Особливості протидії корупції в країнах Європейського Союзу

Особливо слід виділити обов'язок банківських установ надавати правоохоронним органам інформацію про операції з грошима у розмірі понад 20 тис. німецьких марок за умов, що ця інформація буде використана виключно для розслідування. Законом закріплено правило: якщо громадянин робить внесок в банк у розмірі понад 50 тис. німецьких марок, він зобов'язаний пред'явити посвідчення особи.

Серед антикорупційних механізмів, які запроваджуються в Німеччині, слід назвати намір створити реєстр корумпованих фірм. У даному разі Німеччина йде шляхом іноземного досвіду, зокрема ізраїльського. Його суть полягає в тому, що фірма, яка включена да такого реєстру, позбавляється права виконувати будь-які державні замовлення, стає об'єктом більш пильної уваги з боку правоохоронних органів.

 Генеральна лінія німецького уряду у сфері запобігання корупції полягає в тому, щоб в результаті законодавчих, організаційних, кадрових та інших заходів унеможливити зловживання державним службовцем своїм посадовим становищем.

Нормативною базою як виняток передбачається можливість отримання подарунка, вартість якого не перевищує 20 німецьких марок. Але і в такому випадку державний службовець має доповісти про це своєму керівникові.

 У Німеччині для іншої  роботи державного службовця, крім служби, потрібно попередній дозвіл вищої службової інстанції. Державні службовці, за законом, не можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю особисто через довірених осіб, у тому числі брати участь у діяльності правління, наглядової ради чи в іншому органі, товаристві або підприємстві будь-якої іншої правової форми [11,12].

 До протидії корупції в  Німеччині широко залучається  громадськість.Так, відомство кримінальної  поліції Саксонії запровадило  прийом анонімних повідомлень  громадян про економічні злочини. За чотирі місяці до спец розділу надійшло 184 повідомлення, карні справи були відкриті у 124 випадках, із яких 30% стосувалися корупції.

 Фінляндія. Важливу роль в цій країні відіграє рівень освіти нації. У XIX ст. було видано закон, який дає змогу одружуватися лише грамотним жінкам і чоловікам. Освіченими людьми набагато важче маніпулювати – вони можуть читати закони, вони бачать, як працює суспільство та як зважають на їхні інтереси. Нарешті, ще один аспект фінських традицій – „соціальний контроль”. Фіни – малочисельна нація, приховати від сусідів нечесні доходи дуже важко.

 На цих традиціях заснована  й політична структура суспільства. Влада у Фінляндії – це не  щось далеке від народу. Тут  реально працює принцип виборності  місцевих адміністрацій. У Фінляндії є муніципалітети, населення яких становить лише 200 осіб, але вони мають самоврядування. Така система є запорукою легітимності влади [11,9]. Цікавим є те, що для фінського законодавства не характерне використання терміна „боротьба”. Наголос робиться на попередженні злочину. За корупційні дії Кримінальний кодекс Фінляндії передбачає штраф або, в особливо небезпечних випадках, ув’язнення строком до 4 років.

 Прикладом комплексної боротьби  з корупцією є антикорупційна  стратегія Нідерландів, яка включає такі процедурні та інвестиційні заходи, як:

- постійна звітність та гласність  у питаннях виявлення корупції  і обговорення наслідків –  покарання за корупційні дії. Щорічно міністр внутрішніх справ  доповідає парламенту про виявлені  факти корупції та вжиті заходи щодо покарання осіб, причетних до корупції;

- розробка системи моніторингу  можливих місць виникнення корупційних  дій у державних та громадських  організаціях і суворого контролю  за діяльністю осіб, які там  працюють;

- створення системи прав і обов’язків посадових осіб із визначенням міри відповідальності за порушення посадової етики та корупційні прояви;

- основною мірою покарання за  корупційну дію є заборона  працювати в державних організаціях  та втрата всіх соціальних  пільг, які надає державна служба, наприклад, пенсійного і соціального обслуговування;

- в усіх організаціях, зокрема  у міністерствах, є служби внутрішньої  безпеки, обов’язком яких є реєстрація  та виявлення помилок чиновників, їх навмисних чи випадкових  порушень діючих правил і відповідних наслідків таких порушень [11].

 Напевно найбільш ефективною є система політичних і правових механізмів боротьби з корупцією Італійської Республіки, де над вирішенням цієї проблеми тісно взаємодіють громадські організації та державні установи.

 Парламент країни заснував  спеціальну Генеральну Раду з  боротьби з організованою злочинністю. Поряд з Генеральною Радою  засновані окружні управління  із боротьби з організованою  злочинністю та мафією і окремо  – Державне управління з боротьби  з мафією.

 До завдань цього колегіального  органу входять: розробка стратегії  боротьби з організованою злочинністю  та визначення мети для кожного  поліцейського формування окремо; раціоналізація ресурсів і коштів, виділених для організації боротьби  з організованою злочинністю, а також періодична перевірка досягнутих результатів у їх зв’язку із встановленими напрямами діяльності та прийняття відповідних директив, спрямованих на усунення недоліків або неефективних дій. Причому вся ця діяльність є відкритою для політичних партій, об’єднань громадян, засобів масової інформації. Зазначений державний орган надає можливість участі у цій роботі інститутам соціального контролю.

 Італійська судова система  є найважливішою із трьох гілок  влади у системі механізмів  боротьби з корупцією. У Конституції Італії втілено політичне рішення про надання Верховній раді суддів виключних прав на заохочення та покарання суддів. Дійовим антикорупційним механізмом слід визнати також те, що судді, прокурори і слідчі вважаються членами однієї професії і регулярно міняються ролями. Кожна прокуратура є автономною. Кожний прокурор має такі самі гарантії незалежності, як і суддя.

 У країні встановлено верховенство  обов’язкового провадження в  усіх справах. Нерозслідування злочину  є злочином саме по собі. Усі ці заходи є досить ефективними в механізмі протидії корупції Італії. Приклад тому – суд над багатьма вищими посадовими особами Італії, у тому числі колишніми прем’єр – міністрами Андреотті, Краксі, Берлусконі.

Застосування нового закону "Про угруповання мафіозного типу" здійснюється також під контролем громадськості та органів представницької демократії, що дало змогу внести дестабілізацію в ряди мафії. Однією з форм такого контролю є заслуховування звітів Міністра внутрішніх справ у парламенті республіки два рази на рік. Такі багатоаспектні зусилля суб'єктів політики та італійської юстиції мають позитивні ре­зультати. З 1993 року до цього часу заарештовано більш, як 3500 членів мафіозно-злочинних угруповань.

 У Франції свій досвід боротьби з корупцією. У 1993 р. тут була створена Центральна служба по боротьбі з корупцією. На неї покладені такі важливі функції, як централізація інформації, необхідної для попередження (виявлення) фактів активної та пасивної корупції, зловживання службовим становищем як з боку державних службовців, так і приватних осіб, хабарництва, дій у корисливих цілях, також надання допомоги судово – слідчим органам у випадках їх звернень про надання інформації, що свідчить про факти правопорушень. Центральна служба інформує Прокурора республіки для проведення розслідування.

 Заслуговує на увагу всебічна  регламентація відповідальності  за хабарництво Кримінальним  кодексом Франції. Під хабарництвом  у законі розуміється незаконне  одержання, вимагання податків, презентів, обіцянок чи будь – яких інших переваг для скоєння дій, що входять до повноважень службової особи. При цьому ці форми хабарництва караються однаково суворо: десятьма роками тюремного ув’язнення і штрафом до одного мільйона євро.

 Для нас певний науковий  і практичний інтерес представляє такий різновид хабарництва, як торгівля впливом. Французький кримінальний кодекс 1992 р. встановлює, що торгівля впливом має місце тоді, коли шляхом зловживання своїм службовим становищем публічна особа і, навіть, приватна особа добиваються одержання від державного органу влади посади, вигідних операцій або будь – якого іншого вигідного для хабародавця рішення [11].

 Чинне законодавство Франції  включає цілий ряд нормативних  актів, спрямованих на протидію  корупції, насамперед, пов’язаних із  фінансовими зловживаннями. Так, у 1990 р. прийнято закон, згідно з яким кредитні установи мають особливо уважно ставитися до капіталів, походження яких пов’язане з організованою злочинністю. Йдеться про виявлення порушень, пов’язаних із фальсифікацією чеків та векселів, переданих на інкасацію.

 Законодавець закріплює право  на негайне зупинення функціонування  рахунку, якщо буде встановлено, що службовець відкрив його  з метою ухиляння від податків. Для захисту інтересів суспільства  виконання контрольних функцій покладено і на недержавні комерційні структури, у тому числі на фінансово-кредитні установи.

 Фінансові посередники, в тому  числі й банки, зобов’язані сповіщати  спеціальні адміністративні служби  про суми внесків на рахунок, якщо виникає підозра, а також про операції з такими коштами. У такому випадку обов’язок додержання професійної таємниці знімається. Спеціалізована державна служба має право вимагати припинення такої операції або відкласти її здійснення до вирішення питання про наявність або відсутність факту правопорушення [11, 9].

 У Франції міністри, а також  депутати занесені в особливий  офіційний список. Всі особи перед  вступом на посаду повинні  надавати звіт як про свій  матеріальний стан, так і родичів.

 Ефективний адміністративний  контроль за державними службовцями здійснюється у Великій Британії. У британському праві корупція визначена досить вузько: це хабарництво або отримання винагороди чи іншого доходу в обмін на сприятливе рішення. Ця країна має найдавніші традиції протидії корупції. Перший Закон про корупцію у державних органах був прийнятий ще в 1889 р., а закони про попередження корупції – 1906 та 1916 рр.

 У цій країні надзвичайно  висока роль громадської думки, вона стежить за негативними  явищами у державі. Безпосередньо  корупційні процеси у Великій Британії відстежує так званий Комітет Нолана, який було засновано в жовтні 1994 року. Його зусилля зосереджені на основних ділянках громадського життя, які викликають найбільшу стурбованість громадськості: це члени парламенту, які працюють консультантами фірм, що прагнуть впливати на державну політику; колишні міністри та інші посадові особи, що працюють у тих галузях індустрії, регулюванням яких перед тим займалися в уряді або парламенті та інші аспекти громадського життя. За результатами роботи Комітету Палата Громад парламенту вирішила призначити парламентського директора стандартів, заборонити протекцію та розголосити сторонні заробітки членів парламенту.

 Таким чином, передовий досвід  країн Європейського Союзу у  справі запобігання та протидії корупції при всій специфіці системи їх державного управління становить певний інтерес для України. Такі напрацювання можуть бути використані у практичній діяльності вітчизняних державних органів, покликаних боротися з корупцією, а також при розробці нормативно – правових актів, спрямованих на зменшення впливу корупції у сфері державного управління.

Висновок

Отже, як видно, за кордоном антикорупційне законодавство  розвивається у бік використання всього арсеналу правових засобів боротьби (не тільки кримінально-правових) і з акцентом на попередження.

Аналіз протидії корупції в окремих країнах дає змогу зробити висновок, що зусилля у цьому напрямку повинні ґрунтуватися на розумінні конкретних проблем країни та враховувати стадію її політичного розвитку, одночасно досвід цих держав свідчить, що існують універсальні для світової співдружності уроки, без яких досягти успіху у подоланні корупції фактично неможливо.

Єфективність стратегії боротьби з корупцією визначається не кількістю запропонованих заходів, а їх якістю, тобто здатністю реально впливати на ситуацію та змінювати її. Тому запозичення відповідного досвіду не може бути сліпим і повним, воно повинно бути вибірковим, з урахуванням вже існуючих результатів застосування даної норми.

Порівнюючи сьогоднішню Україну і розвинуті європейські країни, що володіють багатовіковими демократичними традиціями, необхідно враховувати, що ми намагаємося зіставляти соціальні організми, що перебувають на різних стадіях розвитку демократії і ринкових інститутів. Традиція послідовного (і далеко не завжди успішного) обмеження корупції нараховує в „західних демократіях” лише 20-30 років, тоді як період демократичного розвитку цих країн на порядок перевищує вказані терміни.

 Як свідчить міжнародний  досвід, боротьба з корупцією  досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, наявності чітких пріоритетів, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги і влади, і громадськості.

Список використаних джерел

1. Біскуп В.С. Стан корупції як засіб діагностики суспільних проблем [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com

2. В Україні зростають масштаби  корупції // Газета ua. – 23.12.2011. – Режим доступу до газ.: http://gazeta.ua.

3. Гавриш С. Б. Стан та проблеми антикорупційної експертизи законодавства в Україні / С. Б. Гавриш // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) : наук.– практ. журнал / Координац. ком. по боротьбі з корупцією і організ. злочинністю при Президентові України, Міжвідом. н.–д. центр. – 2008. – № 18. – С. 3–9.