Источники административного права

Джерелами адміністративного права називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Основним  видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні. Наприклад, Конституція України закріплює, Що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Серед законів, що є джерелами адміністративного  права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих  законів відносять, наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Земельний кодекс України, Митний кодекс України та деякі інші. Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних законів як джерел адміністративного права можна віднести Закони України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про Антимонопольний комітет України", "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну податкову службу", "Про державну службу" та ін. До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять Закони України "Про підприємництво", "Про зайнятість населення", "Про державний кордон України", "Про митну справу в Україні, "Про надзвичайний стан", Названі джерела адміністративного права - це джерела вищої юридичної сили. Норми Конституції України, що закріплюють права людини й громадянина, мають пряму дію.

Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у Постановах Верховної Ради України. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 р., або Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.

Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України, Указ Президента України "Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності"; Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України та ін. Джерелами адміністративного права можуть бути і спільні постанови Кабінету Міністрів України і профспілок України з питань охорони праці та соціального захисту працівників незалежно від форми власності.

Окрему  групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Сюди відносять накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деякими авторами як правові акти державного управління. На думку В. К. Колпакова, акти управління характеризуються за двома особливостями.4 а) як правові джерела і б) як управлінські. Вони мають між собою діалектичний зв'язок. їх визначають із трьох найбільш поширених позицій: а) як форми управлінської діяльності держави; б) як документи, що походять від компетентних органів; в) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів. В. К. Колпаков визначає правові акти державного управління як владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми й відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.

Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. У загальних положеннях закріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Конституційне право як галузь законодавства - це система нормативно-правових актів, які містять конституційні норми  та принципи, приймаються спеціально уповноваженими органами або безпосередньо  народом за умови дотримання встановленої чинним законодавством процедури, мають  найвищу юридичну силу і є підставою для прийняття інших нормативно-правових актів.

Джерела конституційного права - це зовнішня форма об'єктивізації внутрішнього юридичного змісту, тобто це текстуальні  джерела права. Наприклад, візьмемо тезу "Дитиною вважається особа  віком до 18 років" - це юридичний  зміст, який може бути об'єктивований (розміщений) у конституції, законі, постанові, декларації, розпорядженні, нормативно-правовому договорі, конвенції, пакті та ін. Усі вищеперелічені правові акти є джерелами права. Подібно до того, як вода може зберігатися у відповідних ємкостях (кухлик, відро), так і юридичний зміст повинен знайти належне йому місце у відповідному правовому акті.

У науці  конституційного права проблема змісту поняття "джерело конституційного  права" - одна з найгостріших. Не визначені  основні критерії класифікації джерел конституційного права, різняться думки вчених щодо виокремлення їх загального переліку,

У сучасній "Юридичній енциклопедії" дефініція "джерело права" трактується  як спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх обов'язковість1. Інші вчені стверджують, що джерело конституційного права - це зовнішня форма об'єктивізації волі українського народу й політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили у визначеній формі. Норми конституційного права, як зауважує М.В. Баглай, виражені у різноманітних формах, які зачасти називаються джерелами. Відтак поняття "джерело конституційного права" трактується вченими по-різному, що опосередковує необхідність наукового пошуку.

Ознаки  джерел конституційного права:

1) мають  найвищу юридичну силу в ієрархічній  системі джерел права;

2) мають  установчий характер, оскільки є  основою для формування системи  джерел інших галузей права;

3) мають  загальнообов'язковий характер, тобто  поширюються на всіх без винятку  суб'єктів правовідносин;

4) мають  найвищий ступінь юридичних гарантій  і забезпечуються всіма заходами  державного впливу;

5) приймаються  спеціально уповноваженими суб'єктами: українським народом, державними  органами та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень;

6) регулюють  правовідносини у сфері публічних  політико-державних відносин;

7) виражають  публічні загальносуспільні інтереси  українського народу;

8) визначають  нормативні умови і принципи  гармонізації національного і  міжнародного законодавства.

Усі джерела  конституційного права становлять ієрархічну вертикаль.

Ієрархія  джерел конституційного права є  відображенням ієрархи самих  органів державної влади.

Джерела конституційного права мають  певні особливості, тому різняться між собою. Відмінності зумовлені відповідними критеріями:

а) юридичною  силою;

б) цільовою спрямованістю і змістом;

в) часом  дії;

г) правовим статусом суб'єктів, уповноважених  приймати правові акти;

ґ) чинністю (діючі і недіючі);

д) походженням (національні чи привнесені (міжнародні) та ін.). Класифікація джерел конституційного права - це їх систематизація

за  певними критеріями. За юридичною  силою джерела конституційного  права поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні, локальні. Конституційні джерела:

1) Конституція  України - єдиний нормативно-правовий  акт в Україні, який має найвищий  рівень юридичної сили, є головним законом держави і суспільства, регламентує найважливіші і найзагальніші суспільні відносини, приймається і змінюється за спеціально визначеною законодавством процедурою, має особливу систему державних гарантій. Конституція України - це основне джерело не лише конституційного права, а й вітчизняного права загалом;

2) акти  всеукраїнського референдуму з  питань внесення змін і доповнень  до Конституції України - мають  найвищу юридичну силу, оскільки  є волевиявленням українського  народу, який є єдиним джерелом  влади в Україні. Акти всеукраїнського  референдуму відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на всій території України з моменту їх оприлюднення, не потребують санкціонування будь-якими органами державної влади;

3) закони  України - конституційні, органічні,  звичайні (поточні), з них:

а) конституційні  закони - це нормативно-правові акти, якими вносяться зміни і доповнення до конституції. Такі закони приймаються  кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України (300) від конституційного складу парламенту. Наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 1 лютого 2011 року;

б) органічні  закони - це ті закони, прийняття яких прямо передбачено в Конституції  України, наприклад, закон про прокуратуру. На сьогодні не всі вітчизняні вчені-конституціоналісти виокремлюють органічні закони із ряду конституційних і поточних законів. У чинній Конституції України немає згадки про органічні закони, проте вони передбачалися Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 року і Конституцією УРСР від 20 квітня 1978 року. Відомо, що прийняття органічних законів передбачене чинними конституціями Франції, Грузії, Російської Федерації. Юридична доцільність прийняття органічних законів, на думку російського правника М.Ф. Чудакова, полягає в тому, що на відміну від конституційних законів, органічні закони доповнюють конституцію, не змінюючи її основних принципів, і не порушують глибинної сутності. Отже, проблема виокремлення і змістовного наповнення органічних законів перебуває у площині наукових дискусій;

в) звичайні (поточні) закони - це нормативно-правові  акти з конституційних питань, які  приймаються громадянами України  на всеукраїнському референдумі  або простою більшістю голосів  народних депутатів України (226), наприклад, Закон України "Про політичні  партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.

Конституція України (ст. 92) встановила досить широке коло питань суспільного і державного життя, що визначається і регламентується  виключно законами: правовий статус людини і громадянина; права, свободи і  обов'язки людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; громадянство; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічна безпека; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; засади регулювання демографічних та міграційних процесів; територіальний устрій України; Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; порядок використання і захисту державних символів; державні нагороди; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні свята тощо.

Законодавчі джерела:

1) декларація (віл лат.- заява, повідомлення) - політико-правовий акт, який, зазвичай, приймається парламентом держави, проголошує основні засади і принципи державного та суспільного ладу. Декларація має підкреслено урочистий характер, а її положення потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація "Про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року;

2) конституційний  договір - це політико-правовий акт загального характеру, який встановлюється за домовленістю і згодою двох і більше осіб, забезпечується і гарантується державним примусом. Наприклад, Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової

Конституції України, підписаний 8 червня 1995 року. Цей договір відіграв позитивну роль у державно-правовому регулюванні, оскільки стабілізував ситуацію в державі і не допустив посилення конфронтації між парламентом і президентом;