Україна. Подолання бідності

 

 

 

 

Україна. Подолання бідності.

 

Актуальність цілі

 

Початок  нового  Тисячоліття  ознаменувався  проголошенням  сталого  людського 

розвитку -   стратегічною  метою  для  всіх  країн  світу.  У  Декларації  Тисячоліття 

Організації  Об'єднаних  Націй,  що  була  затверджена  у 2000  році,  визначені 8

головних Цілей  Розвитку Тисячоліття (ЦРТ). Для України  визначеними Цілями  Розвитку 

(для  виконання   протягом 2001-2015  р.р.)  є  наступні:  Подолання  бідності (Ціль 1);

Забезпечення якісної  освіти впродовж життя (Ціль 2); Сталий розвиток довкілля (Ціль 3);

Поліпшення  здоров’я  матерів  та  зменшення  дитячої  смертності (Ціль 4);  Обмеження 

поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу  та туберкульозу і започаткування тенденції  до скорочення

їх масштабів (Ціль 5); Забезпечення гендерної рівності  (Ціль 6). 

На  сучасному  етапі  розвитку  завдання  подолання  бідності  є  найважливішим  для 

України.  Основної  уваги  потребують  питання  бідності  працюючого  населення  та 

поляризації доходів,  тобто  збільшення розриву між бідними та багатими прошарками

населення.  Протягом  останніх 5  років  успішна  економічна  політика  призвела  до

економічного  відновлення,  але  ніяким  чином  не  вплинула на  зниження рівня бідності.

Збільшення  соціальних  виплат  та  реальних  доходів  населення  у 2009-2010  роках  сприяло

підвищенню  рівня  життя  населення,  проте  зниження  темпів  економічного  зростання  не

гарантує  сталого  зниження  рівня  бідності  в  подальшому.  Досягнення  економічного

зростання  вимагає переосмислення  обраної стратегії розвитку  саме  в контексті

принципової корекції політики доходів – перенесення  акцентів із підтримки соціально 

вразливих  верств  населення  на  стимулювання  ефективної  економічної  діяльності

працездатних громадян. 

 

Передумови  виникнення проблеми бідності

 

Поставши  внаслідок  кризових  історичних  трансформацій,  зумовлених  переходом  до

економіки  ринкового  типу,  проблема  бідності  залишається  актуальною.  Відразу  після 

початку  процесу  економічних реформ  грошові доходи  середньої української родини,  за

офіційною  статистикою,  зменшилися  майже  на 60%,  що  за  світовими  стандартами  є 

надзвичайним явищем. І як наслідок, утворилась так звана "нова бідність", тобто тих, хто  за

умов  стабільного  економічного  розвитку  не  ризикував  опинитися  серед  бідних (повністю

зайняті або високо кваліфіковані та досвідчені працівники). Зменшення рівня соціальних

гарантій,  які  десятиліттями  забезпечували  певний  рівень  економічної  та  соціальної

захищеності, поширило серед представників цієї групи  почуття "полишеності" державою.

Крім  того,  обираючи  стратегію  виживання,  більшість  нових  бідних  змушені  були  піти  у 

тіньовий  сектор  економіки  або  зайнятися  натуральним  господарством,  таким чином

обмеживши податкові  надходження держави, а також  створивши поживне середовище для  корупції  та  злочинності.  Навіть  успішне  проведення  політики  економічного

зростання  автоматично  не  забезпечує  ефективність  впровадження  відповідної

соціальної  політики  у  разі,  якщо  остання  не  є  досконалою  і  комплексно  розробленою.

Слід  зазначити,  що  термін „бідність”  не  одразу  знайшов  визнання  у  локальному

політичному  лексиконі.  Адже  переважна  більшість  мешканців  України  у  минулому

відносилась до категорії  населення з середнім достатком, тоді як протягом 90-х років це

положення докорінно  змінилося.

 

До 1999  року  не  було  чіткого  визначення  терміну  бідність.  Уряд  України  визначив

проблему  бідності  як  неможливість  через брак  коштів  підтримувати  спосіб  життя,

притаманний  конкретному  суспільству в  конкретний період часу. Президент України 15

серпня 2001  року  схвалив  розроблену  Урядом  Стратегію  подолання  бідності,  яка 

визначає основні напрями політики подолання бідності на сучасному етапі.

 

Особливості подолання  бідності в Україні 

 

Незважаючи  на  певний  прогрес  у  подоланні  бідності,  що  проявляється  у  підвищенні

реальної оплати праці, пенсій, видатків на соціальні потреби, зниженні рівня безробіття,

останні  дані  підтверджують  той факт, що  Україна  знаходиться  серед  країн  з  високим 

рівнем бідності. За даними ООН в 2010 році 24% населення

України  було  за  межею  бідності.

 

Основною ознакою "української бідності"  є  те, що в нашій  країні  існує проблема бідності

серед  працюючих.  За  даними  обстеження  домогосподарств  в 2008  році  розподіл

населення за основними  соціальними групами свідчить про  те, що в групі з найменшими

витратами частка працюючих становить 37,5%, тоді як частка непрацюючих пенсіонерів –

14,0%;  дітей   до 18  років -31,9%,  студентів  - 2,1%;  інших – 14,5%.  Загалом,  більше 

половини працюючого населення (50,8%) мали сукупні середньодушові доходи нижчі за

прожитковий мінімум. Проблема низьких доходів є причиною бідності як для працюючого

населення, так і  непрацюючого.

 

Є  принаймні  три  бар'єри  на  шляху  подолання  бідності:  звужений  ринок  збуту  продукції  та

послуг,  монополізм  та  корупція,  які  взаємопов'язані  та  взаємообумовлені.  Перший  бар'єр -

звужений ринок  збуту продукції та послуг, що провокує зменшення кількості робочих  місць та

зниження вартості робочої сили. При обмежених ринках збуту інвестиції вкладаються тільки в 

модернізацію  виробництва  з метою підвищення  конкурентоспроможності  продукції та

економічної  ефективності.  При  цьому  кількість  робочих  місць  скорочується  і  відповідно

зменшується  вартість  робочої  сили. Тільки  освоєння  зовнішніх  ринків  збуту  надає  додаткові

кошти в країну, створюючи  умови для підвищення платоспроможного попиту на внутрішньому

ринку, залучення  інвестицій на розширення виробництва, що сприяє створенню нових робочих 

місць.

 

Другий  бар'єр -  монополізм,  що  виключає  чесну  конкуренцію  роботодавців  по  відношенню

залучення  кваліфікованої  робочої  сили,  обмежує  вибір  щодо  працевлаштування,  створює 

можливості для  штучного зниження заробітної плати.

Корупція  є  інструментом, що  використовується монополістами  для  збереження  конкурентних

переваг  та  економічного  усунення  дрібних  підприємців.  Крім  того,  корупція  відволікає

бюджетні кошти  від виконання соціальних програм.

 

Штучне заниження  вартості робочої сили, успадковане  сучасною Україною від адміністративно-

планової  економічної  системи  з  її  низьким  рівнем  заробітної  плати  і  високими  обсягами споживання, які розподілялись через  так  звані суспільні фонди шляхом дотацій. Перехід до

ринкової  системи  зруйнував  систему  дотацій,  проте  прагнення  витримати  конкуренцію  на

світовому ринку  обумовлює необхідність збереження низької вартості робочої сили. Економіка,

що  базується  на  низькій  вартості  робочої  сили,  не  може  забезпечити  високі  стандарти 

споживання,  якісне  відтворення  робочої  сили,  а  навпаки  провокує  відплив  найбільш

ініціативних, економічно активних  громадян до  інших  країн або  їх  залежність від  різноманітних 

соціальних дотацій.

 

Фактором зменшення  реальної заробітної плати є макроекономічна  нестабільність, найтяжчим

проявом якої є  інфляція. За

 2010 рік офіційний  індекс споживчих цін становив майже 111%.  Приборкання інфляції  вкрай складне завдання,  оскільки  тільки  невелика

частка  її  причин  лежить  на  поверхні.  Проте,  шукати  та  долати  глибинні  чинники

макроекономічної  нестабільності необхідно, оскільки  інфляційні очікування згодом породжують

інфляційну  психологію:  підприємці  починають  завчасно  формувати  свої  ціни  під  впливом 

майбутнього дорожчання ресурсів. Із прикрістю слід відмітити, що за останній рік в економічній

сфері  владі  так  і  не  вдалося  продемонструвати  послідовність  і  прагматизм.  Найтяжчими

наслідками  недостатньо  ефективної   політики  Уряду  є  зниження  ділової  активності  малого  і 

середнього  бізнесу,  розкручування нових конфліктів  влади з власниками  підприємств,  що

фактично  консервує  надходження прямих  іноземних  інвестицій  та провокує відмови  потужних

інвесторів працювати  з Україною. За таких умов важко  прогнозувати, за рахунок яких джерел

економічне зростання  може набути високої позитивної динаміки.

 

Тенденції та проблеми

 

1. Крайня форма  бідності. Дії Уряду у 2010-2011 роках, маючи на меті зниження рівня бідності , були

направлені на те, що державна мінімальна заробітна плата  та рівень соціальних виплат для

вразливих  верств  населення  будуть  підвищуватись,  досягаючи  мінімального  прожиткового

рівня.  Значним  фактом  є  те, що  у 2005-2011  роках  спостерігалося  зниження  рівня крайньої форми

бідності та  глибини  бідності.

Частка населення  України у І кварталі 2011 року із середніми загальними доходами на особу  на місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася, порівняно з І кварталом 2010 р., на 5% і становить 25% (у 2005 році – 55,3%). Серед мешканців міст ця група становила 21% населення (у січні–березні 2010 р. – 25%), серед селян – 35% (41%). Про це повідомила Державна служба статистики (Держстат) за результатами вибіркового обстеження умов життя домогосподарств.

 

2. Доходи населення.  Завдяки збільшенню мінімального прожиткового рівня у 2010-2011 роках ( на 13

%  )  та  проведення  планового переходу  до "Єдиної  тарифної  сітки"  для

бюджетної  сфери  середня  ставка  заробітної  плати  службовців  збільшилася  та

складає 2694грн.  Співвідношення  середньої  заробітної  плати  до  суми  прожиткового

мінімуму  становило 80 % -  у 2000, 190 %  у 2005  році  та 234 % у січні 2011 року.  Темпи зростання

реальної  заробітної  плати (10,2 %)  за 2011  рік порівняно  з  відповідним  періодом 2010  року

перевищують  як  темпи  зростання  ВВП (4,2 %),  так і темпи інфляції (9,1 %). 

 

3.  Розрив  між   доходами  серед  найбагатших   та  бідних  верств  населення.  В  Україні 

формується нерівномірний  розподіл населення за доходами: концентрація основної частини 

населення в  групі  з низькими доходами  і все більший розрив між багатими  та бідними.

Лише за офіційними даними, протягом  2004 - 2005 років сукупні  витрати 10% найбагатших