Докази та засоби доказування у господарському процесі

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами за встановленими законодавством правилами. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути умотивованим у рішенні.

Пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі, поряд з іншими визначаються засобами доказування в господарському процесі.

Відповідно до господарського процесуального законодавства учасниками господарського процесу можуть бути підприємства, організації, установи, інші юридичні особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, в передбачених законодавством випадках — державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Всі перелічені особи в господарському процесі виступають як сторони (позивач і відповідач); треті особи (із самостійними вимогами на предмет спору і без самостійних вимог на той предмет); прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави або громадянина.

Законодавче визначення, в якості засобу доказування, пояснення представників сторін не зовсім коректне, з урахуванням того, що в юридичної особи в силу її стану є представник. Прокурор, який бере участь у справі, також діє як представник. Але, коли громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності діє в господарському суді самостійно без представника то, спираючись на ст. 32 ГПК, можна прийти до висновку, що його пояснення не можуть бути застосовані як докази. До кола інших осіб, які беруть участь у господарському процесі, відносять судового експерта, але й як докази застосовуються висновок судового експерта і його пояснення, які судовий експерт може надавати у зв’язку зі своїм висновком.

У господарському процесі  також можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Їхні пояснення використовуються як судові докази.

У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі, мають бути викладені письмово.

Різновидом пояснення  осіб є визнання. Під визнанням  мається на увазі згода з фактичними даними і обставинами, якими інша особа обґрунтовує свої вимоги і  заперечення. Визнання факту не є визнанням позову, не є також обов’язковим для господарського суду.

Для прийняття рішення  суттєве значення мають правильна  оцінка доказів, їх об’єктивний розгляд  у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським судом доказів  має важливе значення для винесення законного й обґрунтованого рішення.

Під оцінкою доказів  мається на увазі визначення судом  достовірності та сили доказів.

Достовірність означає, що відомості, які вона надає, відповідають дійсності. Достовірний доказ повинен  бути отриманий з надійного джерела інформації та якісного процесу формування доказу. Достовірність визначають при порівнянні кількох доказів, при оцінці всієї сукупності доказів по справі. Достовірність — це якість доказів, яка характеризується точністю, правильністю відображення обставин, які входять в предмет доказування.

Сила доказів теж  важлива — це якість доказів, яка  в основному визначається при  вирішенні справи, це якість сукупності доказів, необхідних для вирішення  справи.

Оцінка доказів —  це складна процесуальна й інтелектуальна діяльність суду, підпорядкована закону логіки пізнання під впливом правових вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному  та об’єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК). Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Належність, допустимість та достатність  доказів у господарському процесі

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які стосуються справи. Таким чином, належність є необхідною якісною характеристикою судового доказу в господарській справі. Належність доказів – властивість, пов’язана зі змістом судових доказів. Ця вимога звернена до господарського суду, який зобов’язаний відібрати тільки докази, що володіють властивістю належності, виключивши з процесу доказування докази, які не мають значення для справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує процес розгляду справи.

Якщо належність судових  доказів визначається якістю їхнього  змісту, наявністю в доказі достатньої інформації, здатної підтвердити  або спростувати факти, що цікавлять  суд, то допустимість доказів, як явище, пов'язане з їхньою процесуальною формою, тобто з характером процесуальних засобів доказування, незалежно від того, яку інформацію вони містять.

Допустимість доказів  можливо розглядати як сукупність правил доказування; це встановлена законодавством вимога, яка обмежує використання конкретних засобів доказування, чи вимога, що вказує на обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи в процесі доказування при розгляді окремого різновиду справ у порядку господарського судочинства.

На підставі аналізу  змісту поняття “допустимість” у  різних галузях процесуального права  виявлено його специфіку. Зокрема, кримінальний процес зосереджується на правилах, процедурі  збирання доказів, цивільний – на можливості, наприклад, використання показань свідків, як доказів у процесі, або визнання угоди недійсною. В господарському процесі допустимість означає встановлення спеціальними правилами певних засобів доказування, без обов’язкового використання в процесі яких неможливо повною мірою довести обставини справи, на які посилається учасник процесу.

Достовірність – якісна характеристика, що повинна бути властива кожному конкретному доказу для  отримання ним можливості бути використаним у процесі господарського судочинства. Достатність доказів – поняття, що належить до заключного етапу судового доказування; це важливіша якісна характеристика доказів, що визначає їх сукупність як таку, на підставі якої можливо прийняти істинне й об’єктивне рішення по справі.

Повна і всебічна оцінка господарським судом доказів має найважливіше значення для винесення законного й обґрунтованого рішення по господарській справі.

На думку деяких учених оцінка доказів зводиться до акта мислення, сугубо логічної операції, і  тому виходить за межі процесуальних дій із доказування.

На думку інших авторів, оцінку судових доказів варто  розглядати не тільки як логічну операцію, але і як складовий елемент  усього процесу доказування, деякою мірою урегульований нормами  процесуального права. Автором обгрунтовано саме цю точку зору, оскільки навіть принципи оцінки доказів господарським судом установлені чинним законодавством: відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює всі докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись при цьому чинним законодавством. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь установленої сили. Більш того, визнання однією стороною фактичних даних і обставин також не є для господарського суду обов'язковим.

За підсумками аналізу  зазначеного явища, можна дійти  висновку, що оцінка доказів складається  у визначенні:

1) належності доказів  до даної справи;

2) кола засобів доказування  обставин справи (допустимості доказів);

3) достатньої сукупності доказів для правильного вирішення справи;

4) достовірності доказів  у справі.

               4.    Участь судового експерта  у судовому процесі

 

     В судовому  процесі може брати участь  судовий експерт (згідно ст. 31 ГПК).  Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань (згідно ст. 10. ЗУ «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.). Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитись  на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі.

 Судовий експерт,  оскільки це необхідно для  дачі висновку, має право знайомитися  з матеріалами справи, брати участь  в огляді та дослідженні доказів,  просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів.

 Судовий експерт  має право відмовитись від  дачі висновку,якщо наданих йому  матеріалів недостатньо або якщо  він не має необхідних знань  для виконання покладеного на  нього обов’язку.

 Сторони і прокурор, який бере участь у судовому процесі, мають право заявити про відвід судового експерта, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності.

 Відвід повинен  бути мотивований, заявлятись  у письмовій формі до початку  вирішення спору. Заявляти відвід  після цього можна лише у  випадку, коли про підставу  відводу сторона чи прокурор  дізналися після початку розгляду  справи по суті.

 Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.

 Згідно статті 41 для  роз’яснення питань, що виникають  при вирішенні господарського  спору і потребують спеціальних  знань, господарський суд призначає  експертизу. Згідно ст. 1. ЗУ «Про  судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.  судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання і попереднього слідства чи суду.  Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження (ст.3 Закону).

 Учасники судового  процесу мають право пропонувати  господарському суду питання,  які мають бути роз’яснені  судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. 

 Проведення судової  експертизи має бути доручено  компетентними органам чи безпосередньо  спеціалістам, які володіють необхідними  для цього знаннями. Особа, яка  проводить судову експертизу користується правами і несе обов’язки.

 Висновок судового  експерта повинен містити докладний  опис проведених досліджень, зроблені  в результаті їх висновки і  обґрунтовані відповіді на поставлені  господарським судом питання.  Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Згідно ст.4 Закону незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечується:

процесуальним порядком призначення судової експертизи;

забороною під загрозою передбаченої Законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;

існуванням установ  судових  експертиз, незалежних від  органів дізнання та попереднього слідства;

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним та соціальним забезпеченням;

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;

можливість призначення  повторної судової експертизи;

присутністю учасників  процесу в передбачених законом  випадках під час проведення експертизи.

 

     Судовий  експерт на підставах  і  в порядку, передбаченому, передбачених  законодавством, може бути притягнутий  до дисциплінарної, матеріальної  і адміністративної чи кримінальної відповідальності ( ст.14 Закону).

 Якщо під час  проведення судової експертизи  встановлені обставини, що мають  значення для правильного вирішення  спору, з приводу яких судовому  експерту не були поставлені  питання, у висновку він викладає свої міркування, щодо цих обставин.

 У випадках недостатньої  якості чи неповноти висновку  судового експерта господарський  суд може призначити додаткову  судову експертизу.

 При необхідності  господарський суд може призначити  повторну судову експертизу і  доручити її проведення іншому судовому експерту.

 Висновок судового  експерта для господарського  суду не є обов’язковим і  оцінюється господарським судом  за правилами, встановленими ст. 43 ГПК.

 Відхилення господарським  судом висновку судового експерта  повинно бути мотивовано у рішенні.

 Згідно ст. 32 ЗУ  «Про судову експертизу»  керівники  спеціалізованих установ та відомчих  служб, що проводять судові  експертизи, у необхідних випадках  мають право за згодою органу  або особи, що призначили судову  експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства України.

 Плата іноземним  фахівцям за участь у судовій  експертизі та відшкодування  інших витрат, пов’язаних з її проведенням, здійснюється за домовленістю сторін.