Вентиляція. Кондиціонування повітря. Методи розрахунку вентиляції

 

При зношуванні або корозії, що досягли 40% та більше від початкового діаметра дротів, а також при виявленні  обірваного жмута канат повинен бути забракований.

Вантажні гакиусіх стрілових кранів, а також кранів, що переміщують вантаж у контейнерах, цебрах та іншій тарі, що навішується на гак за допомогою скоби, напівавтоматичного та автоматичного стропа або інших жорстких елементів, обладнуються запобіжним пристроєм для замикання, що відвертає самовільне випадання знімного вантажозахоплюючого пристосування. Вантажні гаки повинні мати запобіжні пристрої також і в тому випадку, коли спущений вантаж може перебувати у нестійкому положенні. При цьому гаки для стропів потрібно виконувати таким чином, щоб було виключене самовільне розчеплення гака із вантажем, або обладнати гак пристроєм для замикання зіву.

На вантажних гаках вказуються номер гака за стандартом, назва  заводу-постачальника та рік виготовлення. На петлях вказується вантажопідйомність і наноситься клеймо відділу контролю. Зношення гака у зіві не повинно перевищувати 10% початкові висоти перерізу.

Гаки спеціального призначення  постачаються з паспортом із зазначенням  номера, вантажопідйомності та матеріалу, з якого вони виготовлені.

Знімні пристрої для захоплення вантажу(стропи, ланцюги, траверси тощо), а також тара для транспортування вантажів (ковші, контейнери, цебри), після виготовлення підлягають технічному нагляду на заводі-виробнику. Стропи для вантажів масою до 1 т, як правило, виготовляють із тросів діаметром 11-15 мм.

При технічному огляді знімні пристосування  для захоплювання вантажу піддаються огляду та випробуванню навантаженням, що в 1,25 раза перевищує їх номінальну вантажопідйомність. Стропи, що не мають на кінцях гаків, випробовують навантаженням, яке вдвічі перевищує номінальну вантажопідйомність. Випробування усіх знімних пристроїв для захоплення вантажу виконується з витримуванням під навантаженням протягом 10 хв. Тара підлягає технічному огляду. Випробовувати її вантажем необов'язково.

У процесі експлуатації знімні пристрої для захоплювання вантажу і тара періодично оглядаються особою, на яку покладено обов'язки щодо їх обслуговування, у строки, встановлені  адміністрацією підприємства (будівництва), але не рідше ніж через кожні шість місяців (траверси), через один місяць (кліщі та інші пристосування для захоплення), через кожні десять днів (стропи за винятком тих, що рідко використовуються і тара). Стропи, що рідко використовуються, оглядають перед видачею їх на роботу. Результати огляду знімних пристроїв для захоплювання вантажу і тари заносять у спеціальний журнал огляду та обліку.

Установлення кранів в місцях їх постійної експлуатації має проводитися за проектом, розробленим спеціалізованою організацією згідно з чинними НД та правилами.

Після установлення до пуску в експлуатацію вантажопідіймальні машини проходять технічний огляд - власником або спеціалізованою організацією і реєстрацію в органах Держнаглядохоронпраці.

Реєстрації підлягають крани всіх типів, крани-екскаватори, що працюють тільки з гаком або електромагнітом, вантажні електричні візки з кабіною керування, які пересуваються надземними рейковими коліями.

Не реєструються в органах Держнаглядохоронпраці  крани з ручним приводом, крани  мостові вантажопідйомністю до 10 т, стрілові та баштові крани вантажопідйомністю до 1 т: стрілові крани з постійним вильотом, неповоротні, непересувні; крани на пересувних комплексах, призначених для виконання ремонтних робіт, електричні талі та лебідки для підіймання вантажів і (або) людей.

Повний технічний огляд вантажопідіймальних  машин включає: огляд їх стану в цілому, металоконструкцій і окремих механізмів, статичні й динамічні випробування.

Статичне випробування проводиться  вантажем, який на 25% перевищує вантажопідйомність крана, і має за мету перевірку  його міцності та стійкості - для стрілових кранів. Вантаж підіймається на висоту 100-200 мм, утримується 10 хв і після цього опускається. При відсутності залишкових деформацій вважається, що кран витримав статичні випробування.

Динамічне випробування проводиться  вантажем, який на 10% перевищує вантажопідйомність машини і має за мету перевірку  дії її механізмів та гальм.

Вантажопідіймальні машини, які  знаходяться в експлуатації, піддаються періодичним технічним оглядам:

• частковим (без статичних і  динамічних випробувань) - не рідше одного разу на 12 місяців;

• повним – не рідше одного разу на 3 роки, за винятком кранів, які рідко використовуються.

Дозвіл на пуск в роботу вантажопідіймальної  машини, яка підлягає реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці, видається інспектором Держнаглядохоронпраці на підставі її технічного огляду, проведеного власником або спеціалізованою організацією. При цьому інспектор проводить контрольну перевірку технічного стану машини, організації її нагляду, обслуговування та експлуатації. Вантажопідіймальні машини, які не підлягають реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці, вводяться в експлуатацію наказом власника.

З метою забезпечення вимог безпеки при експлуатації вантажопідіймальних машин власник (роботодавець) зобов'язаний призначити наказом:

• інженерно-технічного працівника з  нагляду за вантажопідіймальними машинами;

• інженерно-технічного працівника, відповідального за утримання вантажопідіймальних  машин у справному стані;

• інженерно-технічних працівників, відповідальних за безпечне виконання  робіт з переміщення вантажів - у кожному цеху, на будівельному майданчику, у кожній зміні.

Власник повинен укомплектувати необхідний штат машиністів кранів, їх помічників, слюсарів, електромонтерів, стропальників та сигнальників. Кваліфікація перерахованих вище працівників, їх рівень підготовки з питань охорони праці, порядок перевірки знань і переатестації повинні відповідати вимогам правил та іншим чинним нормативам. За відсутністю у роботодавця таких працівників він укладає угоду з сторонньою організацією для забезпечення безпечної експлуатації вантажопідіймальних машин згідно з вимогами правил.

На кожному підприємстві, що експлуатує вантажопідйомне обладнання, повинен бути призначений інженерно-технічний працівник, що несе відповідальність за його справність і безпечну експлуатацію. Призначення цієї особи повинно бути проведене наказом, а його посада, прізвище, ім'я, по батькові і підпис повинні бути зафіксовані в паспорті кожного вантажопідйомного пристрою.

 

4. Задача 1

Визначити показники частоти  і ваги травматизму по підприємству, якщо за звітний період відбулося 7 нещасних випадків на виробництві із втратою працездатності 49 днів, 4 нещасні  випадки відбулися по дорозі на роботу із втратою працездатності 28 днів, 2 нещасні випадки - при виконанні  суспільної роботи із втратою працездатності 14 днів і 8 побутових нещасних випадків із втратою працездатності 72 дня. Указати, які нещасні випадки варто включити у звітність по травматизму. Число працюючих на підприємстві за звітний період 2400 чоловік

.

    Коефіцієнт частоти виробничого травматизму показує кількість травмованих на виробництві, що припадає на 1000 працюючих на підприємстві. Він визначається за формулою

,

де n –  число травмованих на підприємстві за звітний період (як правило, за 1 рік) через нещасні випадки, що пов’язані  з виробництвом і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;

М –  середньоспискова кількість працюючих  на підприємстві за той самий звітний  період.

Коефіцієнт  важкості травматизму показує середню  втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний  період:

,

де D –  сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на 1 добу і більше у зв’язку з  випадками, що закінчилися у звітному періоді.

 

n=28+14=42

М=2400

D=28+14+72=114

 

К_т==17,5

 

К_ч==2,7

5. Задача 40

 Визначити кількість ламп, які забезпечать у заданому приміщенні необхідну освітленість. Коефіцієнти відбиття від підлоги, стін, стелі відповідно 50, 30, 10 %, коефіцієнт нерівномірності 1,1. Вихідні дані наведені в табл. 2. Задачу вирішити по варіанту, номер варіанту вибирається по передостанній цифрі номера залікової книжки.

d, мм	L, м	а, м	b, м	t, м	Ґрунт	Клімат. зона
40	3	3	0,03	0,7	Суглинок	1

 

Керуючись СНіП II-4-79, вибрати джерело світла для заданого приміщення і кількість ламп в одному світильнику.

Потрібно:

1. Вибрати джерело світла і тип світильника;

2. Вибрати  тип лампи, що забезпечує нормовану  освітленість при прийнятій нижче  (в подальших розрахунках) їхній  кількості, аргументувати необхідний  світловий потік однієї лампи;

3. Обґрунтувати норму освітленості  робочих поверхонь у заданому  приміщенні;

4. Залежно від індексу  приміщення та сполучення коефіцієнтів  відбиття визначити коефіцієнт використання світлового потоку;

5. Розрахувати кількість  світильників та кількість ламп в одному світильнику;

6. Вибрати схему розташування  світильників (подати графічно).

Вказівки до розв’язання задачі

Розрахунок  ведуть методом загального рівномірного штучного освітлення за коефіцієнтом використання. Залежно від розмірів і призначення приміщення (а також враховуючи варіативні вихідні дані) намічають принципову конструкцію освітлюваної установки, тип джерел світла в ній та ін.

Використовуючи  додаток 4, визначають необхідний світловий потік однієї лампи Ф _л, що забезпечує нормовану освітленість.

За  СНіП II-4-79 /табл.2/ визначають норму освітленості для заданого приміщення Е_н, лк залежно від його функціонального призначення).

Залежно від геометричних характеристик  приміщення знаходять i – індекс приміщення:

i = S / [h(a+b)].

де S - площа приміщення,м²;

S = a · b,

a - довжина, b - ширина приміщення, м;

h - висота підвіски світильника над освітлюваною поверхнею (не плутати із загальною висотою приміщення), м.

Знаючи  індекс приміщення i та сполучення коефіцієнтів відбиття ρ_стелі; ρ_стін; ρ_{підлоги}, за додатком 5 визначають так званий коефіцієнт використання світлового потоку: η, %.

η = f(і; ρ_стелі; ρ_стін; ρ_{підлоги}),

де ρ_стелі; ρ_стін; ρ_{підлоги} - коефіцієнти відбиття відповідно стелі, стін та підлоги (табл. 5б).

Потім виконують остаточний розрахунок:

n = (Е_н · S · K₃ · Z) / (N  · Ф_л · η),

де n - кількість світильників, шт. При розрахунку слід вважати, що n (та N) – неодмінно ціле число (неможливо зробити якусь дрібну частину лампи чи світильника);

N - кількість ламп в одному світильнику, шт. Світильники з лампами розжарювання можуть мати довільне число ламп. Люмінесцентне освітлення в приміщеннях з постійним перебуванням людей для боротьби з явищем пульсації світлового потоку вимагає число ламп в одному світильнику, кратне 2, тобто N=2, N=4, N=6 тощо. У приміщеннях з постійним перебуванням людей категорично забороняється застосовувати однолампові люмінесцентні світильники, які живляться від змінного струму і не мають спеціальних засобів боротьби з пульсацією;

Ф _л- світловий потік однієї лампи, лм (беруть з технічних характеристик ламп);

Е_н – нормована освітленість за СНіП II-4-79 /табл.2/ (див. вище), лк;

K₃ - коефіцієнт запасу, що враховує старіння, запилення світильників: (див. додаток 6);

Z - коефіцієнт рівномірності: для ламп розжарювання Z = 1,15, для люмінесцентних (газорозрядних) – Z = 1,1;

S - площа приміщення,м²;

η – коефіцієнт використання визначають за таблицями. У вищезгадану формулу підставляють у частках одиниці (а не у відсотках).

Таким чином, на підставі розрахунку визначають необхідну кількість ламп (N); обирають місця розташування світильників і їхню кількість n, що показують на графічній схемі (де зображують розстановку світлових приладів на стелі).

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

 

 

1. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. пос. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. – 496 с.
2. Ткачук К.Н., Халмовський М.О., Зацарний В.В. та ін. Основи охорони праці. – К.: Основа, 2006. – 448 с.
3. Денисенко Г.Ф. Охрана труда. – М.:. Высш. шк., – 1995. – 320 с.
4. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2002. – 320 с.
5. Князевский Б.А., Долин П.А., Марусова Т.П. и др. Охрана труда / Под ред. Б.А. Князевского. – М.: Высшая школа, – 1982. – 312 с.
6. Кобевник В.Ф. Охрана труда. – К.: Высш. шк., – 1990. – 286 с.
7. Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. Основи охорони праці. – К.: Основа, – 2000. – 416 с.
8. Охрана труда в машиностроении / Под ред. Юдина Е.Я., Белова С.В. – М.: Машиностроение, – 1986. – 430 с.
9. Энциклопедия по безопасности и гигиене труда: Перев. с англ. / Под ред. Бирюкова А.П. – М.: Профиздат, Т. 1. – 1985. – 694 с.
10. Трахтенберг І.М., Коршун М.М., Чебанова О.В. Гігієна праці та виробнича санітарія. – К.: Основа, – 1997. – 464 с.
11. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень. – К.: МОЗ України, 1999. – 19 с. Увед. 01.01.2000.
12. ГОСТ 12.1.005.88. ССБТ. Воздух рабочей зоны. Общие санитарно-гигиенические требования.
13. Голубков Б.Н., Пятачков Б.И., Романова Т.М. Кондиционирование воздуха, отопление и вентиляция. – М.: Энергоиздат, – 1982. – 232 с.
14. Справочная книга по светотехнике. / Под ред. Айзенберга Ю.Б. – М.: Энергоатомиздат, – 1983. – 472 с.