Чертеж

    За запасами водних ресурсів, доступними для користування, Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав (в Україні питне водопостачання на 2/3 забезпечується за рахунок поверхневих вод). Напруженість водогосподарсько-екологічного становища в нашій країні зумовлена двома граничними умовами: з одного боку, низькою середньорічною водозабезпеченістю - на одного мешканця припадає біля 1 тис.м куб. на рік, а це у 15 разів нижче за норму, визначену Європейською Економічною комісією ООН, і з другого, майже катастрофічним якісним станом водних джерел. Поряд з цим водні ресурси використовуються нераціонально, з порушенням екологічних вимог, що пов'язано з екстенсивним характером розвитку економіки країни, наявністю застарілих водо- та енергомістких технологій. Споживання свіжої води на одиницю виробленої продукції перевищує цей показник у порівнянні з Францією у 2,5 раза, Німеччиною - у 4,3, Великою Британією та Швецією - у 4,2 раза. Крім того, й показники середньодобового споживання води одним мешканцем в комунальному господарстві України значно вищі.

 

  Природне середовище і соціально-економічні системи невіддільні одне від одного. Захист чистого водного середовища, а також загроза дефіциту води потребують комплексного та раціонального підходу до використання водних ресурсів: це об'єктивна необхідність, яка випливає з умов соціально-економічного розвитку.

 

 Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків, що призвело до катастрофічного екологічного стану, особливо водних систем. У промисловості це висока ресурсо- та енергоємність технологій, які в 2-3 рази перевищують ресурсо- і енергоємність виробництва в розвинутих країнах; високий рівень концентрації промислових об'єктів; відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологій очищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань; складне економічне становище країни в цілому. У сільськогосподарському секторі економіки це значна (50-60 %) розораність територій, яка на окремих водозборах річок сягнула 80-90 %; використання в сільськогосподарському обороті схилів, заплав річок; низький рівень агротехніки і технологій; недотримання науково обґрунтованих систем землеробства; нехтування природоохоронними, меліоративними, протиерозійними правилами, прийомами і способами. З полів щороку з поверхневим стоком виносяться в річки, озера, водосховища в середньому 11 млн.т гумусу, 0,4 млн.т фосфору, 7,0 млн.т калію. Значне забруднення землі і вод від великих тваринницьких комплексів (вони перевищують обсяг забруднень від всього міського населення). Однією з головних причин негативних наслідків антропогенного впливу на водні об'єкти є споживацьке відношення до них. Вода як природний ресурс на відміну від нафти, газу, вугілля щороку відновлюється в процесі глобального водообміну. Тому водні ресурси довго вважалися невичерпними та здатними до самоочищення. Однак збільшення впливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнів призвело до порушення умов формування стоку і водного режиму, зниження самовідновлюваної спроможності водних ресурсів. Це зумовило зменшення водності річок, зниження їх біопродуктивності.

 

 

 Через надмірне антропогенне навантаження, яке посилилось наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС, порушення умов формування водного стоку і природної рівноваги, що зумовило зниження якості водних ресурсів, вкрай загрозливе екологічне становище склалося майже в усіх річкових басейнах нашої країни. Вода, яка використовується для виробничих та господарських потреб, повертається у природні ланки як зворотна, у вигляді стічної і несе у собі розчинні солі, хімічні речовини, частки ґрунту та біологічні відходи, не характерні для живої природи.

 

 Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, розробленою Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифікувати, як добрий. З табл. 1 видно, що задовільно оцінений екологічний стан лише 22% річок Полісся (10% обстежених річок України), стан 33% характеризується, як поганий (39% - по Україні), 28% мають дуже поганий екологічний стан (31% - по Україні). І лише 6% обстежених річок Полісся зазнали незначних змін (2% загалом по Україні). Стосовно якості води з наведених в табл. 1 даних можна зробити висновок, що чистих річок на сьогодні в Україні не залишилось.

 

 Лише 11% річок Полісся мають воду задовільної якості (3% - по Україні). Стан якості води решти річок характеризується від забрудненої до дуже забрудненої.

Розвиток сучасного виробництва  супроводжується зростаючим залученням водних ресурсів такими водоємкими галузями, як промисловість, сільське та комунальне господарство. Незважаючи на те, що протягом останніх десятиріч інтенсивність водокористування залишилась постійною, а подекуди скоротилась, потенційна недостача води все ще має місце, особливо у міських ареалах. Проблема забезпечення населення і народного господарства свіжою водою дедалі загострюється. Залишаються проблемами витік води із розподільчих систем та неефективне використання води. Значні обсяги споживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод у поверхневі водойми - основні чинники антропогенного навантаження на водні ресурси.

 

 Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування; забезпечення якісною питною водою і збереження здоров'я населення; запобігання шкідливій дії забрудненої води; сприяння стабільному розвитку регіонів; міжнародне співробітництво в галузі використання і охорони водного фонду; урахування екологічних обмежень і вимог при прийнятті соціальних та економічних рішень.

 

 Екологічний аспект розвитку водно-господарського комплексу передбачає вжиття заходів, які забезпечують охорону водних джерел, їх водозбірних територій; раціональне використання водних ресурсів; збереження біологічної різноманітності; підвищення безпеки при використанні токсичних хімічних речовин; вирішення проблеми відходів.

 

 Однією з найактуальніших і найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. Для досягнення конкретних позитивних результатів в усьому світі визнано найбільш ефективним застосування економічних методів регулювання водокористування і водоохоронної діяльності. Водоохоронна діяльність не можлива без економічної оцінки водних ресурсів, яка має відображати їх значення у загальному національному багатстві і в народному господарстві (у виробничих процесах і споживанні) і за якою чим обмеженіші запаси води, тим більшу економічну вартість вони повинні мати.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Гривнак К. Водні ресурси  та плата за їх використання //Вісник податкової служби України. - 2000. - № 5. - C. 47-50

2. Климчик О. Проблеми використання  та охорони водних ресурсів //Статистика України. - 2001. - № 1. - C. 43-47.

3. Паламарчук М. Еколого - економічні  проблеми використання водних  ресурсів //Економіка АПК. - 2000. - №  10. - C. 21-25

4. Пономаренко О.В. Визначення  вартості водних ресурсів України.// Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - Ч. 2. - С. 88-94.

5. Пономаренко О.В. Основи побудови  сучасного економічного механізму  використання водних ресурсів // Стратегія економічного розвитку: Наук. зб. – Вип.16. – К.: КНЕУ. – 2005. – С.115-120.

6. Тимошенко С. Управління водним  господарством України: шляхи  удосконалення // Водне господарство  України. Науково-технічний часопис.  – 2004. – №5-6. – С

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проблеми використання та охорони водних ресурсіву промисловості і комунальному господарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

Забруднювачі  і забруднення ґрунтів

 

 

Ґрунт є  кінцевим накопичувачем практично  всіх тих шкідливих речовин,

про які згадувалося у розділах про забруднення повітря і гідросфери.

 

Від "великої" і "малої" промисловості й транспорту ґрунти через

атмосферу отримують пил, сажу і величезну  кількість кислот. Як було

сказано, мільйоннотонні викиди оксидів азоту і сірки, хлору та інших

сполук  у поєднанні з краплями води у  повітрі спричинюють кислі опади

дощу й  снігу. Страждають не тільки озера, де вимирає все, що не витримує

життя у  водному розчині кислоти. Дуже знижується й родючість полів та

луків. Мінеральні кислоти атакують і "населення" ґрунтів, і сам гумус.

Той втрачає  частину осадоутворю-ючих елементів (Mg, Са, К тощо) і разом

з мікроелементами  типу заліза чи марганцю легше вимивається  з ґрунту.

Очевидно, що у поєднанні з високою кислотністю  ґрунтової води це дуже

знижує врожайність.

 

Цьому лихові можна зарадити, але  дорогою ціною. Мало не після кожного

рясного "кислого" дощу слід вносити  вапно аж до глибини проникнення

коренів рослин.

 

Хоч пил з ТЕЦ може видатися менш шкідливим, та підтвердити це ми не

можемо. Вугільний попіл є своєрідним концентратом сполук кількох

елементів (серед них уран і германій). Якби він легко вловлювався, то

вже давно став би важливою рудною сировиною. А тому випадання цього  пилу

з року в рік на ті ж поля рано чи пізно підвищить вміст у  ґрунті

токсичних важких елементів далеко поза безпечну позначку. Навіть

нетоксичний пил з кварцу від  коминів

 

Екібастузьких ТЕС у Казахстані виявився справжнім лихом. Наче наждак,

він швидко знищував поверхню зубів  свійських тварин, які паслися  у

посиланому пилом степу.

 

У нас забруднення свинцем прилеглих  до автомобільних шляхів смуг ґрунту

таке велике, що довелося відмовитися  від звичаїв предків висаджувати

плодові дерева вздовж них. Хоч подекуди ще можна зустріти яблуні чи

груші, та їхні плоди частково отруєні свинцем. Поясніть це колись своїм

дітям, та й самі уникайте їх рвати. Коли ж у нас заборонять бензин з

домішками свинцю, мине багато років, доки ґрунт частково очиститься від

цього отруйного металу.

 

Потужними і концентрованими забруднювачами ґрунтів є зони зберігання

відпрацьованих руд чи порід. Терикони у Донбасі стали таким лихом, що

довелося застосовувати екстраординарні  заходи. Деякі з них від окислення

та інших реакцій у своїй  товщі загорілися (у викинутій  породі досить і

вугілля, і піриту та інших сполук сірки), перетворившись у рукотворні

невеликі вулкани.

 

В отруєнні ґрунтів з гірниками  цілком успішно змагаються хіміки. Свою

перевагу вони вже довели на практиці, завдавши шкоди шахтарям у вибоях

(!) тими отрутами, які вони потайки  скидали у ґрунт через свердловини. У

пресі повідомлялося, що кілька шахтарів потрапили у лікарні просто з

підземних виробок.

 

Та рекордні площі забруднення  належать все ж не підприємствам

промисловості чи засобам транспорту, а інтенсифікованому й хімізованому

сільському господарству. Щороку селяни добровільно поливають отрутами

всі свої поля, отже, понад половину території України!

Розглянемо причини і наслідки цього явища.

 

Пестициди — від pestis, що означає "чума"

 

Пестицидами називають велику групу  речовин переважно штучного

походження, які використовують для  знищення або великого пригнічення

небажаних для людини видів рослин або живих істот. Пестициди —

узагальнюючий термін, тому дуже поширені назви вужчих груп:

 

• інсектициди — створені для  знищення шкідливих комах;

 

• гербіциди — використовують для пригнічення бур'янів на полях

культурних рослин;

 

• нематоциди — застосовують проти  черв'яків Із цієї групи;

 

• фунгіциди — антигрибкові речовини.

 

Серед перших пестицидів був синтезований у 1939 р. швейцарцем П.

Мюллером і згадуваний раніше ДДТ. Успішне застосування цієї речовини

наприкінці Другої світової війни  і після неї у боротьбі з  епідеміями,

збудників яких переносили комахи, спричинило масове виробництво та

значне її поширення. Усвідомлення небезпеки накопичення першого

покоління надстійких пестицидів у  ґрунті й воді змусило хіміків  шукати

нові речовини. Завдання полягало у підвищенні їх токсичності для

шкідливих видів (це давало змогу знизити  масу речовин, які вносили на

поля) і зменшенні часу знешкодження у ґрунті.

 

Кількість синтезованих штучних біоотрут швидко збільшувалася, вони

ставали дедалі токсичнішими. З'явилися  гербіциди такої активності, що

внесення всього 60 г/га ґрунту було вже достатньо для повного  винищення

на ньому рослин небажаного виду.

 

На ринках Західної Європи пропонуються сотні таких сполук, а в

Сполучених Штатах Америки —  понад тисячу. Кілька Нобелівських премій з

хімії були призначені саме за відкриття  нових шляхів у синтезі

пестицидів. Значному поширенню сприяла  та безсумнівна на початку їх

використання обставина, що вони виявилися економічно вигідними. У

зарубіжних підручниках з екології не приховується, що спочатку зиск від

підвищення врожаю від трьох  до 30 разів перевищував витрати  на

застосування сучасних пестицидів.

 

Одночасно фахівці, які звикли враховувати не лише негайні, а й віддалені

в часі наслідки, із самого початку  не погодилися з головною тезою

прихильників пестицидів про те, що останні діють лише на шкідника, а

вторинні ефекти від їх використання практично незначні.

 

Екологи тривалий час накопичували свідчення, що з плином часу "вторинні