Онови адміністративного права

ПЛАН

 

1. Поняття, предмет та цілі адміністративного права.
2. Джерела адміністративного права.
3. Суб’єкти адміністративного права.
4. Поняття адміністративного правопорушення.
5. Види адміністративних стягнень.

 

1. Поняття, предмет та  цілі адміністративного права.

Адміністративне право належить до фундаментальних галузей права і є важливою ланкою в системі національного права України. Воно, обслуговуючи публічні інтереси, серед юридичних пріоритетів зберігає права і свободи людини і громадянина. В Конституції України 1996 р. реалізована концепція абсолютних і невідчужуваних прав людини. Саме вони, а не інтереси окремих органів державної влади, повинні визначати зміст і застосування законів, діяльності законодавчої і виконавчої влади. Адміністративне право виходить з того, що апарат державної влади повинен служити інтересам закону, виконувати і забезпечувати його виконання.

Адміністративне право можна визначити як систему норм, покликаних регулювати в інтересах особи і суспільства відносини, що виникають в процесі функціонування публічної влади (органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування), а також у внутрішньо-організаційній діяльності інших органів (регулювання функції адміністрування).

До предмета адміністративного права можна віднести:

• відносини, пов'язані з організацією органів державної виконавчої влади (структури адміністративного апарату). Норми, які встановлюють і регулюють ці відносини прийнято називати структурними;
• відносини, які виникають під час реалізації органами виконавчої влади закріпленої за ними компетенції з використанням при цьому державно-владних повноважень. Ця компетенція проявляється в державному управлінні і взаємодії органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування з громадянами, державними і недержавними організаціями. Відповідні адміністративно-правові норми встановлюють права та обов'язки суб'єктів цих правовідносин (матеріальні норми);
• відносини, які виникають як всередині органів виконавчої влади, і їх структурних підрозділів, так і поза системою цих органів (наприклад, в прокуратурі, в суді). Їх ще називають внутрішнім адмініструванням. А відносини, вказані вище (в п.2) можна назвати державним адмініструванням;
• управлінські відносини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, що виражають публічні інтереси;
• відносини, пов'язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб (адміністративна юстиція);
• відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді даної категорії справ (деліктні правовідносини).

Отже, предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, виконавчо-розпорядчу діяльність, способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні, урегульовує порядок управління окремими галузями народного господарства, культурою, освітою, наукою, адміністративно-політичною діяльністю та ін.

Цілі адміністративного права. Вони безпосередньо пов'язані з цілями держави і обумовлюються завданнями відповідного стану розвитку державно-організованого суспільства.

Адміністративне право забезпечує:

• оптимальні рамки правових стандартів, всередині яких повинно здійснюватись управління державою і суспільством;
• оптимальний рівень управління суспільством з використанням адміністративних інститутів державної влади;          
• справедливі умови реалізації прав особи в управлінні суспільством. Адміністративне право у зв'язку з цим має за мету - служити кожному окремому індивіду і суспільству в цілому, захищати права людини і громадянина, захист прав та інтересів;
• через правову законність і оптимальне управління суспільними справами інтересів кожного індивіда.

Власне для досягнення вказаних завдань в Україні (з прийняттям у травні 1997 р. постанови Кабінету Міністрів) розпочався процес реформування адміністративного права. В контексті цієї реформи адміністративне право розглядається як засіб забезпечення належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері функціонування державної виконавчої влади.

Реформування адміністративного права повинно послужити ще важливішій меті - правовому забезпеченню Адміністративної реформи в Україні, концепція якої була схвалена Указом Президента України 22 липня 1998 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Джерела адміністративного права.

Під цим терміном розуміють офіційно визнані державою правові форми вираження і закріплення адміністративно-правових норм.

Знання джерел для теорії адміністративного права, а також для практики його застосування має надзвичайно важливе значення, оскільки в порівнянні з іншими галузями права (цивільним, трудовим, кримінальним) адміністративне право не має окремої кодифікації. Воно становить збір численних правових приписів, які видаються органами законодавчої, виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування.

У системі джерел права можна виділити певні групи джерел. Беручи до уваги становище органу, який встановлює право, можна виділити такі їх види:

1. Конституція України - має для адміністративного права установчий характер, оскільки містить ряд приписів, які є вихідними для даної галузі права. Так, вони визначають статус Президента, структуру Уряду, закріплюють систему органів державної виконавчої влади тощо.

2. Закони - є найістотнішим джерелом адміністративного права в міру того, наскільки вони містять норми, що стосуються цієї галузі, закріплюють механізм реалізації державної виконавчої влади, інших органів держави. До таких законів можна віднести Закон України "Про державну службу"(\993 p.), "Про міліцію", "Про звернення громадян"(1996 p.), "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"(2000 р.) і т.д. Окремо серед джерел, які мають силу закону, можна виділити кодекси: Кодекс про адміністративні правопорушення. Митний кодекс.

3. Укази і нормативні розпорядження Президента України, наприклад: Указ Президента від 15 грудня 1999 р. "Про систему центральних органів виконавчої влади", "Про склад Кабінету Міністрів", "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади".

4. Постанови і нормативні розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Наприклад: Постанова Кабінету Міністрів від 15 лютого 2002 p., якою затверджено положення "Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців".

5.  Міжнародні договори і угоди та виконавчі приписи до них.

6. Акти центральних органів виконавчої влади України та АРК: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.

7. Акти місцевих державних адміністрацій.

8. Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Суб’єкти адміністративного  права.

Під суб'єктами права як правило, розуміють учасників суспільних відносин, яких юридична норма наділяє правами і обов'язками. Відповідно суб'єктами адміністративного права є учасники відносин, котрих адміністративно-правові норми наділили правами і обов'язками, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини.

Всі суб'єкти адміністративного права, залежно від того, чию волю, та чиї інтереси вони виражають, від чийого імені виступають, поділяються на індивідуальні та колективні. До індивідуальних належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, посадові особи, державні службовці. Більш детальна класифікація дає підстави окремо сказати про суб'єкти спеціальних адміністративно-правових статусів(членів адміністративних колективів, суб'єктів адміністративної опіки, жителів територій з особливими режимами, суб'єктів дозвільної системи).

До колективних суб'єктів належать організації (підприємства, органи, установи), трудові колективи, структурні підрозділи організацій, складні організації (залізниця).

Колективні суб'єкти - це організовані, обособлені самоврядні групи, наділені правами вступати у відносини з іншими суб'єктами як єдине ціле. Адміністративна правоздатність і дієздатність цих суб'єктів наступає з моменту реєстрації і припиняється з їх ліквідацією.

Важливе місце серед індивідуальних суб'єктів адміністративного права належить громадянам, їх адміністративно-правовому статусу. Адміністративно-правовий статус громадян є складовою частиною їх загального правового статусу і включає в себе наступні елементи:

1. адміністративну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність);
2. права та обов'язки у сфері державного управління;
3. адміністративно-правові гаранти прав і свобод громадян.

Адміністративна правоздатність - це визнана державою спроможність своїми власними діями реалізувати права та набувати нових особистих прав, виконувати обов'язки у сфері державного управління. В повному обсязі вона настає з 18 років, а в окремих випадках - з 16 років. Конкретний обсяг прав і обов'язків перебуває в залежності від ряду факторів: віку, освіти, стану здоров'я, статі.

Адміністративна дієздатність – визнана державою спроможність своїми діями реалізувати права та набувати нових прав, виконувати обов’язки у сферах діяльності виконавчої влади.

Центральним елементом адміністративно-правового статусу громадянин (індивідуального суб'єкта) є його права та обов’язки.

Оскільки адміністративно-правовий статус тісно пов'язаний з конституційним є похідним від останнього, можна виділити загальні права, які належать де конституційних: право на участь в управлінні державними справами; на рівний доступ до державної служби; на оскарження в суду неправомірним актів (дій) державних органів (посадових осіб).

Разом з правами на громадян покладається і ряд обов'язків. Основним (загальним) обов'язком громадян є обов'язок дотримуватись Конституції України та законів держави.

Щe одним елементом адміністративно-правового статусу є адміністративно-правові гарантії прав і свобод громадян. До них належать організаційні гарантії (існування і діяльність органів, які здійснюють охорону і захист прав та свобод громадян); право на скаргу (адміністративну і судову). Воно закріплено Законом "Про звернення громадян", а також Цивільно-процесуальним Кодексом.

Суб'єктами адміністративного права є також іноземні громадяни та особи без громадянства. їх адміністративно-правовий статус визначається ст. 26 Конституції України, та законом України "Про правовий статус іноземців" від 5 березня 1994 р. В цілому обсяг їх адміністративно-правового статусу дещо вужчий, ніж у громадян України. Так, вони не можуть бути державними службовцями, займати посади в державному апараті; не несуть військового обов'язку; не в праві створювати політичні партії. На них покладаються додаткові обов'язки, не властиві для громадян України. Вони зобов'язані зареєструвати свій паспорт, отримати дозвіл для проживання, повідомляти органи внутрішніх справ про переміщення по території держави та ін. Несуть адміністративну відповідальність на рівні з громадянами України.

Серед колективних суб’єктів адміністративного прана важливе місце посідають органи державної влади, які утворюють самостійну складну систему. Об'єднуючими факторами цієї системи є зміст діяльності методи та організаційні обов'язки її структурних одиниць. До системи органів виконавчої влади входять: Кабінет Міністрів України (вищий орган виконавчої влади), Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Міністерства, державні комітети (центральні органи виконавчої влади, обласні та районні державні адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади (місцеві органи). До цієї системи в деякому значенні можна віднести виконавчі органи місцевого самоврядування, коли йдеться про виконання ними делегованих повноважень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Поняття адміністративного правопорушення.

Адміністративне право врегульовує дуже широке коло суспільних відносин. Проте інститут адміністративної відповідальності традиційно займає доволі вагоме місце у системі вітчизняного адміністративного права. Це зумовлено:

• значним обсягом об'єктів, що охороняються засобами адміністративно-правової відповідальності (від здоров'я громадян до встановленого державою порядку управління);
• великою кількістю вчинених адміністративних правопорушень у загальнонаціональному масштабі;
• залученням до провадження в справах про адміністративні правопорушення багатьох органів виконавчої влади з різних сфер управління, судів (суддів) та інших уповноважених державою структур.

Відповідно до норми чинного Кодексу про адміністративні правопорушення України, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.