікрофлори.

 1.4. Патогенні мікроорганізми.

Рикетсії.

 R. prowazekii - дуже дрібні (0,2-0,3 х 0,5-1 мкм) Гр(-) нерухомі мікроорганізми, які не утворюють спор і капсул. Найчастіше мають гантелеподібну форму, хоч можуть нагадувати коки і короткі палички. Добре забарвлюються основним фуксином, за Романовським-Гімзою, серебрінням за методом Морозова. Їх морфологія подібна до будови грамнегативних бактерій. Розмножуються поперечним бінарним поділом, період генерації при оптимальних умовах - біля 12 год. Збудник епідемічного висипного тифу є типовим внутрішньоклітинним паразитом, розвивається в цитоплазмі клітин .

       З Актиноміцетів патогенними є Actinomyces bovis і A. Israelii, викликають захорювання актиномікози .

S. minor роду Spirillum родини Spirillaceae – збудник захворювання Содоку.

Трепонеми сифілісу - тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм і шириною 0,1-0,2 мкм. Вони мають 8-14 рівномірних завитків, тришарову зовнішню мембрану. У середині цитоплазми розшаровані нуклеоїд, мезосоми, рибосоми, фібрили і базальні тіла, видимі лише під електронним мікроскопом. Розмножуються шляхом поперечного поділу. Можуть утворювати шароподібні цистоподібні форми, покриті міцною муциноподібною оболонкою, і L-форми. Погано фарбуються аніліновими барвниками, тому називаються блідими трепонемами, Гр(-). При забарвленні за Романовським-Гімзою набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворюють, джгутиків не мають, але активно рухливі. Для трепонем властиві поступальні, обертові, згинальні й хвилеподібні рухи.

Збудник сибірської виразки В. anthracis виділений Р. Кохом в 1876 р.

Таксономія, морфологія, культивування. Збудник відноситься до відділу Firmicutes. Це крупна, грампозитивна, нерухома паличкоподібна бактерія довжиною 6—10 мкм, має центральну спору (мал. 13.1); у організмі людини і тварини, а також на спеціальних живильних середовищах утворює капсулу.