Джерела та характерні риси африканського права

Важлива особливість системи джерел сучасних африканських держав полягає в тому, що закон не завжди має вищу юридичну силу, оскільки найважливіші питання суспільного життя регулюють акти виконавчої влади, а не закони.

У деяких державах конституції передбачають можливість парламенту уповноважити законом президента вживати заходів, які зазвичай належать до сфери закону (Конституція Сенегалу в редакції Конституційного закону 1983p.).

Згідно з Конституцією Танзанії, парламент країни може надати будь-якій особі чи органу влади право приймати постанови, що мають силу закону. Звичайно таке право надається президентові, першому віце-президентові і уряду Республіки.

Таким чином, важливим джерелом сучасного африканського права є делеговане законодавство, тобто нормативно-правові акти, прийняті виконавчими органами державної влади, прирівняні за своєю юридичною силою до законів. Вони в теперішній час дуже поширені в даних державах.

Як самостійне джерело права виступає і звичаєве право, норми якого регулюють, як уже наголошувалося, важливі сфери суспільних відносин. Багато положень звичаєвого права отримують законодавче закріплення.

Проте сучасна тенденція розвитку правових систем африканських держав показує, що звичаї стають джерелом права лише в тому випадку, якщо вони в якійсь мірі санкціоновані державою, або сприйняті правозастосовними органами, або на них є посилання в законі. Національне законодавство наказує в загальній формі, що суди «повинні» або «можуть» здійснювати юрисдикцію відповідно до звичаєвого права за певних обставин, передбачених законом. Таку санкцію звичаю можна позначити як первинну або відсилочну.

Таким чином, звичаї в системі джерел права в традиційному суспільстві відіграють значну роль, оскільки вони містять елемент постійності і набувають обов'язковий характер.

Як самостійне джерело права в правових системах тих африканських держав, де переважає мусульманське населення, виступають ісламсько-правові норми, що регулюють переважно сфери особистого статусу громадян, що сповідують іслам.

Норми міжнародного права також є джерелами права цих держав. У ряді африканських держав на конституційному рівні закріплюється пріоритет належним чином ратифікованих міжнародних торгових угод та інших міжнародних договорів національного закону, що регулюють, зокрема, питання статусу осіб, приєднання або зміни території.

 

 

 

3.2 Особливості права незалежних держав Африки

 

 

Формування незалежних держав потребувало і нового відношення до традиційного права. В африканських державах проводилися реформи, які базувалися на кодифікації як законодавчих, так і звичаєвих норм. У багатьох країнах створювався кримінальний кодекс, який замінив звичаєві норми у цій сфері.

У сфері шлюбно-сімейного і спадкового права залишився дуалізм законодавства та звичаєвого права.

Поряд з цим, у незалежних африканських державах проведена велика законодавча робота. У франкомовних країнах було створено більше 100 кодексів, більшість з яких набрали чинності з 1960 по 1970р.р.

Новими кодексами були охоплені цивільне, кримінальне, інвестиційне, трудове право, кримінальний процес та судоустрій. У Сенегалі, Гані, Уганді та на Мадагаскарі було реформовано зобов’язальне та договірне право. У Сенегалі, Гані та Кенії кардинально змінений правовий режим земельної власності. Майже у всіх державах було кодифіковано (повністю або частково) сімейне право (Сенегал, Того) чи регламентовано законами (Берег Слонової Кості). А в деяких державах (Гвінея, Малі, Габон, Бурунді) – реформовано частково.

Правда, не завжди ці нормативні приписи належно застосовуються, так як відсутня необхідна кількість професійних юристів і стійкими є форми традиційної свідомості населення.

Поряд з цим, традиційне право втрачає ряд своїх основних ознак, і у значній частині воно стало об’єктом систематизації та кодифікації.

До основних тенденцій розвитку права у сучасних правових системах Африки можна віднести:

• зменшення регулюючого значення правового звичаю та звуження сфери його застосування;

• зменшення сфери колоніального права;
• збільшення сфери дії національного законодавства;

• закріплення у національному законодавстві демократичних державно-правових принципів, формально рівних умов розвитку всіх форм власності, забезпечення прав і свобод людини.

Хоча в той же час, політичні, культурні, етнічні, економічні та ін. умови розвитку цих країн є різними, соціальна структура не достатньо розвинута, відчуваються обмеження державною владою традиційних інститутів. Значна роль у соціальному управлінні відводиться армії. Демократизація проводиться і зверху органами державної влади.

Значну роль відіграє етнічний релігійний та культурний плюралізм, що часто виступає чинником політичної нестабільності. Він ускладнює роль держави як національного арбітра.

Сучасний етап розвитку африканського типу правової сім’ї характеризується правовою багатоманітністю З посиленням нормотворчої, особливо законодавчої діяльності та конституційного права як основи державної незалежності, норми звичаєвого та колоніального права перетворюються у норми загально територіального права Відчутним є вплив міжнародного права та норм африканських міждержавних об’єднань і інститутів.

У ряді країн були проведені реформи судоустрою (з метою ліквідації двох видів судів і створення єдиної судової системи). Суди, які спеціалізувалися на застосуванні норм звичаєвого права, були досить поширеним явище. Так, у Нігерії на ці суди (більше 15000) припадало близько 90% обсягу судових справ; у Заїрі – близько 400 тисяч справ у рік.

У деяких країнах традиційні суди були ліквідовані (Сенегал, Берег Слонової Кості, Малі, Бурунді, Руанда). В інших (Камерун, Бенін, Конго, Габон, Нігер, Того) – тимчасово збережені два типи юрисдикції. У більшості африканських країн суди звичаєвого права у сучасних умовах не існують.

Якщо у колоніальний період тільки традиційні суди застосовували норми звичаєвого права, то тепер всі суди (будь-якої інстанції судової системи) можуть застосовувати звичаєве право.

Вищі ланки судової системи застосовують звичаєве право при розгляді апеляцій на рішення місцевих судів. Крім цього, суди І інстанції розглядають справи з участю осіб, незалежно від їх расового походження. Терміни "туземець", "африканець" (які були критерієм для передачі справи у традиційний суд) замінені термінами "особа", "сторона".

Державні судді (що замінили вождів і старійшин у традиційних судах) мають юридичну освіту (здобуту, як правило, у західних правових системах) і відповідають вимогам, встановленим національним законодавством.

Цікавим видається і становлення такого специфічного для Африки інституту як конституційне правосуддя. У багатьох державах Африки (за виключенням ПАР з американською моделлю та Гани і Нігерії з модифікованим варіантом американського), встановлена модель конституційного правосуддя (за винятком – Танзанії, Мадагаскару).

Передбачений першими конституціями, з часом цей інститут у африканських державах став лише формальним, і почав відновлюватися лише у 90-х роках.

У групі країн конституційне правосуддя здійснюється судами загальної юрисдикції (вищою судовою інстанцією – Гана, Намібія, Папуа – Нова Гвінея).

Членами цих судів призначаються професійні судді, які відповідають кваліфікаційним вимогам: великий стаж роботи за спеціальністю тощо. У законодавстві встановлюється термін перебування на посаді (65-70р.р.) та вказані підстави усунення з посади (так, суддя Верховного Суду Гани може бути звільнений за неналежну поведінку, некомпетентність, за станом здоров’я). В деяких країнах (Камерун, Намібія) можуть призначатися тимчасові судді, які мають спеціальні знання і досвід щодо відповідних справ (наприклад, гарантії основних прав і свобод).

У багатьох країнах Африки (близьких до континентального права) конституційне правосуддя здійснюється спеціалізованими органами (Конституційні палати Верховних судів – Буркіна-Фасо, Гвінея, Нігер та ін.).

У формуванні спеціалізованих судів (органів) конституційного правосуддя беруть участь декілька гілок влади (законодавча, виконавча, судова – Габон, Мадагаскар; законодавча і виконавча – Бенін).

Як правило, до суддів пред’являються вимоги стосовно юридичної освіти та стажу роботи по спеціальності, але якщо такі вимоги і не пред’являються, законодавець намагається забезпечити переваги у складі суду юристів (Габон, Малі).

В деяких франкомовних країнах Африки (Габон, Малі) здійснюється контроль за законодавчими та регламентуючими актами, які зачіпають права людини; за виборчим процесом.

І хоча у франкомовних країнах реалізується французька модель конституційного правосуддя, у них є певні відмінності.

Аналізуючи особливості сучасного африканського права, можна виділити і ряд загальних ознак цього типу:

– наявність правового звичаю як джерела права у певних сферах відносин (сімейні, спадкові, земельні);

– не відмежованість моральних та юридичних норм у звичаєвому праві; перевага обов’язків перед правами; прав групи осіб перед правом індивіда;

– наявність нормативно-правових актів (законів, кодексів);

– плюралізм системи (багатоманітність): наявність норм звичаєвого, колоніального та сучасного права;

– рецепція ознак континентального та загального права.

Спільні та відмінні ознаки африканських правових систем з рецептованим правом необхідно аналізувати за сферами впливу. До спільних ознак з континентальними правовими системами можна віднести:

–  наявність нормативно-правових актів (законів, кодексів та ін. актів);

–   їх ієрархія, найвище місце в якій займає Конституція);

– наявність французької моделі конституційного правосуддя, яке здійснюється спеціалізованими органами.

Відмінні ознаки:

–  відсутність чіткого поділу на публічне та приватне право;

– відсутність у публічному праві західної моделі плюралістичної демократії.

До спільних ознак з правовими системами загального права (колишні британські колонії) відносяться:

–  наявність судових прецедентів як джерел права;

• наявність основних принципів правосуддя англійського типу наявність американської моделі конституційного правосуддя, яке здійснюється судами загальної юрисдикції.

Відмінні ознаки:

– відсутність доктрини (концепції) джерел загального права;

–  відсутність поділу на загальне право і право справедливості.

 До тенденції розвитку  даного типу можна віднести:

• формування загально територіального права та національного законодавства;

–   посилення ролі конституційного права;

– приведення законодавства у відповідність з міжнародними стандартами;

– трансформація звичаєвого права (основних інститутів) через законодавство.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА