Про стаотус біженців

1. Правовий стату біженців.
2. Правовий стату особи без громадянства.
3. Правовий стату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

 
1.Правовий статус біженців  
 

 Для багатьох країн, у тому числі і для України. стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо. 

На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 року; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 pоку; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р.

В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 року Нова редакція Закон України "Про біженців" набрала чинності 21 червня 2001 року. 
         Відповідно до ст. 1 Закону, біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [3, ст.1]. 
         Закон визначає повноваження органів виконавчої влади, які вирішують питання щодо надання, втрати і позбавлення статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші органи виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження. 
          Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення-клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

         Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.

     У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом, добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує[8,с.164]. 
     Це положення не поширюються на біженця,  якщо він може  навести  достатні  обґрунтування,  яківипливають   з   попередніх   переслідувань,   для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживанняа також  якщо  він може навести достатні обґрунтування,  які випливають  з попередніх   переслідувань,   для   своєї   відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

Особа позбавляється  статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу  національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України. 
         Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. 
       Такою ж підставою для подання органу міграційної служби про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державноївлади. 
        Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, вносять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції подання про втрату або позбавлення статусу біженця за власною ініціативою. 
        У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця. 
        Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більш як до трьох місяців. 
         Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання. 
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується. 
       Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця [11, ст.85]. 
        На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця. 
        Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня  його отримання надсилає або видає  їй письмове повідомлення з викладенням  причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. 
        Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

     Рішення органу міграційної  служби  в  Автономній  Республіці Крим,   областях,  містах  Києві  та  Севастополі  про  відмову в прийнятті  заяви  про  надання  статусу  біженця,  про  відмову в оформленні  документів  для вирішення питання щодо надання статусу біженця протягом семи робочих днів з дня отриманняповідомлення про відмову можуть  бути  оскаржені до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у  справах  міграції,  а  так само до суду, в установленому законом порядку.

     Рішення спеціально    уповноваженого    центрального   органу виконавчої влади у справах  міграції  про  відхилення  скарги  провідмову  у  прийнятті  заяви  про  надання  статусу  біженця,  про відхилення  скарги  про  відмову  в  оформленні   документів   для вирішення  питання  щодо  надання  статусу біженця,  про відмову у наданні,  втрату  або  позбавлення  статусу  біженця  можуть  бути оскаржені  протягом  місяця  з  дня, коли особа дізналася про такі рішення, у встановленому законом порядку до суду.

     Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції після реєстрації скарги про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця або скарги  про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо  надання  статусу біженця видає особі,  стосовно  якої  подано  одну із зазначених скарг,  через відповідний орган міграційної служби  довідку про прийняття скарги до розгляду.

     Якщо особа   або  її  законний  представник   оскаржує  рішення органу міграційної  служби  про  відмову  в  прийнятті  заяви  про надання статусу біженця чи про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця,  відповідний орган міграційної   служби   видає  особі,  стосовно  якої  оскаржується рішення,  довідку про звернення до суду.  У разі оскарження особою чи  її  законним  представником  рішень  спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  про  відхилення  скарги  про відмову  в  прийнятті заяви про надання статусу біженця або скарги про відмову в оформленні документів  для  вирішення  питання  щодо надання  статусу  біженця,  або  про  відмову  в  наданні  статусу біженця,  або про втрату чи  про  позбавлення  статусу  біженця  в судовому   порядку   спеціально  уповноважений  центральний  орган виконавчої  влади  у  справах  міграції  через  відповідний  орган міграційної служби видає особі, стосовно якої оскаржується одне із зазначених рішень, довідку про звернення до суду.

     Зазначені  довідки є підставою для реєстрації в установленому порядку в органі  спеціально  уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб за місцем проживання заявника на час розгляду скарги.

     Рішення  за   скаргою   приймається   спеціально  уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах  міграції  протягом місяця  з  дня  отримання  особової  справи.  У разі потреби строк прийняття  рішення  може  бути  продовжено  керівником  спеціально уповноваженого  центрального  органу виконавчої  влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

     Особа, скарга  якої розглядається,  або  законний  представник  
такої  особи  має  право  бути запрошеним для участі у розгляді їх скарги.

     За  бажанням  особи  участь  у  розгляді скарги бере адвокат.Участь адвоката у розгляді  скарги  щодо  дитини,  розлученої  із сім'єю, або недієздатної особи є обов'язковою.

     Якщо спеціально уповноважений   центральний  орган  виконавчоївлади   у  справах  міграції  або   суд прийняв позитивне рішення за скаргою заявника,  орган міграційної служби протягом семи  робочих днів   з   дня його  отримання приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо  надання статусу біженця, вилучає довідку про прийняття скарги до розгляду або про звернення до суду і  видає  заявникові  довідку  про  особу,  стосовно  якої прийнято  рішення  про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця.

     Якщо особа,  яка  отримала повідомлення про відхилення  скарги про  відмову  в  оформленні  документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця і не використала права на його  оскарження до  суду,  вона  повинна залишити територію України в установлений строк,  якщо вона не має інших законних підстав для перебування  в Україні.

     У разі  прийняття   судом рішення про задоволення  скарги особи про відмову в  наданні,  втрату  або  позбавлення   статусу  біженця спеціально  уповноважений  центральний   орган  виконавчої  влади у  справах міграції протягом семи робочих днів з дня  його  отримання приймає  відповідне  рішення і повідомляє про це орган міграційної служби за місцем проживання заявника.

 Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.          Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців. 

2. Правовий статус особи  без громадянства.

Особи без громадянства, згідно із  статтею 1 Закону України "Про громадянство" та до статті 1 Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” - особи яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами [9, Ст.65].

Поняття особи без  громадянства, таким чином, визначається так: по-перше ця особа повинна  проживати в Україні і не бути громадянином України, це проживання повинно  бути узаконено відповідним правовим актом країни перебування, по-друге, вона не може в той же час доводити свою приналежність до якої-небудь іноземної держави. І по-третє жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає її своїм громадянином. Друга ознака важлива з практичної сторони, тому що у разі пред'явлення особою без громадянства компетентним органам держави дійсний національний паспорт чи інший документ, що підтверджує його приналежність до якої-небудь іноземної держави, вона переходить у категорію іноземних громадян.

Інститут осіб без  громадянства в СРСР був вперше встановлений Законом "Про громадянство СРСР" 1938 р.

Особа без громадянства (апатрид) це особа, що втратила громадянство в одній державі і не одержала нового громадянства в іншій. Особи  без громадянства (апатриди) - це особи, які проживають на території певної держави, але не є його громадянами і не мають доказів свого відношення до громадянства іноземної держави.

Основною причиною безгромадянства  є "негативні" колізії національних законодавств про громадянство. Можуть бути самі різні варіанти такої колізії. Особа втрачає громадянство в одній державі внаслідок неприйняття рішення про прийняття в громадянство, але не має нагоду набути громадянство в іншій державі.

Те ж саме може відбутися, коли, особа виходить з громадянства за власною ініціативою, оскільки це ще не гарантує автоматичне отримання громадянства іншої держави. Безгромадянство може виникнути у жінки при вступі у шлюб з іноземцем, якщо закон передбачає втрату колишнього громадянства.

Наприклад, коли жінка, має  ліберійське громадянство виходить заміж за шведського громадянина, вона стає апатридом, оскільки автоматично втрачає колишнє громадянство, але автоматично не одержує новий.

Безгромадянство може виникнути  з моменту народження особи. Наприклад, якщо у громадян держави, де діє принцип "права ґрунту" (Аргентина), народжується дитина на території іншої держави, де діє принцип "права крові" (Швеція), то він стає особою без громадянства.