Наступним кроком, зробленим у
напрямку започаткування у УРСР
адміністративної юстиції, стало
прийняття Консти¬туції Української
РСР від 20 квітня 1978 року, де було
чітко сформульовано право громадян
УРСР на оскарження дій службових осіб, державних і громадських органів.
Поряд з цим змін зазнала
також і судова система, яка
відтепер поділялася на дві
гілки:
— суди загальні, до яких
належали Верховний Суд України, обласні
суди, Київський міський суд, міжрайонні
(окружні) суди, районні (міські) народні суди;
— суди спеціалізовані —
Вищий арбітражний суд України, ар¬бітражні
суди областей, міста Києва.
Однак, незважаючи на зазначені
вище положення, Консти¬туція
Української РСР 1978 року не
створила необхідних пе¬редумов, які б дозволили існування повноцінного
інституту адміністративної юстиції.
Головна проблема полягала тут у тому,
що судовий порядок оскарження дій службових
осіб державних та громадських органів
Конституцією лише визна¬вався, його ж
детальне регулювання мало здійснюватися
окре¬мим законодавчим актом. Відтак Конституція
УРСР від 20 квітня 1978 року реально інституту
адміністративної юстиції в Українській
РСР не запровадила.
Наступним досягненням у справі
становлення інституту адміністративної
юстиції в Україні можна вважати прийняття
5 червня 1981 року Закону УРСР "Про судоустрій
Україн¬ської РСР", який хоча і не містив
положення про адміністра¬тивні суди
та адміністративну юстицію, однак з урахуванням
положень Конституції УРСР 1978 року закріплював
низку над¬звичайно важливих для здійснення
правосуддя та організації судових органів
принципів і правових гарантій:
— принцип законності;
— принцип рівності громадян;
— право громадян на судовий
захист;
— принцип колегіальності
при розгляді справ;
— принцип незалежності суддів і підкорення
їх тільки зако¬нові;
— принцип національної
мови судочинства;
— принцип гласності розгляду
справ;
— забезпечення учасникам
судового процесу права на захист.
Крім того, законом передбачався
порядок утворення судо¬вих органів усіх ланок — від місцевих
судів до Верховного Суду — визначався
їх склад та повноваження, вирішувалися
інші організаційно-правові питання функціонування
судових органів.
Створення системи органів влади,
покликаних забезпечити законність у сфері державного управління,
захист прав, свобод та інтересів громадян
в Українській РСР здійснюва¬лося з "чистого
аркуша", ідея повноцінного функціонуван¬ня
адміністративної юстиції в радянській
державі повністю відкидалася і не сприймалася
через її, як вважалося, суто буржуазну,
антиреволюційну природу.
Незважаючи на позитивні зрушення
в галузі судового за¬хисту
прав людини, судовий порядок
оскарження в УРСР різними
законодавчими актами суттєво
обмежувався, ос¬кільки діяло
загальне правило, згідно з яким не могли бути оскаржені
до суду дії органів державного управління
і по¬садових осіб, щодо яких було встановлено
інший порядок оскарження. Це стало основною
причиною того, що судо¬вий механізм захисту
використовувався рідко, оскільки найчастіше
законодавство передбачало адміністративний
по¬рядок оскарження. Виключався судовий
захист від незакон¬них дій державних
органів і у сфері найбільш значущих соціально-економічних
і громадянських прав, наприклад, у сфері
соціального забезпечення, індивідуальної
трудової ді¬яльності тощо. Такі обмеження
практично унеможливлю¬вали здійснення
права громадян на судовий захист від
неза¬конних дій органів управління. Внаслідок
цього частіше використовувався адміністративний
порядок оскарження дій державних органів
і посадових осіб, який не гарантував об'єктивного
вирішення публічно-правового спору (1.
– с.18).
4. Новітня адміністративна
юстиція України
Цей період становлення адміністративної
юстиції України ха¬рактеризується
активним розвитком, по-перше, національного законодавства про адміністративну
юстицію, по-друге, наукових досліджень
даного правового інституту, що пов'язано,
пе¬редусім, з настанням нової епохи Українського
державотво¬рення та законодавства.
Незважаючи на досить сприятливі умови та плідні резуль¬тати процесу
становлення адміністративної юстиції
в Україні, він, однак, тривав довгий час,
супроводжуючись численними дискусіями
та прийняттям низки нормативно-правових
актів.
Активне запровадження адміністративної
юстиції в Україні, щоправда, спочатку концептуальних
її положень, розпочалося із схвалення
Верховною Радою 28 квітня 1992 року Концепції
судово-правової реформи в Україні, яку
слід визнати своєрід¬ним стратегічним
планом, що передбачав поетапне здійснення
цілої низки правових та організаційних
заходів, спрямованих на становлення і
розвиток судової влади в Україні.
Концепцією судово-правової реформи
в Україні передбача¬лася поступова
організація судової влади, заснованої
не лише на принципі територіальності, як це було за часів СРСР, а й з урахуванням
принципу спеціалізації судових органів.
У цьому документі досить вичерпно регламентувалися
засади органі¬зації адміністративних
судів, визначалося їх місце у загальній
системі судових органів та перспективи
розвитку адміністра¬тивної юстиції в
процесі реформування судової влади в
Ук¬раїні.
Такі реформаційні нововведення
та структурні зміни судо¬вої
системи мали відбуватися поетапно,
на основі розвитку і зміни
функцій існуючих судів з поступовим
відокремленням ряду їх підрозділів у самостійні
ланки судової системи із спе¬ціальною
підсудністю або в додаткові судові інстанції.
Подальший розвиток національної
адміністративної юстиції був
пов'язаний з прийняттям Основного
Закону України. Справді, нормативно-правовим актом, яким
безпосередньо було запроваджено основи
адміністративної юстиції в Україні, зокрема,
визначено її місце у системі судової
влади та загальні принципи її здійснення,
безумовно, є Конституція України 1996 року.
У розділі VIII "Правосуддя" Основного
Закону врегульова¬но питання, пов'язані
із здійсненням правосуддя в державі,
ви¬значено юрисдикцію і систему судів,
принципи організації системи судів загальної
юрисдикції. Конституцією України за¬кріплено
також принципи здійснення правосуддя
суддями, особливості і порядок заміщення
посад суддів.
Закріплення в Основному Законі
правила "кожному гаран¬тується
право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяль¬ності
органів державної влади, органів
місцевого самовряду¬вання, посадових і службових
осіб" та поширення юрисдикції судів
на всі правовідносини, що виникають у
державі, припи¬нили існування невиправданих
обмежень судового контролю за діяльністю
адміністрації (1. – с.19).
Про нагальність створення правової бази для повноцінного
запровадження в Україні такої форми судового
захисту прав і свобод громадян у сфері
виконавчої влади як адміністративна
юстиція зазначалось також і у Концепції
адміністративної ре¬форми в Україні,
схваленої Указом Президента України
від 22 липня 1998 року "Про заходи щодо
впровадження Концепції адміністративної
реформи в Україні".
Зазначеною Концепцією декларувалася
потреба поетапного формування
Вищого адміністративного суду
України, апеля¬ційних, місцевих адміністративних судів та прийняття
Адмі¬ністративно-процесуального кодексу
України, який би регулю¬вав порядок розгляду
справ цими судами.
Остаточним кроком у формуванні
адміністративної юстиції в Україні
слід вважати прийняття 7 лютого 2002 року Закону "Про судоустрій
України', яким вперше в державі за всіх
часів її існування закріплено структуру
та повноваження ад¬міністративних судів,
які власне і мали здійснювати правосуд¬дя
в публічно-правових справах, й таким чином
втілено кла¬сичну модель адміністративної
юстиції.
І, нарешті, своєрідним завершальним
етапом формування інституту
національної адміністративної
юстиції стало при¬йняття 6 липня
2005 року Кодексу адміністративного
судо¬чинства України (далі —
КАС України), який визначив пов¬новаження адміністративних
судів щодо розгляду справ адмі¬ністративної
юрисдикції, порядок звернення до адміністратив¬них
судів і порядок здійснення адміністративного
судочинства.
Отже, цей період умовно можна
поді¬лити на два етапи:
— перший етап почався з
1990 року і тривав до 2002 року. Характерними
ознаками адміністративної юстиції цього
пе¬ріоду є факт розгляду та вирішення
публічно-правових спо¬рів загальними
та господарськими судами у порядку, відпо¬відно,
цивільного та господарського процесів;
— другий етап розпочався
у 2002 році, з моменту створення адміністративних
судів, відтоді розгляд та вирішення спо¬рів
публічно-правового характеру поступово
починає здійс¬нюватися цими спеціально
створеними судовими органами. Однак, відповідно до перехідних положень
КАС України до початку діяльності окружних
(місцевих) адміністратив¬них судів підсудні
йому справи вирішуються: а) місцевими
загальними судами; б) відповідними господарськими
судами ( 2. – с.32 ).
Отже, в незалежній Україні вирішення проблеми
адміністративних судів гальмувалося
аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності
нашої держави, крок за кроком, послідовно,
аргументовано з наукової і політичної
точки зору, ця ідея втілювалася в життя:
- В 1992 році Концепція судово-правової реформи
задекларувала створення адміністративних
судів.
- В 1996 році Конституція
України (ст.ст. 55, 124) закріпила функцію
судового контролю у формі
адміністративної юстиції як
невід‘ємну складову судової
влади поряд з іншим основним елементом – правосуддям.
- 1998 рік - Концепція
адміністративної реформи обґрунтувала
роль адміністративної юстиції
як форми судового контролю
за діяльністю органів державної
виконавчої влади.
- 2001 рік мала судова
реформа та 2002 рік – прийняття Закону України “Про судоустрій
України” на законодавчому рівні визначили
– в Україні, яка повинна бути демократичною
правовою державою, буде адміністративна
юстиція.
- 1 жовтня 2002 р. Указ
Президента про створення Вищого
адміністративного суду України.
- 6 липня 2005 р. –
Верховна Рада ухвалила Кодекс
адміністративного судочинства,
в якому окреслила повноваження
адміністративних судів щодо
розгляду адміністративної юрисдикції,
порядок звернення до адміністративних
судів і порядок здійснення
адміністративного судочинства.
- 1 вересня 2005 р. –
розглянув першу справу Вищій
адміністративний суд України.
Можна констатувати,
що інститут адміністративної
юстиції і в українському законодавстві,
і у вітчизняній науці активно
розвивається: визначено систему та
статус адміністра¬тивних судів, закріплено
правила здійснення адміністративного
правосуддя. Проте, навіть попри ці досить
прогресивні заходи, спрямовані на остаточне
формування адміністративної юстиції
в Україні, цей процес, починаючи з 1990 року,
все ще триває.
Адміністративно-правова
наука збагатилася численними
на¬уковими доробками, в яких
досліджуються сутність та прин¬ципи
адміністративної юстиції, актуальні
питання її станов¬лення в
Україні; здійснено спроби розкрити
процесуальну природу адміністративної
юстиції та особливості її співвідно¬шення
з процесуальними категоріями адміністративного
права. Продовжується аналіз проблем розвитку
національного законо¬давства про адміністративну
юстицію.
Список використаної літератури:
1. Адміністративна юстиція: європейський
досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники
І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К., 2003. —
С. 48.
2. Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р.
С., Адміністративний процес України: Навч.
Посібн. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
3. Лория В. А. Правосудие по административным
делам // Советское госу¬дарство и право.
— 1980. —№ 11. —С. 95-99.
4. Тищенко Н. М. Административно-процессуальный
статус гражданина Ук¬раины: проблемы
теории и пути совершенствования. — Х.:
- 1998. — С. 412.