Властивості та розвиток адміністративного процесу

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

на тему:

“Властивості  та розвиток адміністративного  процесу”

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………3

1. Становлення  та розвиток адміністративного  процесу України…………………………………………………………5

2. Адміністративний  процес: поняття, завдання…………11

3. Реформа  адміністративного процесу……………………20

Висновок ………………………………………………………24

Список  використаних нормативних атів та літературних джерел…………………………………………………………..26

 

ВСТУП

Актуальність  досліджуваної теми зумовлена, в  першу чергу, тим, що  довший час в юридичній науці слабо досліджувалися питання, які пов’язані з адміністративним  процесом.

Тільки починаючи з 60-х років  на теренах України, яка входила  до складу Радянського Союзу розпочинаються більш ґрунтовні дослідження.

Виконавчо-розпорядча діяльність адміністративних органів відіграє досить велику роль у житті суспільства, опосередковує порядок вирішення широкого кола індивідуально-конкретних справ органами державного управління, адміністрацією підприємств, установ, організацій. Значною мірою ці справи зачіпають інтереси громадян, нерідко незалежно від їх бажання.

Мета адміністративного процесу  — це заздалегідь заплановані  результати, досягнення яких можливе  за допомогою відповідних засобів  та способів. У свою чергу, завдання цього процесу становлять собою поняття, що відображують необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, мета процесу визначає наявність комплексу відповідних завдань, вирішення яких і дозволяє досягти наміченої мети.

Поряд з реалізацією правозастосовних функцій адміністративний процес значною мірою пов'язаний з правотворчою діяльністю компетентних державних органів, регулює порядок прийняття відповідних підзаконних актів.

Специфіку адміністративного процесу  відображує і його структура, яка включає до себе струнку систему процесуальних дій, що мають як юрисдикційний, так і неюрисдикційний характер.

Суб'єктами адміністративного процесу  виступають державні органи: адміністрація  державних підприємств, установ  і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, об'єднання громадян, їх органи та посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу посідають суди (судді) та органи прокуратури.

Найважливішими ознаками, які дозволяють розглядати адміністративний процес як ціле і самостійне правове явище, треба вважати наявність в специфічних адміністративно-процесуальних норм і відносин. Ця специфіка проявляється, насамперед, у з'ясуванні їх співвідношення з матеріальними адміністративно-правовими нормами і відносинами.

В даній роботі ставлю перед собою  завдання дослідити становлення  та розвиток адміністративного процесу в Україні, його завдання та особливості визначення, проблеми реформування адміністративного процесу.

Під час проведення дослідження  були використані загальнонаукові  методи: хронологічний (часовий) метод, аналіз, синтез, метод узагальнення.

 

1. СТАНОВЛЕННЯ  ТА РОЗВИТОК 

АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ

Становлення та розвиток адміністративного процесу  тісно пов’язаний з розумінням самого адміністративного процесу, його теоретичного дослідження та практичної реалізації основних принципів та методик удосконалення.

До середини 60-х років минулого століття формування наукових представлень про сутність процесу як фундаментальної  правової категорії відбувалося  на базі реально існуючих тоді цивільного і карного процесів. Не випадково  тому на перший план висувалася головна відмінна властивість цих видів процесу - їх юрисдикційна природа: дозвіл суперечки про право (цивільний процес) і застосування примусу (карний процес).

Коли на початку 60-х років став помітно зростати інтерес вітчизняних  учених-правознавців до інших видів процесу і насамперед до процесу адміністративного, виявилася зацікавлена і багатозначна деталь: перша монографічна робота, опублікована в 1964 р. Н.Г.Салищевою і присвячена цілком, так би мовити, третьому виду процесу, представила його як свого роду «зліпок» із процесів цивільного і карного одночасно¹.

На фоні багаторічних зусиль учених по фундаментальній розробці питань цивільного і карного процесів, конструювання  поняття адміністративного процесу, — явища, майже невідомого в ту пору, — ще можна якось зрозуміти, хоча погодитися з ним не представляється можливим ні тоді, ні зараз.

До середини 60-х років минулого століття у вітчизняній науці  не було спеціальних досліджень такого правового явища, як адміністративний процес. Опубліковані в той час роботи вітчизняних правознавців містили, як правило, окремі висловлювання, які відображають точку зору авторів, які спеціально не займалися проблемами адміністративного процесу.

Для розуміння сутності пізніше  сформувалася «юрисдикційна» концепція адміністративного процесу, наведемо деякі характерні висловлювання. Так, з погляду В.С.Тадевосяна, адміністративним процесом є визначена діяльність з вирішення суперечок, які випливають з адміністративно-правових відносин ². На думку А.А.Мельникова, предметом адміністративного процесу є вирішення адміністративними органами спірних питань, які відносяться до компетенції цих органів, і застосування заходів адміністративного впливу³.

Теоретичне узагальнення і подальший  розвиток дана позиція одержала у  монографії Н.Г.Салищевой «Адміністративний процес у СРСР», опублікованої в 1964 році. Не буде перебільшенням сказати, що ця монографія — перше спеціальне дослідження адміністративного процесу у вітчизняній правовій науці — стала помітною подією, яка зіграла чималу роль в активізації розробки проблем цього виду процесу.

Основу «юрисдикційної» концепції  складають наступні положення.

1. На думку Н.Г.Салищевої, адміністративний  процес - особливий вид виконавчої  і розпорядницької діяльності, зв'язаної  безпосередньо з можливістю реалізації в примусовому порядку відповідних адміністративно-правових актів, що визначають права й обов'язки учасників матеріального адміністративного відношення.

Правда, приблизно за рік до виходу у світ даної монографії, Н.Г.Салищева в статті «До питання про адміністративний процес у СРСР» дотримувалася «розширювального» тлумачення поняття адміністративного процесу і розглядала його як порядок вирішення всіх індивідуальних справ в області виконавчої і розпорядницької діяльності, виділивши в адміністративному процесі десять напрямків.

2. Характерна риса розглянутої  концепції складається у визнанні  тотожності поняття адміністративного  процесу змісту понять «цивільний  процес» і «карний процес».  На думку прихильників цієї  концепції, процес, як цивільний, так і карний, є способом забезпечення обов'язковості норм матеріального права і застосування заходів впливу (примусу) стосовно осіб, які порушують правові норми. «Цивільний процес, — вважає Н.Г.Саліщева, — неможливий, якщо немає суперечки між сторонами матеріальних правовідносини. Точно також, якщо немає суперечки між сторонами адміністративних правовідносини чи якщо не піднімається питання про застосування примусу, немає й адміністративного процесу, норми адміністративно-процесуального права не застосовуються» ⁴.

На думку О.В.Іванова, «процес  — це спеціальна діяльність, яка  має метою у встановленому  законом порядку домогтися примусового  здійснення норм матеріального права, по владній їх реалізації, по застосуванню примусових заходів, що є санкціями за невиконання норм матеріального права. Ціль усякої процесуальної діяльності — домогтися реалізації прав і обов'язків поза правовідносинами, які вони утворюють мимо волі його учасників чи хоча б одного з них. Це є вірним стосовно як до карного і цивільного процесів, так і до процесу адміністративному».

Ще більш виразно на цей рахунок  висловився А.В.Самійленко: «Адміністративний  процес повинен конструюватися по подобі давно і міцно устояних процесуальних  систем — карного і цивільного процесів. Рамки адміністративного процесу повинні логічно замикатися порядком застосування мір адміністративних стягнень і інших примусових заходів».

3. Концепція юрисдикційного розуміння  адміністративного процесу, оперуючи  поняттями «процес» і «виробництво»,  вкладає прямо протилежний зміст у їхнє співвідношення. У такій інтерпретації адміністративне виробництво виявляється явищем більш широким, ніж процес. «Варто розрізняти адміністративне виробництво як процес діяльності виконавчих і розпорядницьких органів і адміністративний процес як діяльність з дозволу споровши, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, а також по застосуванню примусових заходів».

4. І ще одна «несуча конструкція»  розглянутої концепції адміністративного  процесу, пов’язана з визначенням  місця і ролі адміністративно-процесуальних норм. Адміністративне виробництво — найбільш широка частина державної управлінської діяльності регулюється хоча і специфічною, але групою матеріальних норм адміністративного права, то процесуальним нормам відведене регулювання лише розгляду суперечок і застосування примусових заходів органами державного управління. Що ж стосується суперечок, то, як визнає Н.Г.Саліщева, «у сфері виконавчої і розпорядницької діяльності суперечки між сторонами адміністративно-правових відносин складають незначне число всіх справ, що дозволяються апаратом управління».

Отже, основна сфера дії адміністративно-процесуальних  норм охоплює в сутності лише область  застосування примусових заходів, насамперед і головним чином адміністративних стягнень. «Якщо норми матеріального адміністративного права стосуються всіх сторін виконавчо-розпорядницької діяльності, то норми процесуального адміністративного права мають порівняно вузьку сферу регулювання і застосування».

У повній відповідності з логікою «юрисдикційної» концепції адміністративно-процесуальні норми розглядаються як правовий інститут, норми якого складають одну з частин адміністративного права. Заперечуючи опонентам, Н.Г.Саліщева відзначила: «У нас уже склався адміністративний процес як інститут адміністративного права»⁵.

Завершуючи коротку характеристику даної концепції адміністративного  процесу, наведемо визначення, сформульоване  Н.Г.Саліщевою: «Таким чином, ми можемо визначити адміністративний процес як регламентовану законом діяльність з вирішення суперечок, які виникають між сторонами адміністративного правовідносини, що не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також по застосуванню примусових заходів».

По сьогоднішній день в адміністративно-правовій науці  існує два підходи до розуміння адміністративного процесу, залежно від яких визначається його обсяг і зміст.

У теорії адміністративного права  вони одержали назви: вузького підходу  до розуміння адміністративного  процесу; широкого підходу до розуміння  адміністративного процесу.

Вузьке розуміння адміністративного  процесу пов'язано з його трактуванням як явища, що існує для вирішення  суперечок і застосування заходів адміністративного примусу, тобто за аналогією із судовим процесом. У цьому випадку адміністративний процес ототожнюється з юрисдикційним процесом органів управління.

Широке розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність виконавчо-розпорядчих органів з реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ.

Дослідження у цій галузі показали, що друга точка зору найповніше відповідає сучасним уявленням про адміністративний процес. Більш того, не можна не зважати на те, що в юридичній практиці склалися і з успіхом використовуються поняття законодавчого, бюджетного, земельного, правозастосовчого процесів, які не вписуються в юрисдикційне розуміння цього явища.

Тому наявність зазначених підходів слід розглядати як послідовні етапи  у розвитку наукових знань про  таке складне явище, як адміністративний процес.

Розвиток адміністративного процесу  не можна розглядати відокремлено від  історії становлення самого адміністративного процесуального права. В радянський період, так і до останнього часу спостерігаємо відсутність загальноприйнятих підходів до змісту цієї галузі. Попри те, що дефініції поняття адміністративного процесуального права і, власне, адміністративного процесу можуть і повинні бути суб‘єктивно відмінними, розуміння провідними школами адміністративного права сутності відносин, які регулюються адміністративно-процесуальними нормами повинно бути хоча б схожим. На жаль, цього не спостерігається. Навпаки, усі публікації українських адміністративістів з цих питань є внутрішньо та зовнішньо суперечливими⁶.

Адміністративний процес і складові його виробництва поки ще не забезпечені, за деяким виключенням, належним правовим регулюванням. Виключення, мабуть, складає  така частина адміністративного процесу, як робота по справах про адміністративні правопорушення.

 

2. АДМІНІСТРАТИВНИЙ  ПРОЦЕС: ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ