Борьба с коррупцией

Вступ

 

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем  сучасності. Деякі дослідники взагалі  вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально  загрожує національній безпеці і  конституційному ладу України. Це явище  негативно впливає на різні сторони  суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову  сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.

В останні роки в Україні  у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо. Однак, ці та інші, здійснювані в державі та суспільстві, заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції.

 

 

 

 

1. Поняття корупції

Корупція в Україні  на даний час стала не стільки  кримінальною проблемою, скільки загальнодержавним  негативним чинником, який не тільки підриває авторитет влади, але і руйнує державність, сприяючи при цьому, все більш глибокому підриву економічної безпеки. На думку іноземних фахівців, прямі втрати України від корупції сягають 15 мільярдів доларів США щорічно. Українське суспільство, в цілому, усвідомлюючи масштаби корупції, навіть не уявляє до кінця загрозу, яку вона несе для держави.

Останніми роками практично  жоден документ, що характеризує соціально-економічну та політичну ситуацію в Україні, а також стан справ зі злочинністю, не обходиться без згадки про корупцію. Але поки що саме поняття "корупція" не має законодавчого визначення.

Етимологічно  термін "корупція" походить від латинського слова Corruptio (коррупцио), що означає "псування, підкуп". Ці два слова визначають розуміння корупції. "Хоча поняття корупції, - говориться в Кодексі поведінки посадовців по підтримці правопорядку, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН  17 грудня 1978 р., - повинно визначатися відповідно до національного права, слід розуміти, що воно охоплює здійснення або нездійснення будь-якої дії при виконанні обов'язків, або внаслідок цих обов'язків в результаті необхідних, або прийнятих подарунків, обіцянок або стимулів чи їх незаконне отримання всякий раз, коли має місце така дія або бездіяльність'". Таким чином під корупцією розуміється підкуп, продажність посадовців (публічних службовців) та їх службова поведінка, пов’язана з одержаною або обіцяною винагородою.

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов’язаних з неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, які створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

Сутність корупції полягає у тому, що вона має:

- соціальну обумовленість;

- свою “ціну”, яку платить суспільство за її існування;

- здійснює негативний вплив на всі сфери суспільного життя;

- транснаціональний характер;

- економічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти;

- здатність постійно пристосовуватись до нових реалій життя.

Таке розуміння корупції є відправним вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лише правовими заходами, переважно у формі юридичної  відповідальності за корупційні діяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії.[8,ст.23]

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

- вона можлива лише у сфері діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

- її суб’єктом може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими повноваженнями.

- корупційні відносини виникають внаслідок зловживання особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями. Тут вони виступають предметом торгу, в результаті якого суб’єкт одержує певні блага як матеріального, так і нематеріального характеру.

            - корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, з метою задоволення корисливих власних інтересів або інших осіб. Неправомірність або й неетичність діянь посадової особи та їх спрямованість на задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які саме діяння відносяться до категорії корупційних.

Глибше й точніше  з’ясувати соціальну сутність і правову природу корупції допомагає встановлення механізму корумпованої поведінки. Він може проявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двох суб’єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання-одержання хабара); у другому – корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі інтереси, зловживаючи наданими їй посадовими повноваженнями (наприклад, розкрадання державного майна з використанням свого службового становища). Обидва варіанти об’єднує те, що суб’єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного використання наданих йому владних повноважень.

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке розуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримінально-караними. Але, звичайно, найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Боротьба з корупцією в Україні

  На думку багатьох дослідників, які грунтовно займались вивченням цього питання, корупція в Україні є й справді надзвичайно поширеною. Таку оцінку рівню розповсюдження корупції в Україні дають й численні міжнародні організації та експерти.

Очевидно, що боротьба з  корупцією має складати пріоритетний напрямок державної політики. Як тут не згадати думку Арістотеля, який стверджував, що “благо усюди і завжди залежить від дотримання двох умов: а) правильної постановки кінцевої мети будь-якої діяльності; б) вибору відповідних засобів, що ведуть до досягнення мети”.

Згідно з опитуванням, яке провів Національний прес-клуб реформ, 92 % українців вважають, що в  Україні дуже поширене таке явище, як корупція. Зокрема, 65 % опитаних вважають, що корупція в державі дуже поширена, 27 % назвали її дещо поширеною, а 72 % впевнені, що за останні п’ять років корупція в Україні набула широкого розмаху. Найбільшими ж корупціонерами українці назвали працівників автоінспекції, народних депутатів, урядовців та правоохоронців. На засіданні Національного прес-клубу реформ директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова Ігор Жданов зазначив, що для боротьби з корупцією конче потрібні два основні фактори – реальна воля вищого керівництва держави і несприйняття суспільством корупційної діяльності.

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з  корупцією здійснюється Верховною  Радою України безпосередньо, Комітетом  Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією, а також  Генеральним прокурором України  і підпорядкованими йому прокурорами. Також особливе місце у розв’язанні проблем корупції займає спеціально створений державний орган – Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Комітет здійснює координацію діяльності всіх правоохоронних та інших державних органів по виконанню законів України, указів і розпоряджень Президента, уряду та власних рішень з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, розробляє стратегічні та тактичні заходи протидії корупції.

В Україні сьогодні створена відповідна законодавча база, яка  дозволяє успішно організувати і  вести боротьбу з цим негативним явищем. Це - закон України "Про боротьбу з корупцією” , закони України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу", Національна програма боротьби з корупцією в Україні, затверджена указом Президента України від 10.04.1997 року, Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджена Президентом України від 24.04.1998 року, а також внесені в новий Кримінальний кодекс України норми відповідальності за злочини проти власності та у сфері господарської діяльності.

Ст. 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» встановлює спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій  держави, спрямовані на попередження корупції, також ст. 6 встановлює фінансовий контроль для зазначених осіб.[1, ст.5]

Під час прес-конференції  Президент України назвав умови  подолання корупції в Україні: вільні засоби масової інформації, зменшення кількості регуляторних актів, що стосуються діяльності підприємців, існування чесних та незалежних судів.

 Всього з питань протидії корупції в нашій країні діє понад 20 різних актів законодавства, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Урядом України. Крім того, Україна підписала ряд міжнародних договорів та співробітничає з цього питання з різними недержавними структурами.

Важливим наслідком їх прийняття і втілення в життя було привернення уваги до цієї складної проблеми не тільки керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, а й всієї громадськості країни. Вони сприяли прискореному формуванню у суспільстві обстановки громадської нетерпимості до цього явища та гострої необхідності його викорінювання. Одночасно вони дали реальний поштовх активізації діяльності, перш за все правоохоронних органів.[7,ст. 31]

Як свідчать дані статистичного аналізу діяльності органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України за 7 років дії всього антикорупційного законодавства, суттєвих тенденцій до зрушень у боротьбі з корупцією в нашій державі не намітилось. Аналіз стану роботи спецпідрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України і управління Служби безпеки України в Тернопільській області по виконанню вимог Закону України "Про боротьбу з корупцією" говорить, що на виконання вимог ст. 4 вказаного закону протягом 2001 року працівниками відділів боротьби з організованою злочинністю управлінь Міністерства внутрішніх справ України складено 38 протоколів, відділів боротьби з корупцією та організованою злочинністю управлінь Служби Безпеки України – 32. За протоколами відділу боротьби з корупцією та організованою злочинністю управління Служби Безпеки України в Тернопільській області до відповідальності притягнуто лише 10 державних службовців середнього рангу (заступники голів райдержадміністрацій, начальник районної Державної податкової інспекції, керівники структурних підрозділів райдержадміністрацій). Безпосередньо працівниками відділу боротьби з організованою злочинністю в Тернопільській області складено 30 протоколів, по яких до відповідальності притягнуто 24 державних службовця 5-7 категорій, 3-х – 4 категорії та 3 депутати рад різних рівнів. Аналізуючи статистичні дані минулих років, можна зробити висновок, що адміністративно-репресивні заходи по виконанню вимог антикорупційного законодавства перш за все були скеровані проти найменш захищених у правовому відношенні держслужбовців: секретарів і голів сільських та селищних рад, працівників низової ланки органів місцевого самоврядування.

Складається невірне  враження, що корупційні діяння вчиняють лише працівники, які займають найнижчі посади в органах державної влади  і місцевого самоврядування, що, очевидно, не так. Не задовольняє і стан судового розгляду адміністративних матеріалів про корупцію. Рік у рік в Україні росте кількість матеріалів про корупційні правопорушення, що направляються у суди. Лише протягом 2001 року їх кількість збільшилась майже на 20% і досягла 8692 протоколів. Згідно з офіційними даними Верховного Суду України 4835 справ про корупційні правопорушення провадженням закрито. За даними Міністерства юстиції України, у 2001 році із 7630 адміністративних матеріалів про корупційні діяння, які були розглянуті місцевими судами (районними та міськими), понад 4,6 тисяч (або 60,7%) провадженням за різних підстав були закриті. Викликає стурбованість якість адміністративних матеріалів за протоколами, складеними працівниками управління боротьби з організованою злочинністю та відділу боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналіз перевірки судової практики свідчить, що нерідко перевірки проводяться поверхово, допускаються грубі порушення вимог Закону "Про боротьбу з корупцією" при складанні протоколів та направленні матеріалів до суду, непоодинокими є випадки необґрунтованого притягнення осіб до адміністративної відповідальності (адміністративні справи заводились на осіб, які скоїли дії, що не містять складу корупційного правопорушення).[8,ст. 34]

Державна влада та її органи намагаються боротися з  корупцією, застосовуючи виховні, запобіжні  і юридично-репресивні заходи, періодично проводячи акції "Чисті руки", "Корупціонер" та ін. До них долучаються політичні партії і громадські організації, які у своїх програмах декларують боротьбу з корупцією і бюрократизмом, запроваджують телефони довіри, громадські слухання з цих питань .

 

 

 

 

3. Зарубіжний досвід боротьби з корупцією

Країнам, що входять у  першу десятку за рейтингом корумпованості, вочевидь вдалося створити ефективний механізм боротьби з корупцією. До таких  країн (у порядку зростання рейтингу) можна віднести: Данію, Фінляндію, Швецію, Нову Зеландію, Канаду, Нідерланди, Норвегію, Австралію, Сінгапур, Люксембург, Швейцарію, Ірландію, Німеччину, Великобританію, Ізраїль, США, Австрію. Вивчаючи організацію антикорупційної діяльності у вищезгаданих країнах, можна відзначити деякі особливості. Передусім це те, що уряди цих країн розглядають корупцію як проблему рівня національної безпеки. Розрізняють два аспекти корупції: політичний та економічний. Розвиток політичної корупції може призвести до неконтрольованості політичної ситуації в країні і несе загрозу демократичним інститутам та балансу різних гілок влади. Економічна корупція знижує ефективність ринкових інститутів і регулюючої діяльності держави. Зусилля щодо обмеження корупції в цих країнах, як правило, підтримуються відповідними інституціями.[10, ст.26]