Держава як гарант підприємництва

     Інституціональні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

     Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки і готує пропозиції про впровадження й удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін.

     Вагомий внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів регулювання підприємництва здійснюють комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

 

 

 

1.5. Інформаційне, кадрове, науково-методичне забезпечення  підприємництва 

     Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує її діяльність. Основним елементом такої системи стане мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, які в майбутньому інтегруються в єдину інформаційну систему. Головними завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути:

- забезпечення доступу  підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової,  науково-технологічної, комерційної  тощо) у процесі як створення,  так і функціонування підприємств; 

- надання консультаційних  послуг з питань стану ринку,  кон'юнктурного аналізу, управління  підприємством, участі у виставках, підготовки кадрів;

- інформування органів  державної влади про стан справ  у сфері підприємництва та  тенденції його розвитку.

      З метою створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності в межах системи державної підтримки бізнесу здійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії і практики підприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну, середню спеціальну та вишу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяння залученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.

     Держава сприяє розробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовки підприємців залежно від рівня їхньої базової підготовки, термінів навчання, для підвищення кваліфікації вчителів та викладачів, використання державних телерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницької діяльності.

     Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу.

 

2. Фінансові важелі  державної підприємницької політики. Економічні функції податків  .

2.1. Податкове регулювання  та сприяння розвитку" бізнесу 

     Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов'язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.

     Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому, так і окремих її суб'єктів. Крім того, вони виступають однією з категорій ринкової економіки.

     Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилученням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в дохід держави. Але податки - це нестійка категорія. Вони постійно змінюються.

     Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті функції, які вони виконують. Виділяють основні головні функції податків:

• фіскальна функція (її сутність полягає в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов'язаних із виконанням державою своїх функцій - економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних тощо).
• регулююча функція (її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і загальнодержавних інтересів).

     Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь-яких пільг і загального зменшення в межах чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу регулювати кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг.   Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

     Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування тощо.

• соціальна функція (її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.

     Податки відповідають на запитання "для чого?". А в цьому разі на перший план виходить запитання "для кого?". Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так. при відрахуванні коштів па обов'язкове пенсійне страхування платник знає , що коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов'язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат - в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому податок - це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл частини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступають і як форма перерозподілу національного доходу.

    

2.2. Фінансово-інвестиційні  важелі державного впливу на  розвиток підприємництва 

     Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

- цільових коштів із  бюджетів відповідного рівня  (не менше 5% дохідної частини  відповідного бюджету);

- фінансової діяльності  регіональних фондів підтримки  підприємництва, зокрема малого (доходи  від надання кредитів, а також  доходи від випуску та розміщення  цінних паперів, у тому числі  регіональних позик);

- пайової участі державних  органів фінансової підтримки  підприємництва у фінансуванні  регіональних програм та інвестиційних  проектів;

- іноземної допомоги, яка  може здійснюватися у різних формах .

     Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

- застосування дотацій,  субсидій, субвенцій; 

- державні й місцеві  замовлення;

- надання позик і гарантій  державними та регіональними  органами;

- сприяння розвитку фінансово-промислових  груп;

- фінансова підтримка  загальнодержавних фондів та  регіональних фінансових інститутів .

     Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва. Державний інноваційний фонд. Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств.

     Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

     Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

     У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

- позики, що повертаються  у разі успіху і надаються  як допомога на впровадження  інновацій; 

- пільгові позики, коли  держава як активний посередник  між підприємством та фінансовою  установою бере на себе значну  частину виплати процентів, полегшуючи  тим самим для підприємств  умови одержання банківських  кредитів;

- позики, що видаються  на створення підприємства або  на започаткування бізнесу, фізичним  та юридичним особам, котрі вперше  розпочинають підприємницьку діяльність;

- позики цільового спрямування  на виконання підприємницьких  проектів;

- позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

- позики лізингового характеру тощо .

     Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою - надання гарантій.

     Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків.

     Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність використати зарубіжний досвід.

     Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

- надання допомоги підприємцям  у формі стартового капіталу;

- лібералізація процедур  надання позик; 

- стимулювання комерційних  банків, інших кредитних установ  і організацій щодо фінансування  підприємництва;

- запровадження системи  гарантованих цільових позик  під підприємницькі проекти. Позики  можуть видавати місцеві комерційні  банки під гарантію існуючих  і створюваних фондів підтримки бізнесу .

     Отже, податки і механізм фінансового регулювання підприємництва відіграють свою певну роль у державному регулюванні підприємницької діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України. Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.

     Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва, цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації, рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

     На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання.