Наукові основи естетичного та екологічного виховання

Лекція

Тема. Наукові основи естетичного та екологічного виховання

 

План

1. Поняття естетичного виховання
2. Завдання естетичного виховання
3. Джерела естетичного виховання
4. Сутність екологічного виховання
5. Завдання екологічного виховання
6. Методи екологічного виховання
7. Умови ефективного екологічного виховання

Література:

 

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2003,-576с.
2. Галузинський В.М., Євтух М.Г. Педагогіка: теорія та історія – К.: Вища школа, 1995. – 237с.
3. Кузьминський А.И., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – Знання, 2008. -288с.
4. Кукушин В.С. Педагогические технологии. – М.: ИКЦ МарТ, Ростов н/д 2006.-336с.
5. Подласый И.П. Педагогика: Учебник. – М.: Высшее образование, 2006.- 540с.
6. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2006.-560с.
7. Харламов И.Ф. Педагогика, Учебное пособие – 4-є узд., перераб. и доп. – М.: Гардарики, 2004. – 520с.

 

 

 

 

 

Естетичне виховання учнів

Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються:

• естетична свідомість
• естетична поведінка учнів.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах. Формується вона на основі естетичної практики упродовж історичного розвитку суспільства. Важливими її елементами є естетичні почуття – особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва;

Естетичний смак – здатність людини привільно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного;

Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Саме вони обумовлюють естетику поведінки особистості – ознаки прекрасного у вчинках і діях людини (ставлення до праці й до суспільства, в манерах, і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може бути байдужою, вона переживає, відчуваючи. Необхідно щоб учні вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції, тому виховання має створювати сприятливі для формування емоційної сфери учнів умови, адже багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Не менш важливе формування їх здатності повноцінного сприймання творів мистецтва. Для цього учням необхідна елементарна теоретична підготовка. Це має особливе значення при використанні в естетичному виховані музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки, естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи його, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона відповідно оцінює його. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумного виховання, вміння здійснювати мислиннєві операції.

Одночасно з розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності, адже людина повинна не лише милуватися красою природи, пам’ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у учнів естетики поведінки – акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості пов’язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні учнів використовують різні джерела:

1. Твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини, природи, в учня розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, домальовує зображення, бачить за картиною події, образи, характери;
2. Музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;
3. Художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література є важливим засобом розвитку інтелекту учнів;
4. Театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літературу, музику, образотворче мистецтво, танець);
5. Поведінку і діяльність учнів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадський, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;
6. Природу, її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків. Форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій природі;
7. Факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їхніх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість часто є предметом обговорювання з учнями;
8. Оформлення побуту (залучення учнів до створення естетичної обстановки)

Особливим чинником естетичного виховання є природа. Як зауважував В.Сухомлинський, у процесі виховання учні повинні зрозуміти, що природа не може бути тільки об’єктом людського впливу – вона є рівноправним суб’єктом плідної взаємодії. Основою екологічного виховання він вважав розуміння взаємозумовленості всього живого на планеті. Розглядаючи квітку, крильце метелика, пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа – єдине ціле, якому притаманна своя гармонія взаємозв’язків і залежностей. Вона – джерело і суть нашого життя, яке не можна відокремити від людини.

Сповідуючи принцип єдності краси і добра (корінь, джерело доброти – в творенні, творчості, в утвердженні життя і краси. Доброта нерозривно пов’язана з красою), В.Сухомлинський вважав красу гімнастикою душі, здатною випрямляти дух, совість, почуття і переконання. Він був проти того, щоб дитяче ставлення до природи мотивувалося страхом заборони, і намагався вивести учнів на рівень естетичного освоєння навколишнього світу. Його педагогічна стратегія сприяла естетичному мотивуванню почуття екологічної цінності природи в структурі свідомості особистості.

Одним з головних шляхів естетичного виховання є навчальна робота. У багатьох навчальних закладах створено малі академії народних мистецтв, університети народознавства, товариства народних умільців, кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи. Вчитель влаштовує подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавство, людинознавство, мистецтвознавство, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні учнів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На таких уроках учні не лише здобувають теоретичні знання з певних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться  з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики полягає в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне вихоне значення мають естетика праці учнів і продуктів праці, вміння та навички, набуті в процесі, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною є участь учнів у діяльності клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об’єднаннях, музичних ансамблях, оркестрах, театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх закладів, будинках і палацах учнів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні учнів відіграє сім’я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Для забезпечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

• Створення в сім’ї естетично привабливої обстановки;
• Звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та обрядів;
• Широке залучення учнів до гуртків художньої самодіяльності, участі у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування;
• Висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньому вигляді та поведінці;
• Взаємодія школи, сім’ї, позашкільних закладів, закладів культури, засобів масової інформації тощо.

 

 

 

 

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає:

• у формуванні екологічних знань,
• вихованні любові до природи,
• прагненні берегти, примножувати її,
• у формуванні навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання.

Завдяки екологічному вихованні учень на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах “глибинної екології”, яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв’язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід’ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.

Методи екологічного виховання:

• еколого-психологічний тренінг,
• інтегрально-пошукові групові та рольові ігри,
• творча “терапія”,
• “мозковий штурм”,
• імітаційне моделювання спрямоване на актуалізацію особистої причетності,
• емоційної сфери,
• формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. “Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуття радості, і покладе основи любові до рідної природи”.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності, робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов’язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.