Поняття та суть оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів

Реферат на тему:

Поняття та суть оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів

Оперативно-розшукова  діяльність як наука, відповідно до класифікації юридичних наук, розробленої теорією  держави і права, відноситься  до спеціальних прикладних юридичних наук [6, С. 13 ]. Оперативно-розшукова діяльність (далі – ОРД) має три основних значення. Перше – це специфічний вид державної діяльності спеціальних служб правоохоронних органів, який направлений на протидію злочинності, забезпечення національної безпеки і державної таємниці. Друге – це самостійна юридична наука, яка має свій предмет і метод дослідження, що спирається на досягнення інших наук. І третє – ОРД розглядається як самостійна навчальна дисципліна у системі юридичної освіти.

Щодо підготовки фахівців для оперативних підрозділів органів внутрішніх справ і податкової міліції, важливими є всі три перераховані вище напрями, але основним з них є перший, який передбачає діяльність, направлену, в першу чергу, на боротьбу зі злочинністю, і який є складовою частиною всієї правоохоронної роботи ряду державних відомств: Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної податкової служби, Державної прикордонної служби, Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших, перерахованих у Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” [1, ст. 5].

У Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність”  зазначено, що ОРД – це система  гласних і негласних, пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних  заходів, що здійснюються визначеними в законі оперативними підрозділами, із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів [1, ст. 2].

Таким чином, ми бачимо, що ОРД – це різновид соціально корисної людської діяльності, тобто частина  регламентованої нормативними актами державно-владної діяльності компетентних державних органів, спрямована на виконання вищезазначених завдань і функцій.

Оперативно-розшукова  діяльність як вид діяльності держави  встановлюється вищими органами державної влади України, які також визначають права і обов’язки суб’єктів, котрі здійснюють ОРД і вирішують питання контролю за цією діяльністю. У підручнику, підготовленому колективом вищих навчальних закладів Росії, наукове визначення ОРД розглядається у вузькому і широкому значеннях. У вузькому розумінні, ОРД – це вид соціально корисної юридичної державної діяльності уповноважених на те законодавством суб’єктів, що являє собою систему актів поведінки конспіративного і гласного застосування спеціальних сил, засобів і методів, а також здійснення оперативно-розшукових дій і прийняття оперативно значущих рішень, направлених на захист людини і суспільства від злочинних посягань за наявності об’єктивних труднощів, за неможливості досягнення цієї мети шляхом реалізації інших законних засобів.

У широкому розумінні, у  визначенні ОРД змінюється зміст  одного з основних її суб’єктивних елементів – мети. Крім її вузької направленості (захист суб’єктів, що охороняються законом, від злочинних посягань), метою такої діяльності виступає забезпечення безпеки людини, суспільства, держави [4, С. 48].

Виходячи зі змісту сказаного, можна виділити дві групи ознак  ОРД. Перша витікає з наукового  визначення даної діяльності, і друга  – ознаки, передбачені законодавством.

До першої групи відносяться  такі:

– вид державної діяльності, основаної на законі;

– діяльність уповноважених  законом суб’єктів;

– діяльність, яка здійснюється як гласним, так і негласним шляхом;

– мета діяльності –  захист людини і суспільства;

– ОРД застосовується у випадках неможливості використання інших гласних засобів.

Друга група – це ті ознаки, що витікають із ст. 2 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”:

– система гласних  і негласних заходів;

– заходи можуть бути пошукові, розвідувальні і контррозвідувальні;

– оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватися тільки визначеними в Законі суб’єктами;

– оперативно-розшукові  заходи застосовуються з допомогою  оперативних та оперативно-технічних  засобів.

Аналіз перерахованих  груп ознак свідчить про те, що в  цілому вони співпадають за своїм змістом і доповнюють одна одну. Все це ще раз підкреслює, що оперативно-розшукова діяльність має не тільки правовий, але й науково-теоретичний і практично-прикладний характер.

Практично-прикладне  значення ОРД полягає в тому, що вона є ефективною формою боротьби зі злочинністю і використовується в діяльності правоохоронних органів, які здійснюють дізнання та попереднє слідство.

Але необхідно зазначити, що форми, сили і засоби ОРД використовуються тільки тоді, коли досягнення поставленої  мети неможливе іншим законним шляхом. Це підкреслює винятковий, вимушений характер такої діяльності.

Сам термін „оперативно-розшукова  діяльність” означає, відповідно до тлумачного словника, що розшук здійснюється практично, швидко, завчасно може змінити  хід справи, реалізувати відповідні матеріали [3, С. 465]. Крім того, поняття „оперативний” часто пов’язується не тільки із швидкістю, гнучкістю, але й з таємністю роботи. Підрозділи і особи, які займаються ОРД, мають назву оперативних, а працівників часто називають оперативниками.

Звичайно, швидкість реагування і  конфіденційність у роботі - невід’ємні ознаки оперативності. На практиці не завжди може проявитись швидкість в оперативній роботі. Так, під час роботи по справах оперативного обліку (передбачених п. 4 ст. 9–1), Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність” термін їх ведення встановлюється до 6 місяців і може бути продовжений, по кримінальних справах – два місяці, а розгляд справ про адміністративні правопорушення – зовсім мінімальний.

Виходячи із завдань і функцій оперативних служб ОВС і податкової міліції, інших правоохоронних органів та різнорідних правових відносин, які визначаються вищевказаним законом (ст. 6), можна зробити висновок, що вся оперативна робота складається з двох основних видів:

перший – пов’язаний з попередженням, розкриттям злочинів і розшуком злочинців та інших  осіб;

другий – це різна  адміністративно-перевірочна робота.

Для більш конкретного  визначення поняття ОРД необхідно, на нашу думку, проаналізувати її ознаки, які подано у ст. 2 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”. У першу чергу Закон визначає систему гласних і негласних заходів.

Гласні заходи найбільш поширені як у самій оперативно-розшуковій діяльності, так і взагалі у  практиці боротьби зі злочинністю для виявлення і фіксації фактичних даних про скоєні правопорушення, джерела доказів, розшуку осіб, які ухиляються від юридичної відповідальності, перш за все кримінальної. Кримінально-процесуальним законодавством та Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність” передбачаються підстави для проведення таких заходів. Так, у ч. 5 ст. 97 КПК України закріплюється, що „заява або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності”. Водночас у ст. 103 КПК України вказується, що на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили.

Гласні заходи полягають  у прийнятті працівником оперативного підрозділу заяв про скоєння правопорушень та скарг і їх перевірці, участь у проведенні огляду місця події, отриманні пояснень щодо конкретних фактів, протиправних діянь та осіб, які їх скоїли, вжитті необхідних заходів для присікання, припинення і попередження злочинів та адміністративних проступків. Специфіка роботи оперативних підрозділів, таких як: податкова міліція та відділи по боротьбі з економічною злочинністю, пов’язана з гласним відвідуванням підприємств, організацій і установ, проведенням бесід, у ході яких отримуються пояснення, вивчаються документи, що характеризують фінансово-господарську діяльність, можуть відвідуватися житлові та інші приміщення за згодою їх власників; використанням технічних засобів, що не потребують спеціального дозволу.

Але проведення гласних оперативно-розшукових заходів не завжди може бути в „чистому” вигляді. Так, при прийнятті заяви про злочин, оперативний працівник, використовуючи різні тактичні прийоми, намагається одержати різноманітну інформацію, причому і таку, що заявник може не надати цьому особливого значення.

Оперативні працівники міліції, податкової міліції, СБУ беруть участь у різних гласних перевірках, наприклад, ревізіях, інвентаризаціях, вивченні документів і предметів, і  ця діяльність може носити зашифрований характер. Співробітник може виступати у ролі іншої службової особи, використовуючи документи прикриття.

Особлива категорія  – негласні оперативно-розшукові  заходи, які, як і гласні, можуть бути пошуковими, розвідувальними чи контррозвідувальними. Але на відміну від гласних, негласні заходи носять характер суворої таємності, конфіденційності та регулюються за допомогою спеціальних нормативно-правових актів. Як правило, негласні заходи здійснюються з метою попередження, виявлення і розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, що готуються або вчиняються в умовах неочевидності як окремими громадянами, так і організованими злочинними групами. Проведення негласних оперативно-розшукових заходів обумовлюється діями суб’єктів злочину, які ретельно маскують свою злочинну діяльність і нерідко проводять контррозвідувальні дії проти правоохоронних органів.

Негласні заходи, як правило, проводяться у більшості випадків у межах оперативно-розшукових справ  і з метою документування злочинних  дій, відшукування і вилучення предметів і документів, що можуть бути доказами у справі, виявлення очевидців злочину, потерпілих і прийняття заходів їх охорони та захисту. До заходів негласного характеру входить тільки здійснення конфіденційного співробітництва з громадянами з метою боротьби зі злочинністю, проведення різного роду оперативно-технічних заходів, проникнення у злочинне середовище. Слід зазначити, що всі ці негласні заходи проводяться в інтересах кримінального судочинства та під наглядом і контролем судових органів та прокуратури [1, ст. 9–12].

Важливим моментом проведення негласних оперативно-розшукових заходів  є можливість і необхідність закріплення  одержаних доказових даних за допомогою актів кримінально-процесуального характеру. Фактично, абсолютна більшість  оперативно-розшукових матеріалів, одержаних негласним шляхом, може бути закріплена кримінально-процесуальними документами, все залежить від рівня кваліфікації оперативника чи слідчого, професійної грамотності та їх практичного досвіду.

При цьому слід додати, що вказані завдання вирішуються під час порушення кримінальної справи і проведення слідчих дій: затримання, обшуку, виїмки, огляду, вилучення предметів і документів. Крім того, для конспірації негласних оперативно-розшукових заходів можуть застосовуватися заходи, передбачені нормами адміністративного законодавства, що регулюють різні напрями діяльності державних і громадських організацій, зокрема, державтоінспекції, пожежної охорони, санітарної, прикордонної та інших служб.

Таким чином, викладене  дозволяє зробити висновок про необхідність поєднання гласних і негласних оперативно-розшукових заходів і застосування їх у комплексі.

Стаття 2 Закону України  „Про оперативно-розшукову діяльність”  вказує, що гласні і негласні заходи можуть бути: пошуковими, розвідувальними і контррозвідувальними, і здійснюватись із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Усі три терміни: пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні, на нашу думку, є близькими за значеннями і об’єднуючим їх моментом є сама оперативно-розшукова діяльність, яка лежить в їх основі. Не можна повністю погодитися з думкою авторів посібника, підготовленого в Луганському інституті внутрішніх справ, що пошукові заходи – це дії оперативних працівників, спрямовані на встановлення ще невідомих правоохоронним органам подій злочину, винних осіб, злочинів, що готуються або вчинені невстановленими особами, а також з тим, що різновидом пошукових заходів є розшукові, які здійснюються з розшуку безвісти зниклих осіб, та тих, які ухиляються від слідства і суду, та інших категорій [5, С. 15].

На нашу думку, пошукові заходи не можуть здійснюватися окремо від розвідувальних, а іноді і контррозвідувальних. Якщо це пошук на відкритій місцевості, то з цим ще можна погодитись, але у той же час вони виступають як частина комплексу оперативно-розшукових заходів, куди безумовно входять і розвідувальні, наприклад, проведення різних видів оперативного опитування. Розшук же безвісти зниклих осіб, злочинців, підслідних, підсудних може включати і пошукові заходи на місцевості, у громадських місцях та ін. і само собою зрозуміло, проведення комплексу розвідувальних заходів як серцевини оперативно-розшукової діяльності.

Але, що стосується суб’єктів, які можуть здійснювати розвідувальні  заходи, то коло їх встановлене чинним законодавством. Відповідно до суб’єктивного складу та завдань конкретних органів, формуються напрями розвідувальної роботи, наприклад, оперативні підрозділи податкової міліції і розвідувальні органи СБУ чи Міністерства оборони. Дещо інше можна сказати про контррозвідувальні заходи. Немає сенсу вступати у суперечку щодо цього поняття. Основний зміст його полягає у проведенні відповідними спецпідрозділами заходів з виявлення і попередження, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб та організацій іноземних держав проти України, а також забезпечення безпеки дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, безпеки громадян України, які перебувають за кордоном. Під контррозвідувальними заходами слід розуміти також дії оперативних підрозділів для контррозвідувального забезпечення оборонного комплексу відповідних формувань, енергетики, зв’язку, а також інших важливих державних об’єктів. Згідно з чинним законодавством, такі функції покладено на оперативні підрозділи Служби безпеки та прикордонних військ України [2, С. 143].

Але сьогоднішній стан боротьби зі злочинністю у державі, і в  тому числі у сфері оподаткування, показує, що кримінальні структури  зацікавлені в тому, щоб мати „своїх”  людей у правоохоронних органах і отримувати від них інформацію про наміри, дії, справи оперативних підрозділів і конкретних співробітників. Такі „свої” особи можуть бути як з-поміж співробітників, які вже знаходяться на службі, так і тих, які поступають на службу з певною метою, але не для добросовісного виконання завдань держави. На даний час це в основному має назву „корупція”. Але фактично такі особи ведуть розвідувальну роботу в інтересах криміналу, одержуючи за це винагороду.