Теоретичні та історичні аспекти адміністративної відповідальності юридичних осіб

  

План

 

Вступ

1. Теоретичні та історичні аспекти адміністративної відповідальності юридичних осіб.
2. Юридична особа як суб’єкт адміністративної відповідальності .
3. Поняття вини юридичної особи.
4. Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні.
5. Особливості підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розробка концепції реформи адміністративного права і перші кроки впровадження її в життя, викликали потребу наукового забезпечення певних правових категорій та інститутів. Зокрема, інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, який розвивається та існує в законодавстві нашої держави вже досить тривалий час. Ще з кінця XX століття починається бурхливий розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Підтвердженням цього є насамперед прийняття у 1984 році Верховною Радою Української РСР Кодексу „Про адміністративні правопорушення”, який є чинним й зараз, низки спеціальних законів, постанов, указів. Але, як і раніше, сучасне законодавство має багато прогалин в сфері адміністративної відповідальності саме юридичних осіб, є недосконалим та потребує свого подальшого реформування.

Питання про те, чи можуть юридичні особи бути суб'єктами адміністративної відповідальності, вже досить давно є предметом суперечки українських учених-правознавців. Вивчаючи історичний аспект проблеми, неважко помітити, що погляди на юридичну особу як на суб'єкт адміністративної відповідальності неодноразово істотно змінювалися — від майже повного заперечення можливості юридичної особи бути суб'єктом адміністративної відповідальності, до протилежного.

І хоча сьогодні все більше учених схиляються до визнання юридичних осіб повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності, проблема залишається дискусійною.

Багато фахівців дотримуються погляду, згідно яких першочергова мета, що стоїть перед сучасними дослідниками феномена юридичної особи,обґрунтування розмежування майна корпорації і учасників цієї корпорації,а також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети, незважаючи на безліч думок, об'єднує теорії юридичної особи, що представ суб'єктом як публічного, так і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні, трудові відносини від свого власного імені і відповідає в рамках цих відносин своїм майном.

 

1.Теоретичні та історичні аспекти адміністративної відповідальності юридичних осіб.

 

Аналізуючи світовий досвід, приходиш до висновку, що багато країн, зіткнувшись з різким зростанням правопорушень юридичними особами (особливо корпораціями), пішли  шляхом освоєння інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб. Серед таких країн - Німеччина, Італія і Португалія. Найширшим чином цей інститут використовується і в юридичній практиці Європейського Союзу. Таким чином, простежується певна світова тенденція в рішенні даного питання. [1, с. 32]

     Розвиток інституту  адміністративної відповідальності  юридичних осіб в Україні мав  місце ще за радянських часів. Зміст адміністративної відповідальності, її суб’єкти визначалися різноманітними  нормативно-правовими актами. До 1991 р. питання встановлення адміністративної  відповідальності входили до  компетенції Союзу РСР і союзних  республік. У 1984-1985 роках суб’єкти  Союзу прийняли кодекси про  адміністративні правопорушення, які  стали основою врегулювання відносин, що виникали в сфері адміністративних  правопорушень.

     Після розпаду  Радянського Союзу, його колишні  суб’єкти на початку XXI століття, а саме Росія, Казахстан, вирішили  за доцільне переглянути норми  діючих кодексів про адміністративні  правопорушення. Результатом цього  перегляду стало прийняття нових  кодексів, які більш відповідали  існуючим суспільним відносинам  в незалежних країнах. На жаль, такого не трапилося в нашій  державі, і на початку 20 років XXI століття  в Україні діє кодекс, з багатьма  змінами та законами, прийнятий  у 1984 році.

 

2.Юридична особа як суб’єкт адміністративної відповідальності .

Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий у 1984р., передбачає адміністративну відповідальність лише фізичних осіб. Однак практичний досвід довів, що незаперечним фактом сьогодні є те, що діючим законодавством юридичні особи визнані суб'єктами адміністративної відповідальності. На думку В.Стефанюка, це пов'язано з процесом приватизації і появою приватного сектора, що визвало необхідність зосередити в руках держави відповідні механізми адміністративного впливу на господарюючі суб'єкти. [2, с.54] В Україні інститут відповідальності юридичних осіб стає активно затребуваним і виправданим ще й внаслідок того, що в нашій державі виникає безліч господарюючих суб'єктів (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і т.д.), які часто не мають, на відміну від державних підприємств, ясної і формально встановленої структури управління, або приховують її. Як наслідок, виникають труднощі при вирішенні конфліктів із законом і з'ясуванні сфер компетенції співробітників, без чого вельми утруднене залучення до відповідальності безпосередніх винуватців правопорушень. [2, с.50]

     У національному  законодавстві, а саме у Цивільному  Кодексі України зазначено, що  юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у  встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною  правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем  у суді. [3, ст.27-28].

 

3.Поняття вини юридичної особи.

Юридичні особи, як і фізичні особи, є повноправними суб'єктами багатьох видів правовідносин, а тому можуть вчиняти різні протиправні діяння. Водночас суттєвою відмінністю цих протиправних діянь є характер суб'єктивної сторони такого виду правопорушень. Ця характеристика правопорушення дістає відображення у понятті “вина”, яке характеризує свідоме, психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його наслідків.

   Але до юридичної  особи поняття “вина” в зазначеному  розумінні застосовуватися не  може, оскільки сама по собі  юридична особа як колективний  суб'єкт не може володіти власне  свідомістю.

   Будь-яка юридична  особа є правовою формою структурно  організованих соціальних утворень  — організацій. В рамках юридичної  особи кожна людина виконує  певні функції, які визначаються  її місцем в даній організації. Але деякі фізичні особи, що  обіймають керівні посади в  організації, наділені правом виступати  від імені юридичної особи, тобто  через власну волю формувати  волю всієї організації — юридичної  особи, робити можливим її участь  як самостійного суб'єкта у  певних правовідносинах.

   Відтак дієздатність  юридичної особи зумовлена специфічною  дієздатністю окремих фізичних  осіб, що входять до її складу. Діяльність саме цих осіб, зумовлена  їх посадовими обов'язками, тягне  за собою виникнення для юридичної  особи суб'єктивних прав і обов'язків. Інакше кажучи, дії фізичних осіб  тягнуть за собою виникнення  юридичних наслідків не власне  для них, а в цілому для юридичної  особи, з якою вони знаходяться  в певному зв'язку.

   Виходячи з цього, для визначення того, чи є дії  юридичної особи винними, необхідно  визначити, чи є вони наслідком  дій або бездіяльності фізичних  осіб, що входять до складу  юридичної особи. Протиправні дії  юридичної особи можна вважати  винними, якщо вони є наслідком  дій або бездіяльності фізичних  осіб, що входять до складу  юридичної особи. Тобто якщо юридичним  фактом, що лежить в основі  протиправних дій юридичної особи, є дії фізичних осіб, то дії  юридичної особи можна визнати  винними. Якщо ж такою основою  є події, тобто фактичні обставини, виникнення яких не залежить  від волі та свідомості фізичних  осіб, що входять до складу  юридичної особи, то такі дії  юридичної особи вважати винними  не можна.

   Але вина — це  не винна діяльність, вина —  це суб'єктивна категорія, це певне  усвідомлення, передбачення, регуляція  поведінки. Водночас для характеристики  вини юридичної особи не можуть бути використані розроблені для фізичних осіб поняття умислу або необережності. Це потребує оцінки ставлення суб'єкта саме до власних протиправних дій та їх наслідків.

   Проте дії юридичної  особи завжди зумовлені діями  людей, тобто дії юридичної особи  є наслідком дій людей, між  ними існує певний зв'язок, і  тому визначення вини юридичної  особи має враховувати саме  зв'язок між діями фізичних  осіб, що входять до складу  юридичної особи, і протиправними  діями власне юридичної особи. Оскільки ж вина є суб'єктивною  категорією, у визначенні вини  юридичної особи має бути присутня  суб'єктивна оцінка цього зв'язку.

   Отже, вина юридичної  особи — це психічне (свідоме) ставлення фізичних осіб, що входять  до складу юридичної особи, до  зв'язку між їх діями (бездіяльністю) і протиправними діями власне  юридичної особи.

   Психічне ставлення  фізичної особи до зв'язку між  її діями і протиправними діями  юридичної особи може виявлятися  в двох формах:

   1) фізична особа  усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною  особою протиправного діяння  і вчиняє такі дії (продовжує  бездіяльність);

   2) фізична особа  не усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною  особою протиправного діяння, хоча  повинна усвідомлювати це, і вчиняє  такі дії (продовжує бездіяльність).

   Розглядаючи зміст  протиправних дій юридичних осіб  з урахуванням практичної потреби  в її оцінці, можна виділити  кілька компонентів, визначення  яких дає уявлення про цей  зміст, а саме:

   1) чи вчинена протиправна  дія саме цією юридичною особою;

   2) чи є протиправна  дія юридичної особи наслідком  дій фізичних осіб, що входять  до її складу;

   3) дії якої конкретної  особи потягли за собою вчинення  протиправного діяння юридичною  особою;

   4) чи усвідомлювала  або чи повинна була усвідомлювати  зазначена особа, що її дії  потягнуть за собою протиправні  дії юридичної особи.

   Визначення перших  трьох компонентів відображають  об'єктивну сторону (аспект) протиправних  дій юридичної особи і лише  останнього — суб'єктивну. Очевидно, що законодавець при встановленні  адміністративної відповідальності  юридичних осіб враховує або  тільки об'єктивний аспект вини  їх протиправних дій, або одночасно  і об'єктивний, і суб'єктивний  аспекти. Виходячи з наведеного, розуміння винності протиправних  дій щодо юридичної особи має  бути таким: протиправні дії вважаються  вчиненими юридичною особою винною, якщо вони є наслідком дій (бездіяльності) фізичних осіб, що входять до  складу юридичної особи, котрий (наслідок) усвідомлювався або повинен був  усвідомлюватися цими фізичними  особами.

4.Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні.

На сучасному етапі розвитку нашої держави активно йде закріплення на законодавчому рівні механізму правового регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб. Це виявляється в ухваленні нормативно-правових актів, які зокрема регулюють залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності в різних областях суспільних відносин. До таких актів зокрема відносяться: Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7.06.1996; Закон України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994; Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України” від 16.05.1995 та інші.

  У Кодексі України  про адміністративні правопорушення  вживається термін “особа”, але  конкретизації щодо того, які  саме особи (фізичні чи юридичні) є суб'єктами адміністративних  проступків, КпАП не дає. Водночас, уважно проаналізувавши норми  щодо віку, після досягнення якого  настає відповідальність, обставин, які виключають адміністративну відповідальність неосудної особи, мети адміністративного стягнення тощо, можна дійти висновку, що КпАП встановлює адміністративну відповідальність лише фізичних осіб.

   Зміна суспільно-політичної  ситуації в Україні після набуття  нею незалежності, розвиток підприємництва  на основі різних форм власності, перехід до ринкової економіки  та інші чинники спричинили  прийняття Верховною Радою України, не чекаючи відповідного наукового  обгрунтування, ряду законів, якими  було фактично встановлено відповідальність  юридичних осіб, яка за своєю  природою не може вважатися  не чим іншим, як адміністративною  відповідальністю.

   Такі норми містять  закони України “Про зайнятість  населення”, “Про об'єднання громадян”, “Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій  за правопорушення у сфері  містобудування”, “Про виключну (морську) економічну зону”, “Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності”, “Про відповідальність  підприємств, установ та організацій  за порушення законодавства про  ветеринарну медицину”, “Про електроенергетику”, “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних  металів і дорогоцінного каміння  та контроль за операціями  з ними” та деякі інші.

   Досліджуючи приписи  наведених вище законів, які встановлюють  відповідальність юридичних осіб, можна дійти висновку, що частина  законів включає позначення цієї  відповідальності, не передбачаючи  розміру штрафних санкцій, порядку  провадження в справі тощо. Наприклад, ст. 30 Закону України “Про об'єднання  громадян” визначає, що в разі  грубого або систематичного вчинення  правопорушень за поданням легалізуючого  органу або прокурора на об'єднання  громадян може бути накладено  штраф у судовому порядку.