Дитячий травматизм та його профілактика

 Консультація для вихователів.

Дитячий травматизм у всіх країнах стає предметом особливої ​​заклопотаності широкого кола осіб і працівників різних спеціальностей. В даний час від травм і нещасних випадків помирає у багато разів більше дітей, ніж від дитячих інфекційних захворювань. У виникненні пошкоджень істотне значення мають анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей, їх фізичний і розумовий розвиток, недостатність життєвих навичок, підвищена допитливість і т. п.

При аналізі дитячого травматизму  враховують, що кожна вікова група  має свої особливості. Необхідно  навчати дітей правильної поведінки  вдома, на вулиці, у громадських місцях, при заняттях спортом.

Виділяють такі види дитячого травматизму:

1) побутовий;

2) вуличний (пов'язаний з транспортом, нетранспортних),

3) шкільний;

4) спортивний;

5) інший.

До дитячого побутового травматизму  відносять травми, що виникають в  домашній обстановці, у дворі, у дитячих  дошкільних установах. Найбільш важкими  з них є опіки (переважно у дітей грудного віку) і переломи. Досить часто у дітей від 1 до 3 років зустрічаються ушкодження зв'язкового апарату ліктьового суглоба як наслідок різкого потягування дитину за руку. Серед причин виділяють удари (30-35%), травми при падінні (22-20%), пошкодження гострими предметами (18-20%), термічний вплив (15-17%). Травми пояснюються переважно недостатнім наглядом за дітьми.

З різноманіття причин дитячого побутового травматизму можна виділити наступні:

-         неправильний догляд і недостатній нагляд за дитиною;

-         відсутність порядку в змісті будинкового господарства (незакриті виходи на дахи, незахищені поруччя сходових прорізів, відкриті люки підвалів, колодязів, неогороджені траншеї при земляних роботах, відсутність огороджень ремонтованих будинків, недбале зберігання матеріалів на будівництвах тощо);

-         недолік спеціальних меблів та огорож у квартирах, ігрових майданчиків, незаймистий одягу;

-         дефекти виховання вдома і в школі, відсутність навичок правильної поведінки в місцях загального користування та інше.

Через велику скупченість, повсякчасного  переміщення дітей, під час зарядки, виходу і повернення з прогулянки, на прогулянці, занять з фізкультури, музичних тощо, коли дитяча енергія вихлюпується - травми неминучі. Профілактикою дитячого травматизму сьогодні стурбований весь світ.

Більшість травм належить до невиробничих. Найбільшу тривогу  викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на дорогах". Жертвами цього виду травматизму  щорічно стають мільйони людей, четверть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, статистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна  з певністю сказати, що кількість  жертв цього виду травматизму  набагато більша, ніж повідомляється офіційно. 

 

Профілактика дитячого травматизму  

 

Виявляється, трагічні випадковості, які відбуваються з нашими дітьми, зовсім не так випадкові, як здається. Кожна ситуація - безглузда і неймовірна, з нашої точки зору, відома лікарям-травматологам. Їх досвід - десятки випадків на день. У міські травмпункти щорічно звертається десятки тисяч дітей, що потрапили в біду. Але за кожною окремою трагедією - лякаюча закономірність: вина дорослих за скалічене здоров'я, а часом і обірвану життя їх власної дитини.

Всі дитячі травми поділяються  лікарями на сім категорій:

-         побутова;

-         вулична;

-         шкільна, дит/саудівська;

-         автодорожня;

-         спортивна;

-         і так звана інша (кримінальна і т.д.).

Всього ж характерних сюжетів не більше півтори сотні. На дорогах, наприклад, небезпечними є 17 точно відомих ситуацій. З гойдалками пов'язані чотири, з опіками - всього три.

Якби батьки знали їх, наскільки менше горя і трагедій переживали сім'ї!

У дошкільному віці маса травм під час гри або бійки - і в садочку, і на вулиці. Ігри дітей стали неймовірно агресивними, а бійки запеклими. Прутики в жартівливих дуелях замінилися обрізками сталевої арматури, а неминучі хлоп'ячі сутички переросли в побиття ногами, екіпірованими важкими кросівками.

Де дитині можна безпечно і навіть корисно виплеснути свою енергію, зняти стрес?

У хорошій спортивній секції престижного виду спорту: в обладнаному  приміщенні, під наглядом професійного інструктора з медичною підготовкою, у спеціальній захисній формі. На це в сімейномубюджеті, як правило, не знаходиться коштів. А зайнятися з дитиною чимось вдома або влаштувати спільну велосипедну прогулянку, похід - після робочого дня "немає сил" (навіть у безробітних). І ми, сівши перед телевізором, полегшено випроваджує дитини "на вулицю". На гаражі, будови, звалища, пустирі. Ускладнюється вина батьків ще й тим, що більшість нещасть навіть там - у небезпечних зонах дитячих ігор - відбувається в темний час доби: хвиля звернень до травмпунктів припадає саме на 9-10 вечора. Згущується темрява, втома дитини, а від неї - погана координація і погіршення зору, які призводять до травм.

Але хіба 9-10 годин вечора - нормальний час для самостійних  дитячих прогулянок?

"Не вчіть нас жити", - огризаються на подібні зауваження  батьки, що не підозрюють, що в  цей час діти повинні давно  лежати в ліжках.

Хто винен у цих трагедіях - непосидючі, допитливі, активні діти?

Ні, звичайно, дорослі - ті, хто  не бачили, не передбачили, не подумали про небезпеку, не навчилиобережності дитини, який повинен у своєму віці і рухатися, і пустувати, і ризикувати. Але це має бути розумний ризик. Заборонити дитині пізнавати світ неможливо. І нехай, якщо хоче, лізе на дерево, але ви при цьому повинні перевірити і підстрахувати - адже сук може виявитися занадто тонким або сухим, або гнилим. Нехай ганяє на велосипеді - ваша справа, вибрати місце, де ковбаня не стане причиною падіння, і обладнати дитячий велосипед, щоб гостра незачехленная рукоятка керма не завдала йому важку грудну травму. Профілактикою дитячого травматизму сьогодні стурбований весь світ. Все більш жорстокий прогрес призводить до того, що за останні роки збільшується кількість важких ушкоджень, ускладнених шоком, крововтратою, грубими порушеннями життєво важливих функцій. Адже машини стали швидше, електротехніка поширеніший, будинки вище, скла і бетону більше, часом менше. А спритності, швидкості, спритності, гнучкості у наших дітей не залишилося зовсім. Ось чому в більшості країн проблемою дитячого травматизму стурбовані не тільки лікарі, а й інженери, юристи, педагоги і політики.

Для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні  заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.

Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними  умовами його профілактики є ретельна організація на виробництвах заходів  з техніки безпеки та суворий  контроль за їх виконанням усіма працівниками.

Дорожньо-транспортний травматизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне-регулюючими установами, так і конструкторів машин, а також водіїв та пішоходів. Благоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з безпечним кермом, обов'язкове користування прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення кваліфікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортного травматизму. Введення лише прив'язних поясів безпеки в машинах сприяло значному зменшенню кількості загиблих на місці катастрофи.

Побутовий травматизм можна зменшити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комунальних послуг, збільшення кількості і доступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побутових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

У профілактиці вуличного  травматизму головними напрямками є благоустрій вулиць (своєчасний ремонт їх покриття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

Профілактика спортивного  травматизму зводиться до удосконалення організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, контролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею передбачені добре налагоджена робота, медичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, дошкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім'ї.