Держава як гарант підприємництва

План

Вступ

1. Механізм державного  регулювання підприємництва 

1.1. Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва

1.2. Державна реєстрація  підприємства та ліцензування  підприємницької діяльності 

1.3. Сертифікація та стандартизація 

1.4. Дерегулювання підприємництва

1.5. Інформаційне, кадрове,  науково-методичне забезпечення  підприємництва 

2. Фінансові важелі державної  підприємницької політики. Економічні  функції податків .

2.1. Податкове регулювання  та сприяння розвитку бізнесу

2.2. Фінансово-інвестиційні  важелі державного впливу на  розвиток підприємництва 

Висновки 

Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

     Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб'єкти, що його здійснюють. - підприємці. З'ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття "підприємництво" (як і всі інші економічні категорії) постійно поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

     В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов'язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.

     Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:

• стабільна національна кредитно-грошова система;
• пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центр загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
• державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);
• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;
• правова захищеність підприємництва;
• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

     Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

     Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Механізм державного  регулювання підприємництва 

     Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

     Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії .

     На жаль, можливість  регіоналізації втілення таких  програм у перехідних економіках  є досить сумнівною: місцева  влада, як правило, не має  потрібного досвіду, негативно  ставиться до новонародженого  підприємництва, є корумпованою  та надто забюрократизованою. Через  це значно доцільніше доручити  функції підтримки підприємництва  самому приватному сектору (принаймні  в більшій частині).

 

1.1 Нормативно-правове  (адміністративне) забезпечення  розвитку підприємництва 

     Розглянемо основні напрямки нормативно-правового забезпечення.

     1. Законодавче забезпечення - формування чинного законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.

     Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України "Про підприємництво". "Про власність". "Про підприємства України". "Про господарські товариства", що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об'єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема щодо розвитку приватного та малого бізнесу, зокрема. Підприємці давно очікують на прийняття Законів України "Про державну підтримку підприємництва". "Про приватну власність". "Про ліцензування". "Про малі підприємства". "Про кредитні спілки" тощо.

     2. Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивне впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом. Для підприємств недержавного сектору нормативне регулювання здебільшого має індикативний характер. Нормативне регулювання полягає в установленні державою граничних розмірів окремих показників, що характеризують якісний стан підприємств. Нині використовуються такі показники:

- норматив рентабельності  застосовується для визначення  рівня прибутковості суб'єкта  господарювання. Як фіксований показник  може використовуватись для державного  регулювання окремих галузей  економіки, котрі мають пріоритетне  значення для суспільства; 

- норматив амортизаційних  відрахувань застосовується з  метою визначення терміну оновлення  основних виробничих фондів, що  особливо важливо за умов НТП. Оскільки амортизаційні відрахування є складовим елементом собівартості продукції, то в такий спосіб можна також впливати на процес оподаткування прибутку. Використання норм амортизації як засобів державного регулювання часто називають амортизаційною політикою.

- норматив обігових коштів - показник, що застосовується для  визначення раціонального обсягу  товарно-матеріальних ресурсів і  грошових коштів, необхідних для  нормального здійснення підприємницької діяльності.

     3. Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

     Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

 

1.2. Державна реєстрація  підприємства та ліцензування  підприємницької діяльності 

     Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства.

     В Україні діє протягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства.

     Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування (табл. 1.1).

Таблиця 1.1- Частина основних видів підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню.

Види підприємницької діяльності	Орган, що видає ліцензію
Пошук та експлуатація родовищ корисних копалин	Держкомгеології за узгодженням із Держнаглядохоронпраці
Виробництво, ремонт і реалізація спортивної (мисливської) вогнепальної та холодної зброї. виготовлення печаток  і штампів	Міністерство внутрішніх справ
Юридична практика; судово-експертна  діяльність	Міністерство юстиції
Виготовлення вина та коньячних  виробів	Міністерство агропромкомплексу
Внутрішні та міжнародні перевезення  пасажирів і вантажів	Міністерство транспорту
Посередницька діяльність із приватизаційними паперами	Фонд державного майна
Діяльність, пов'язана з наданням послуг для одержання загальної  середньої освіти	Обласні державні адміністрації
Діяльність, що пов'язана з професійною  освітою та підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації	Міністерство освіти та науки
Аудиторська діяльність	Аудиторська палата
Страхова діяльність	Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю

 

     Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією).

 

1.3. Сертифікація  та стандартизація 

     Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців. Вся робота з стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів (1) та комплексом стандартів державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію 01.10.93 р. наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993 р.

     Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації . Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до  якості готової продукції, а  також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації  та агрегатування продукції як  важливої умови спеціалізації  й автоматизації виробництва; 

- визначення норм, вимог  і методів у галузі проектування  та виготовлення продукції для  забезпечення належної якості  й запобігання невиправданій  різноманітності видів і типорозмірів  виробів однакового функціонального  призначення;

- формування єдиної системи  показників якості продукції,  методів її випробування та  контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем  класифікації та кодування продукції,  носіїв інформації, форм і методів  організації виробництва.

     Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

- у належному порядку  та у визначений термін проводити  сертифікацію відповідних об'єктів;

- забезпечувати виготовлення  продукції відповідно до вимог  того нормативного документа,  за яким її сертифіковано; 

- реалізовувати продукцію  тільки за наявності сертифіката;

- припиняти реалізацію  сертифікованої продукції, якщо  виявлено її невідповідність  вимогам певного нормативного  документа або закінчився термін  дії сертифіката.

     В Україні створено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Так. в одній державній установі зосереджено майже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації та відповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляє нормативи для всіх названих процедур.

 

1.4 Дерегулювання підприємництва

     На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу, особливо його нормативно-правового забезпечення, має стати дерегулювання (адміністративна реформа).

     Дерегулювання підприємництва - це сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій.