Контрольная работа по “Безпека життєдіяльності”

 

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Безпека життєдіяльності”,

питання № 1, 13, 53

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи ЗП-31

Вольвач Альбіна Анатоліївна

Шифр: 105311

Перевірила: доцент Розкошна О. А.

 

 

 

СУМИ – 2014

 

ЗМІСТ

 

1. Аналізатори людини та психологічні чинники небезпеки.

    1.1. Будова і властивості аналізаторів.

    1.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності.

    1.3. Чинники, що стійко підвищують індивідуальну імовірність

  наразитись на небезпеку.

    1.4. Чинники, що тимчасово підвищують індивідуальну імовірність

  наразитись на небезпеку

2. Запобігання побутових травм.

3. Радіація і життєдіяльність  людини.

     3.1. Поняття радіоактивності.

     3.2. Дія радіоактивних випромінювань на людину.

     3.3. Радіаційна безпека.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Аналізатори людини та психологічні чинники небезпеки.

 

1.1.  Будова і властивості аналізаторів.

Під впливом змін умов навколишнього середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодженню та загибелі організму. Зв'язок людини з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою аналізаторів, котрі сприймають та передають інформацію в кору великих півкуль головного мозку.

Аналізатор складається з рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового закінчення. Рецептор перетворює енергію подразника в нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси в кору головного мозку. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, котрі забезпечують нервові зв'язки між різними аналізаторами.

У людини є рецептори, налаштовані на сприйняття електромагнітних коливань (фоторецептори, розташовані в сітківці ока), механічних коливань повітря (фоторецептори вуха), дотику (тактильні рецептори), змін гідростатичного та осмотичного тиску крові (баро- та осморецептори), змін положення тіла відносно вектора гравітації (рецептори вестибулярного апарата) або частин тіла одна відносно іншої та тонусу м'язів (пропріорецептори м'язів та сухожиль). Хеморецептори реагують на вплив хімічних речовин. Терморецептори реагують на зміну температури всередині організму та в навколишньому середовищі. Больові рецептори збуджуються механічними, xiмічними та температурними подразнювачами.

Організм людини має важливі спеціалізовані периферійні утворення — органи чуттів, які забезпечують сприйняття зовнішніх подразнювачів, що діють на організм: зір, слух, нюх, смак, дотик. Існує різниця між органом відчуття та рецептором, на котрий діє подразнювач. Наприклад, око є органом зору, а сітківка — це рецептор, котрий входить до складу органа відчуттів, однак є лише одним з його елементів. Крім того, саме поняття „орган відчуттів" є умовним, оскільки він сам не забезпечує відчуття.

Для того, щоб виникло суб'єктивне відчуття, необхідно, щоб збудження, котре виникло в рецепторах, надійшло від них до центральної нервової системи в спеціальні відділення кори великих півкуль головного мозку. Саме діяльність вищих ділянок мозку зумовлює виникнення суб’єктивних відчуттів. Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Наприклад: людина бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і відходить убік; шум грому, що наближається, змушує людину сховатися, і таких прикладів можна навести безліч. Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів (рис.1.1). Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки все ж таки виступають: зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності.

Зоровий аналізатор.

Зоровий аналізатор має виняткове значення в житті людини та у її відношенні до навколишнього світу. Завдяки зору людина розрізняє форму, розміри, колір предмета, відстань, на якій він знаходиться. Зоровий аналізатор складається з ока, зорового нерва та зорового центру, розташованого в потиличній частині кори головного мозку. Око є складною оптичною системою. Воно має форму кулі з трьома оболонками. Зовнішня товста білкова оболонка називається склерою, а її передня прозора частина – рогівкою. За склерою розташована друга, судинна оболонка.

Світло, яке проникло в око, впливає на фотохімічну речовину елементів сітківки і розкладає її. Продукти розкладу подразнюють нервові  закінчення, які містяться в паличках та колбочках. Імпульси, які при цьому виникають, надходять по волокнах зорового нерва в нервові клітини зорового центру, і ми можемо бачити колір, форму та величину предметів.

Для того, щоб бачити предмети, необхідно чітко розрізняти їх контури. Така здатність ока називається гостротою зору. Гострота зору вимірюється мінімальним кутом (від 0,5 до 10°), при якому дві точки ще сприймаються окремо на відстані 5 м.

Узгоджений рух очей здійснюється за допомогою трьох пар м’язів, які повертають очне яблуко, внаслідок чого осі обох очей завжди скеровані на одну точку фіксації. Око розрізняє сім основних кольорів та близько сотні їх відтінків. Кольорові відчуття викликаються впливом світлових хвиль довжиною 380–780 нм.

Слуховий аналізатор.

Слуховий аналізатор є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. У той час як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора — вухо. Людське вухо здатні сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц.

Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо. Воно поділяється на три відділи: зовнішнє (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Звукові хвилі з навколишнього середовища надходять до зовнішнього слухового проходу і надають коливного руху барабанній перетинці, далі через ланку слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання волокон равлика передаються, розташованим в них, клітинам кортієвого органа. Внаслідок цього виникає нервовий імпульс, котрий передається до відповідного відділу кори великих півкуль головного мозку, де виникає відповідна слухова уява.

Нюховий аналізатор.

Нюх - це здатність сприймати запахи. Ця здатність здійснюється через нюховий аналізатор. Рецептором нюхового аналізатора є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів. Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря.

Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Вони здатні змінювати температуру шкіри, викликати відразу до їжі, підвищувати чутливість нервової системи, викликати пригніченість, дратівливість.

Смаковий аналізатор.

Смак - відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існує чотири елементарних смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого, солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Різні ділянки язика мають різну чутливість до смакових відчуттів. Кінчик язика найбільш чутливий до солодкого, краї язика – до кислого та солоного. Корінь язика найбільш чутливий до гіркого.

 Сприйняття  смакових речовин викликається  хімічними реакціями в місці  контакту речовини та смакового  рецептора. Встановлено, що кожний  рецептор містить високочутливі білкові речовини, які розпадаються під впливом певних смакових речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в центральну нервову систему провідними шляхами. Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10 000 разів вищий, ніж нюхового.

Руховий аналізатор.

Рухові реакції, пов’язані з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі. Всі рухові реакції за характером м’язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, які забезпечують тонус м’язових волокон – тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.

Сила скорочення м’язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті – 450 – 650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н. Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,01 – 8000 см/с. Швидкість рухів руками залежить від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе.

Шкірний аналізатор.

Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. Шкірний аналізатор складається з тактильних, температурних, больових та рухових відчуттів.

Основна роль у відчуттях належить тактильним відчуттям – дотику та тиску. Абсолютний поріг тактильної чутливості характеризується мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, який викликає ледь помітне відчуття дотику. Пороги відчуттів різних частин тіла: кінчики пальців руки – 3 г/мм2; зворотна сторона пальця – 5 г/мм2; живіт – 26 г/мм2; п’ятка – 250 г/мм2. Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.

Температурна чутливість притаманна організмам, які мають постійну температуру тіла, яка забезпечується терморегуляцією. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при визначеному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача). В шкірі людини є два види рецепторів, один з яких реагує на холод, а другий – на тепло. Латентний період температурного відчуття складає приблизно 250 мс.

Больова чутливість виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав  больового впливу та сили цього впливу. Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує на наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним. За місцем виникнення розрізняють два види симптоматичного болю: вісцеральний біль виникає при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів. Цей біль характеризується широкою іррадіацією, коли при ураженні внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла; соматичний біль виникає при патологічних процесах в шкірі, кістках, м’язах. Цей вид болю точно локалізований. Біль є сигналом небезпеки, він спонукає організм до боротьби за самозбереження.

 

Вестибулярний аналізатор.

Вестибулярний аналізатор здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою, так і під час руху. Рецептори, розташовані в присінку (отолітовий апарат), відповідають за координацію тіла в стані спокою (статику), а рецептори півколових проток (ампулярний аппарат) відповідають за координацію тіла під час руху (кінематику). Разом вони виконують стато-кінематичну функцію. Вестибулярний аппарат на відміну від інших аналізаторів ніколи не перебуває в стані спокою. Він постійно зазнає подразнення в результаті дії на нього сили земного тяжіння.

Вісцеральний аналізатор.

Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний – на відміну від зовнішніх аналізаторів визначає небезпеки прихованого, неявного характеру, пов’язаного з внутрішнім середовищем організму (кров’ю, лімфою, тканинною рідиною, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість.

Зовнішнє і внутрішнє середовище діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування. Вісцеральний аналізатор сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але й про діяльність внутрішніх органів людини. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів.

1.3. Чинники, що стійко підвищують індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку.

Аналіз статистичних даних та висновки експертів в галузі безпеки життєдіяльності дозволяють стверджувати, що від 60 до 90% травм у побуті та на виробництві відбувається з вини самих потерпілих. Чому так стається? В чому причина? Людство вже давно займається вивченням цих питань.