Про стаотус біженців

6) запобігання будь-яким  формам дискримінації щодо реалізації  людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій  інформованості населення та  захист конфіденційної інформації  про особу.

Уповноважений призначається  на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним  голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Уповноважений призначається  строком на п'ять років, який починається  з дня складення ним присяги  на сесії Верховної Ради України.

Конституцією та законом передбачено запровадження єдиної моделі Уповноваженого з прав людини в межах держави, що в умовах перехідного періоду країни, як свідчить досвід, є оптимальною додатковою гарантією його високого статусу. В той же час законом передбачено право Уповноваженого на запровадження інституту своїх представників за територіальною або функціональною ознаками в межах коштів, виділених Верховною Радою України.

Крім цього, Уповноважений  наділений додатковими гарантіями незалежності, серед яких – заборона втручання у діяльність Уповноваженого з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і їх посадових осіб, у тому числі заборона вимагати від Уповноваженого пояснень по суті справ, що знаходились або знаходяться у його провадженні (ст.20 закону).

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені, обмежені у  разі закінчення строку повноважень  Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях (ст.4 закону).

В законі України про  Уповноваженого також чітко визначено  обмежене коло підстав, за якими може бути припинено його повноваження або  звільнено з посади (ст.9 закону).

Під час здійснення своїх посадових обов’язків Уповноважений не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримінальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст.20 закону).

Важливою гарантією  незалежності при здійснені Уповноваженим  з прав людини своїх функцій є  його фінансова самостійність. Фінансування діяльності Уповноваженого з прав людини відбувається з Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат (ст.12 закону).

Сфера компетенції українського омбудсмена є досить широкою. Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом  його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових рішень, а пов’язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державно-владні функції.

Уповноважений проводить  провадження на підставі: звернень громадян України, іноземців, осіб без  громадянства чи їх представників; за зверненнями народних депутатів України або за власною ініціативою. При цьому законом встановлено, що такі звернення повинні подаватись Уповноваженому протягом року з моменту виявлення порушень прав та свобод людини і громадянина.

 

 

Висновок 
 
            У ході глибокого й уважного вивчення даної теми можна зробити наступні висновки щодо конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні: 
 
1) інституція омбудсмена є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права; 
 
2) уповноважений з прав людини є невід’ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна; 
 
3) Уповноважений закладає підвалини нової правосвідомості не лише пересічних громадян, а й представників органів державної влади України, створює передумови для широкого застосування міжнародно-правових норм у національній правовій системі; 
 
4) “сильна” модель українського омбудсмена, закладена в законі про Уповноваженого, має бути підкріплена низкою процесуальних норм у відповідних кодексах та законах; 
 
5) Конституцією України та Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачено запровадження єдиної моделі Уповноваженого з прав людини в межах держави, що в умовах перехідного періоду країни, як свідчить досвід, є оптимальною додатковою гарантією його високого статусу. В той же час законом передбачено право Уповноваженого на запровадження інституту своїх представників за територіальною або функціональною ознаками в межах коштів, виділених Верховною Радою України; 
 
6) специфіка правового статусу Уповноваженого з прав людини полягає в тому, що він не належить до будь-якої з гілок державної влади, а є органом, особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційно існуючу систему влади. Тому невідворотним на етапі його становлення є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами, одночасно із збереженням свого незалежного статусу; 
 
7)“сильна” модель омбудсмена, характеризується такими особливостями: 
 
-високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції України; 
 
- незалежністю Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб; 
 
-запровадженням єдиної моделі омбудсмена на національному рівні; 
 
- широкою юрисдикцією Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 
 
- значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини; 
 
- правом ініціювати обов’язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;- можливістю безпосереднього звернення до Уповноваженого широких верств населення;

 

• гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література 
 
1.  Закон України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994р.// ВВРУ.-1994.-№ 23.-Ст.161.

3. Закон України “Про  біженців” від 21.06.2001 року.

4. Закон України “Про  правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року // ВВР України. – 1994. - №23. – Ст.162.

5. Закон України “Про  імміграцію” від 7 червня 2001 року.

9. Кутафіє О.Е. Основи  держави і права: Навчальний  посібник для поступаючих у  вузи. - М.: Юрист, 1999.

10. Малимоненко Р. Роль прав, свобод та інтересів людини у новій світовій обстановці // Право України. - №2. – 2004.

11. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій  та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова.  – К., 2001.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001. – 639 с.

13. Тиунов О.И. Международное гуманитарное право. Учебник для вузов.- М.: Издательство НОРМА, 2000.-238с.

14.  Конвенція про статус апатридів від 28.09.1954р. // Інфодиск: Законодавство України.-2007.