Правовий статус Президента України

Юридичний факт неможливості виконання  Президентом своїх повноважень  за станом здоров’я, як підстава дострокового припинення його повноважень, має встановлюватись на засіданні Верховної Ради в умовах гласності і відкритості.

Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою є  письмове подання Верховного Суду за зверненням Верховної Ради і медичний висновок. Тобто сам медичний висновок не є ще підставою припинення повноважень. Необхідне ще й письмове звернення Верховного Суду, що містить юридичну оцінку.

Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень  Президента є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту (тобто відсторонення від посади).

Згідно з ст. ІІІ КУ Президент  може бути усуненим з поста ВР у  разі вчинення ним державної зради  чи іншого злочину.

Ініціювання питання про усунення Президента з поста у порядку  імпічменту здійснюється більшістю  конституційного складу Верховної Ради. Вирішенню цього питання має передувати парламентське розслідування. При Верховній Раді створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. За наявністю підстав ВРУ не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента.[13;386]

Рішення про початок процедури  імпічменту приймається не менш як ¾ від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в якому звинувачується Президент, містить елементи злочину.

Імпічмент - це виняткова і складна у процедурному плані діяльність Верховної Ради України, її можуть застосовувати лише у випадках, передбачених Конституцією і чіткої регламентації законами. Оскільки закон про імпічмент президента не прийнятий, то процедура його здійснення не врегульована до кінця.

За Конституцією України  підставою для порушення питання  про імпічмент Президента України  і його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 1 ст. 111).

Згідно статті 111:

Президент України може бути усунений з поста Верховною  Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної  зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування  Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються  на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав  Верховна Рада України не менш як двома  третинами від її конституційного  складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо доде ржання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Згідно статті 112:

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України.

Сам процес імпічменту можна  умовно розділити на кілька етапів.

Перший - ініціювання  питання про усунення президента з поста, маючи на це певну підставу(и), тобто достовірні і достатні дані, що свідчать про вчинення Президентом  України діяння, яке містить ознаки державної зради або іншого злочину.

Це питання ініціюється більшістю депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Другий етап: за наявності  більшості депутатів, які підтримали ініціативу імпічменту, Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову  слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Завданням цієї комісії  є детальна, всебічна перевірка обставин, які стали приводом для порушення  справи про імпічмент, з метою  підготовки кваліфікованих висновків  і пропозицій Верховній Раді України.

Третій етап полягає у тому, що за результатами розгляду висновків та пропозицій, які підтверджують наявність у діях президента ознак державної зради або іншого злочину, Верховна Рада України не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу (300 і більше) приймає рішення про звинувачення президента у вчиненні ним дій, що кваліфікуються як державна зрада або інший злочин.

Прийняття рішення лише про звинувачення Президента України  без вимоги про його усунення з  поста у порядку імпічменту самостійного правового значення не матиме, оскільки згідно зі ст. 108 Конституції України воно не може слугувати підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. А інша стаття Конституції України (ст. 105) гарантує Президентові України недоторканність на час виконання повноважень.

Аналізуючи зміст названих статей Конституції України, доходимо висновку, що прийняття Верховною  Радою України постанови лише про звинувачення Президента України  не може бути підставою для притягнення  його до конституційної чи іншої відповідальності, оскільки його повноваження не припиняються, а отже, він має статус недоторканності.

Четвертий етап передбачає ретельну перевірку Конституційним судом України дотримання Верховною  Радою України, спеціальним прокурором і спеціальною слідчою комісією конституційної процедури розслідування та розгляду справи про імпічмент і підготовки висновків та пропозицій.

П'ятий етап полягає у  тому, що Верховний Суд України  дає обґрунтований висновок Верховній  Раді України про те, що діяння, в  яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Якщо один із висновків засвідчить порушення конституційної процедури розслідування чи розгляду справи або що діяння не містять ознак злочину, процедура імпічменту не може бути продовжена.

Шостий етап— це розгляд Верховною Радою питання про усунення з поста Президента України у зв'язку з імпічментом і прийняття рішення щодо цього.

Таке рішення може бути прийняте Верховною Радою України  за наявності названих вище висновків  Конституційного суду України, Верховного Суду України і не менш ніж 3/4 кількості голосів депутатів від її конституційного складу. Отже, за імпічмент Президента України мають проголосувати не менше 338 народних депутатів.[4;421]

Через роздрібненість політичних сил, що мають своє представництво у парламенті, на сучасному етапі розвитку української державності реалізувати процедуру імпічменту Президента України практично неможливо. З іншого боку, враховуючи перехідний період, така ускладнена процедура реалізації імпічменту Президента України є додатковим захистом глави держави від необґрунтованих чи надуманих звинувачень.

У державах світу, де запроваджено інститут імпічменту, процедура його реалізації ускладнена, щоб захистити його правовий статус. Наприклад, у США, де вперше і виник цей інститут, протягом їх історії питання про імпічмент президента поставало лише двічі. Уперше - ще у 1868 р. стосовно президента Джонсона. Для винесення йому імпічменту не вистачило лише одного голосу конгресмена. Вдруге це питання постало у 1974 р. після порушення справи про імпічмент президента. Р. Ніксон, не дочекавшись рішення Конгресу, добровільно пішов у відставку, проявивши мудрість і почуття відповідальності за престиж поста президента США.[2;16]

В разі дострокового припинення повноважень  Президента його повноваження протягом 90 днів виконує Прем’єр-міністр. Повноваження його є обмеженими (п. 2,6,8,10,11,12,14,15,16,22,25,27 ст. 106 КУ).

 

4. Взаємовідносини  президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами.

Ядро конституційно-правового статусу Президента становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президенту, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента як глави держави визначені в ст. 102 Конституції України. Так, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент наділяється особливими повноваженнями, він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.

Здійснюючи функцію гаранта  додержання Конституції України Президент наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів 1, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України Президент може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина Президент реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Повноваження Президента для зручності  аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент:

- представляє державу в міжнародних  відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

- приймає рішення про визнання  іноземних держав;

- призначає та звільняє глав  дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

- приймає вірчі і відкличні  грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- підписує Закони України про  ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у  внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до  народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента  України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади.

Президент та Верховна Рада здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом розподілу влад, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент згідно Конституції є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює повноваження по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої  ініціативи у Верховній Раді;

- підписує та офіційно оприлюднює  закони, прийняті Верховною Радою;

- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 року) має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум  щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;