Аналіз фінансового стану підприємства

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах  країни чи за кордоном),виокремлюють внутрішні(вітчизняні)й  зовнішні(іноземні)інвестиції.

У свою чергу,внутрішні  інвестиції поділяються на фінансові  та реальні, а зовнішні — на прямі  й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання(купівлі) акцій,облігацій  та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності,котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим,або фіктивним,оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у різні сфери та галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими;проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

Зовнішні прямі  інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції,менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.

Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних  інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів  і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших  напрямків діяльності суб'єктів  господарювання. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями. Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності,акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх,так і зовнішніх інвестицій.

За загальновживаним визначенням капітальні вкладення  —це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення.

Валові капітальні вкладення —це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури,а чисті — витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати;для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань,котрі використовуються,як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають:

• вартість будівельно-монтажних робіт;
• вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;
• інші капітальні роботи й витрати.

До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння  на нафту, газ і термальну воду;проектні роботи;науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати  на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств,що будуються,вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Співвідношення  між переліченими видами капітальних  витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування,інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої  ваги вартості будівельно-монтажних  робіт.

В інвестиційній  політиці підприємств та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури  капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене(технічне переозброєння і реконструкція,розширення діючих підприємств,нове будівництво)відтворення основних фондів.Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.

За результатами спеціальних досліджень та оцінкою  фахівців, оптимальним(або близьким до нього) можна вважати співвідношення витрат на просте й розширене відтворення  основних фондів,яке дорівнює відповідно35 і 65% від загального обсягу валових  капітальних вкладень. Саме в такій  пропорції нині змінюється відтворювальна структура валових капітальних  вкладень у підприємства різних сфер і галузей економіки України. Співвідношення окремих часток загальної  суми чистих капітальних вкладень становить  орієнтовно:технічне переозброєння  і реконструкція діючих промислових  підприємств — 50—60; розширення підприємств — 15—20; нове будівництво — 20—35%.

Переважне спрямування  капітальних вкладень на технічне переозброєння,реконструкцію  та розширення існуючих підприємств  триватиме і в найближчій перспективі  розвитку народного господарства України.

2.3. Характеристика фінансових інвестицій

За чинним законодавством фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних папepiв , деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі,основними з яких є: одержання в майбутньому прибутку,перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери,установлення контролю над підприємством-емітентом тощо.

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства,яка має особливості у тому, що:

здійснюється на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

дає можливість здійснювати  зовнішнє інвестування в країні i за її межами;

є незалежними видом  господарської діяльності для підприємств  реального сектора економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капралу до статутного фонду і  придбання контрольних пакетів  акцій інших підприємств;

дозволяє підприємству реалізувати окремі стратегічні  цілі свого розвитку більш швидко i дешево;

підприємство має  можливість вкладати кошти як в без  ризикові інструменти, так i в спекулятивні, i, таким чином, здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

потребує мінімум  часу для прийняття управлінських  рішень порівняно з реальними  інвестиціями (проектами);

виникає необхідність активного моніторингу i оперативності  у прийнятті рішень при здійсненні фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон'юнктури.

Переважно поняття  фінансові інвестиції пов’язане  з цінними паперами,цінні папери— це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини,визначають взаємини між особою, яка їх випустила(емітентом), та їхнім власником і передбачають,як правило,виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків,а також можливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого способом повного індосаменту(передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи),а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати,що цінні папери можна використати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів. Акція— цінний папір без установленого строку обігу,що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства,підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду,а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника,привілейованими  і простими. Громадяни мають право бути власниками,як правило,іменних акцій. Обіг останніх фіксується в книзі реєстрації акцій відповідних товариств. До неї вносяться відомості про власника акцій,час їхнього придбання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника,то реєструється лише їхня загальна кількість.

Привілейовані акції  дають власникові переважне право  на одержання дивідендів,а також  на першочергову участь у розподілі  майна акціонерного товариства в  разі його ліквідації. Вони можуть випускатися із фіксованим у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром щорічного дивіденду. Тоді дивіденди товариство мусить виплачувати в зазначеному розмірі, незалежно від абсолютної величини одержаного прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року буде недостатнім,виплату дивідендів на такі акції треба проводити за рахунок резервного фонду акціонерного товариства.

Випуск усіх видів  акцій акціонерним товариством  здійснюється в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна  державного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10%статутного фонду акціонерного товариства.

Облігацією є  цінний папір,що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації  в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого  відсотка. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах.

Випускаються облігації  двох видів:

облігації внутрішньої  державної та місцевої позик;

облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або  з обмеженим обігом.

Облігації внутрішньої  державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару, під який вони випускаються. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступним вільним обігом(крім безвідсоткових облігацій),повинні мати купонні листки на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної  та місцевої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і  місцеві органи влади,а облігацій  підприємств— емітент з оформленням відповідним протоколом. Підприємства(акціонерні товариства)можуть випускати облігації на суму не більше25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій.

Кошти, одержані від  реалізації облігацій позичкового  характеру,направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Виплата доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики(безвідсоткові облігації) не виплачується. Власникам таких облігацій надається лише право придбати відповідні товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна товару на момент його одержання перевищуватиме вартість облігації,то власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації,а коли товар стане дешевшим,власнику виплачується різниця між вартістю облігації та ціною товару.

Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів  на пред'явника,що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення,засвідчують  внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються три  різновиди казначейських зобов'язань:

довгострокові —  з терміном чинності від 5 до 10 років;

середньострокові  — від 1 до 5 років;

короткострокові —  до одного року.

Рішення про емісію довго-і середньострокових казначейських  зобов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов'язань встановлюється залежно від часу їхнього придбання в межах строку чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування  грошових коштів,яке засвідчує право  вкладника на одержання після  закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків  на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими(під певний договірний відсоток на визначений термін) або  до запитання,іменними та на пред'явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають,їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації)фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства(організації)— за рахунок чистого прибутку,що залишається в їхньому розпорядженні. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується менший відсоток,що узгоджується з власником у момент внесення ї коштів на депозитний рахунок.