Источники административного права

3) міжнародний  договір - це угода між державами  або іншими суб'єктами міжнародного  права, що встановлює для її  учасників відповідні права і обов'язки. Джерелами конституційного права є лише ті міжнародні договори, які стосуються предмета правового регулювання цієї галузі права. Ратифікація (від лат., - затверджений, - роблю) - затвердження акта парламентом. Ця процедура є важливою і необхідною умовою набрання чинності міжнародним договором в Україні. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України). Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. Президент України уповноважений підписувати міжнародні договори у сфері прав і свобод людини і громадянина, входження України в міжнародні світові організації та ін. Конституційний Суд України обов'язково дає свій висновок про відповідність такого міжнародного договору нормам Конституції України, і лише тоді Верховна Рада України може його ратифікувати. Кабінет Міністрів України також уповноважений підписувати міжнародні договори, наприклад, у сфері міжнародної торгівлі тощо. У практиці міжнародного життя для позначення міжнародного договору застосовуються такі терміни, як конвенція, угода, пакт, протокол, трактат, статут, спільна заява, декларація, комюніке, хартія, меморандум, регламент, акт, обмін нотами^.

Підзаконні джерела - це нормативно-правові або індивідуально-владні акти, які приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами на основі, в межах і відповідно до Конституції І законів України з метою регулювання відносин, що становлять галузі конституційного права. Підзаконні правові акти поділяються на такі основні групи:

* нормативні - регулюють певну сферу суспільних  відносин і є загальнообов'язковими;

* індивідуально-владні (ненормативні) - адресовані конкретним суб'єктам конституційно-правових відносин і є обов'язковими для них;

o інтерпретаційні  - це акти-тлумачення норм права,  що мають допоміжний характер  і, як правило, обслуговують  нормативні акти.

Підзаконні джерела конституційного права становлять відповідну ієрархічну систему:

1) укази  і розпорядження Президента України:

o укази  глави держави займають наступне  місце після законів України, вони мають нормативний характер, приймаються з метою заповнення законодавчих прогалин у праві. Завдяки указам глава держави реалізує свої основні повноваження у сфері публічних відносин;

o розпорядження  Президента України - це ненормативні, тобто індивідуально-правові акти, що приймаються з поточних  питань;

2) постанови  і розпорядження Кабінету Міністрів України згідно зі ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання:

* постанови  уряду - це правові акти нормативного характеру, які встановлюють основи управлінської діяльності в усіх сферах суспільного життя;

o розпорядження  - це внутрішньо-організаційні правові  акти уряду ненормативного характеру;

3) накази, положення, інструкції міністерств,  державних комітетів - підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, які приймаються на виконання вищезазначених правових актів:

* наказ  - це нормативно-правовий акт,  який видається посадовою особою в межах її компетенції з метою оперативного управління певною сферою суспільних відносин;

* положення  (статут) - закріплює правове становище,  структуру, функції І компетенцію  певної державної організації,

* інструкція - це нормативно-правовий акт,  що видається з метою роз'яснення  і визначення порядку застосування  законодавчого або іншого нормативно-правового  акта .

Правові акти органів виконавчої влади, які  стосуються законних прав і свобод людини, мають міжвідомчий характер, відповідно до Указу

Президента  України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств  та інших органів виконавчої влади" (1992 р.) підлягають обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України;

4) рішення і висновки Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України інших нормативно-правових актів. У науці конституційного права триває спір щодо правової природи цих актів. Вітчизняний учений М.І. Козюбра стверджує, що висновки і рішення Конституційного Суду України - це інтерпретаційні, але не нормативні акти, оскільки не створюють нових норм права. Натомість М.М. Костицький і В.М. Шаповал опонують, наголошуючи на тому, що ті рішення і висновки Конституційного Суду України є нормативними, які стосуються тлумачення Конституції України, а також імпічменту Президента України. Разом з тим правові акти Конституційного Суду України є джерелами конституційного права України. На думку Г.О. Христової, рішення і висновки органу конституційної юрисдикції виступають допоміжними джерелами права, оскільки спираються на первинні правила поведінки, однак мають нормативний характер1. Така думка містить раціональне зерно.

Локальні  джерела конституційного права - це ті правові акти, які поширюються  у межах певної адміністративно-територіальної одиниці:

1) акти  органів місцевого самоврядування з питань, що належать до предмета правового регулювання конституційного права. Наприклад, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України);

2) акти  місцевих референдумів з питань, що належать до предмета конституційного  права України, наприклад, встановлення  місцевих символів, земельне впорядкування,  охорона громадського порядку  та інше.

Наведена  класифікація джерел конституційного  права неповна, оскільки на доктринальному рівні немає чіткого виокремлення джерел конституційного права із загальної системи джерел права. Наприклад, правова доктрина як сукупність наукових знань про конкретне правове явище, яке дістає свій вияв у концепціях, теоріях, ідеях, вченнях, є джерелом права. Відомо, що правова доктрина як джерело права мала неабияке значення у Стародавньому Римі, де в 426 році був прийнятий закон "Про цитування юристів", який надавав силу закону висловлюванням видатних юристів, зокрема Домініція Ульпіана, Гая, Павла, Модестіна, занотованим у їхніх працях.

Таким чином, система джерел конституційного  права досить розгалужена, що практично  унеможливлює здійснення їх кодифікації. Крім того, немає нормативного визначення поняття "джерело права", не визначено місця і ролі деяких правових актів у системі джерел конституційного права, зокрема актів референдумів, рішень і висновків Конституційного Суду України. З метою вирішення зазначених та інших змістовно близьких проблем існує нагальна необхідність у прийнятті Закону України "Про нормативно-правові акти України".